Побраталися через 85 років

Любителям документального кіно сумувати влітку заборонено. Український фестиваль Docudays UA, який проходить у Києві щороку в березні, представляє свої найкращі картини і в позаконкурсний час. Одним із майданчиків для показів став креативний простір у PinchukArtCentre, де час від часу представляють стрічки, які стали найулюбленішими під час фестивалів. Одним із останніх фільмів, які організатори вирішили показати, стала стрічка «Одинадцять» Дзиґи Вертова. У 2013 році він був фільмом-закриттям ювілейного десятого кінофестивалю Docudays UA.

«Одинадцять» (1928) — це перша з трьох авангардистських стрічок, знятих Дзиґою Вертовим в Україні. Одинадцятий рік радянської влади — період індустріалізації, зведення Дніпровської ГЕС та інших індустріальних гігантів. Центральним образом фільму є образ людини-машини, невпинної, однакової, яка готова з ранку до ночі працювати й бути частиною тієї системи, пропаганди, радянської влади. Дзиґа Вертов без зайвого пафосу показує життя радянської людини таким, яким воно є: чорно-білим. Тут немає вибору, а є лише накази. Минуло майже 85 років, коли українці вперше змогли переглянути стрічку, яка стала дзеркалом подій 1928 року.

У 2013 році Центр Олександра Довженка зробив реставрацію двох фільмів Дзиґи Вертова, у тому числі й стрічки «Одинадцять». У тому ж році було написано музичний супровід до фільму, який ідеально лягає на картинку. Ритм життя радянської людини, її невпинна робота, процеси індустріалізації, розбудови — навіть заплющивши очі й слухаючи музику, можна побачити саме ту картинку, яку зображував Дзиґа Вертов.

«Найголовніше, думаю, те, що глядачі не відчувають дистанції у часі між фільмом та музикою, адже фільм створили за 85 років до того, як написали музику», — коментує композитор фільму Антон Байбаков. Музикант зазначає, що, створюючи музику, він відчував, що Дзиґа Вертов чув звуки супроводу, який просто необхідний у цій стрічці: «Реалізувати ж це, на жаль, вдалося аж через 85 років після створення фільму. Але сподіваюся, що я таки почув те, що відчував Дзиґа».

Під час перегляду документального фільму зала PinchukArtCentre була переповнена. Координатор проекту «Докуарт» Ольга Бірзул пояснила це тим, що «українці однозначно готові до такого кіно. Проблема лише в тому, що ще мало хто знає про його існування».