Як бджоли об’єднують Україну

Бджолярі України з ініціативи Львівського братства пасічників «Рій» уже кілька років займаються створенням символіки «медової» асоціації та розробили проект, який допоможе українцям «доторкнутися» до свого коріння. Спілка вже створила 16 хоругв для бджолярів iз різних областей України, а також цілу серію свічок ручної роботи у вигляді праукраїнських богів. Розробленням символіки в хоругвах та свічках займається почесний пасічник України, голова Львівського братства пасічників «Рій» Микола Грибок.

«Символи i знаки правлять свiтом»

Сам бджоляр — викладач Львівської Політехніки, кандидат технічних наук. Чоловік усе життя займається вивченням історії. За його словами, вступати на історичний він не міг, адже ніколи не ставився прихильно до радянської влади: «Пригадую, в 1973 році я вкотре прийшов до бібліотеки Стефаника та виписав собі історичну книжку. А бібліотекарка мені й каже: «Ти сюди більше не приходь, бо ти вже на обліку». Тепер Микола Грибок переконаний, що спільна історія зможе об’єднати українців.

«Як казав Конфуцій: «символи і знаки правлять світом», — цитує філософа пан Микола. І продовжує. — За часів «прасовєтів» влада роз’єднувала українців, і зараз у складній політичній ситуації цей поділ став як ніколи болючим. Тому ми вважаємо, що відтворення української символіки спонукає суспільство до об’єднання по всіх землях України, допомагає відчути наше спільне минуле і наші проукраїнські корені».

Втілення благородної ідеї пасічники вирішили розпочати з себе та створити власну символіку, яка б підкреслювала особливості кожної області. «Перш за все, варто наголосити, що представляє спільноту хоругва, а не прапор, — пояснює пан Грибок. — Річ у тім, що саме хоругва в Україні з давніх-давен виконує представницьку роль. Власне, під хоругвою об’єднувалися різні спільноти, починаючи ще з часів Візантії, а це 2000 років тому. Згодом хоругви перейшли через Київську Русь до Козаччини і зараз саме вони, а не прапори, стоять в українських церквах».

Кожна з хоругв по-своєму унікальна й наповнена символами, які притаманні конкретній області, але вони мають і дещо спільне. До прикладу, всі вони внизу закінчуються триглавом. Цей символ — прародитель Тризуба. За словами Миколи Грибка, триглав походить від однієї з двох священних цифр у світобаченні українців — трійки. Наші предки сприймали світ як єдине ціле, що складало «життя богів, життя людей та життя предків». З часом це бачення змінило єднання «Бог Батько, Бог Син та Бог Дух Святий», але символ залишився.

«Ще одним обов’язковим символом на бджолярських хоругвах є восьмикутна зірка, — продовжує пан Грибок. — Вісімка — це друга священна цифра для українців. Восьмикутна зірка зустрічається на гончарних виробах культури Трипілля. Цей символ означає єдність духу та походить від знаку, який у праукраїнців означав слово «Бог». До слова, трипільські символи досі присутні в нашому житті: у вишивці, на писанках, навіть в архітектурі. Так, на Успенській церкві у Львові зображений восьмиплечий хрест, а під ним — півмісяць. Такі ж символи зображували на скульптурках часів Трипілля, де зберігали обереги роду.

«Зазвичай колір хоругви обирає спільнота бджолярського товариства, — розповідає Микола Грибок. — У львівському варіанті, до прикладу, хоругва — червона, адже наші території називали «Червлена Русь». На такому тлі зображений симаргл, який тримав зв’язок між небом і землею».

На хоругві з Донбасу зображено скіфський символ, якому вже 900 років. Це — прародителька скіфів, дочка Борисфена і Геракла, здіймає руки до неба. «Найвідповідальніше з усього, що ми зробили, — хоругва спілки пасічників України, — розповідає пан Грибок. — У центрі хоругви — бджола, оточена гербами етнічних земель українців. Виступаючи в Києві на загальних зборах пасічників, я представляв хоругву. Тоді навіть був скандал через те, що Крим я представив гербом кримських татар. Я відповів: «Ви на святі життя в Криму — випадкові, ви живете там не більше 200 років iз часу приходу військ, а татари живуть там майже 1000 років». На хоругві бджола не просто так оперезана гербами саме по колу. За словами автора, українці були сонцепоклонниками, тож коло має дуже символічне значення.

Свічка роду

Ідею об’єднання українців пасічник закладає у ще одному своєму проекті — свічках. Скульптурки ручної роботи одразу привертають до себе увагу своїм екзотичним виглядом. Здається, що це не просто воскова свічка, а справжній музейний експонат.

«На столі в час українських свят має стояти свічка, яка б мала в собі священні символи попередніх поколінь, — продовжує пасічник. — У пантеоні українських володарів було 10 богів, тож ми поставили за мету зробити мінімум десять таких свічок».

Усі вони зроблені зі справжнього бджолиного воску і солодко пахнуть медом. Якісь свічки темніші, якісь — світліші. Рiзниця пов’язана з тим, який віск використовує майстер. Світліший віск отримують iз переплавлених бджолиних сот, у яких зберігався мед, а темніші — це віск iз сот, де жили бджоли.

Деякі фігурки були скопійовані зі знайдених археологами скульптур, а окремі — пасічники витворили разом зі скульпторами на основі традицій чи згадок в історичних джерелах. Так, до прикладу, богиня Лада у свічці виглядає, як молода дівчина з довгим розпущеним волоссям і схрещеними на грудях руками. За словами пана Грибка, саме в такій позі ховали покійників у дохристиянські часи, адже схрещені руки були захисним оберегом.

«А це Збручанський Світовид, — демонструє пасічник чотирилике божество. — Статуетку з його зображенням знайшли у річці Збруч, і зараз вона — у Краківському історичному музеї. Наступний, бог місячного світла — Хорс. Його зображували, як дідуся з довгою бородою. На ньому є Сварга, яка крутиться в лівий бiк. Це означало побажання щастя і добра».

Ще одна свiчка з силуетом жінки — це трипільська богиня Мати. Її зображення також збереглося до наших днів разом iз символом безсмертя на її тілі. Крім того, весь силует її пронизаний ромбами, які в Трипіллі означали продовження роду.

Наступна богиня в образі старшої жінки — це Баба. Саме так у прадавній мові звучало її ім’я, яке перекладається «та, яка стоїть перед воротами Бога». Тому, за словами, дослідника, теперішні «бабусі» (слово донині збереглося в нашій мові) — «богині», які стоять крайні у ланцюгу роду.

«А це — Велес, — продовжує Микола Грибок. — Його зображували дволиким. Головною його місією було підтримувати зв’язок iз предками. А також він був охоронцем домашніх тварин та покровителем поезії. Через це другий лик Велеса — віл, що тримає в руках бандуру».

Серед свічок у вигляді праукраїнських богiв є Лісовик iз твору Лесі Українки та яйце з символом дерева життя на ньому. За словами автора, це символи, які спонукають до того, щоб знати своїх предків хоча б до сьомого коліна.