У PinchukArtCentre документальне кіно можна дивитися хоч лежачи, достатньо лише знати про його існування.
Любителям документального кіно сумувати влітку заборонено. Український фестиваль Docudays UA, який проходить у Києві щороку в березні, представляє свої найкращі картини і в позаконкурсний час. Одним із майданчиків для показів став креативний простір у PinchukArtCentre, де час від часу представляють стрічки, які стали найулюбленішими під час фестивалів. Одним із останніх фільмів, які організатори вирішили показати, стала стрічка «Одинадцять» Дзиґи Вертова. У 2013 році він був фільмом-закриттям ювілейного десятого кінофестивалю Docudays UA.
«Одинадцять» (1928) — це перша з трьох авангардистських стрічок, знятих Дзиґою Вертовим в Україні. Одинадцятий рік радянської влади — період індустріалізації, зведення Дніпровської ГЕС та інших індустріальних гігантів. Центральним образом фільму є образ людини-машини, невпинної, однакової, яка готова з ранку до ночі працювати й бути частиною тієї системи, пропаганди, радянської влади. Дзиґа Вертов без зайвого пафосу показує життя радянської людини таким, яким воно є: чорно-білим. Тут немає вибору, а є лише накази. Минуло майже 85 років, коли українці вперше змогли переглянути стрічку, яка стала дзеркалом подій 1928 року.
У 2013 році Центр Олександра Довженка зробив реставрацію двох фільмів Дзиґи Вертова, у тому числі й стрічки «Одинадцять». У тому ж році було написано музичний супровід до фільму, який ідеально лягає на картинку. Ритм життя радянської людини, її невпинна робота, процеси індустріалізації, розбудови — навіть заплющивши очі й слухаючи музику, можна побачити саме ту картинку, яку зображував Дзиґа Вертов.
«Найголовніше, думаю, те, що глядачі не відчувають дистанції у часі між фільмом та музикою, адже фільм створили за 85 років до того, як написали музику», — коментує композитор фільму Антон Байбаков. Музикант зазначає, що, створюючи музику, він відчував, що Дзиґа Вертов чув звуки супроводу, який просто необхідний у цій стрічці: «Реалізувати ж це, на жаль, вдалося аж через 85 років після створення фільму. Але сподіваюся, що я таки почув те, що відчував Дзиґа».
Під час перегляду документального фільму зала PinchukArtCentre була переповнена. Координатор проекту «Докуарт» Ольга Бірзул пояснила це тим, що «українці однозначно готові до такого кіно. Проблема лише в тому, що ще мало хто знає про його існування».
Із 1 серпня Docudays UA відкриває щотижневі покази на Арт-пікніку Слави Фролової, який проходить на ВДНХ у Києві. Водночас із сьомого серпня продовжуватимуться щотижневі покази та дискусії у PinchukArtCentre, а наприкінці літа пройде партнерський показ у Львові в рамках «Фестивалю сусідів на Підзамчі». Окрім цього, на початок жовтня заплановано спільну подію з німецьким посольством, що відбудеться під час «Днів німецької культури в Україні».
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
