Філософ за освітою Єгор Гордєєв, який пробував здобувати режисерський фах і співпрацював із відомим опозиційністю російським інтернет-телеканалом «Дождь», рік тому потрапив у ранкові ефіри «Плюсів» завдяки «Фейсбуку». У соціальній мережі йому — тоді креативному продюсеру ранкової програми на кабельному каналі ТВі — прийшло повідомлення від головного редактора «Сніданку з «1+1» Юлії Жмакіної з пропозицією кастингу на нового ведучого новин у цьому проекті «Плюсів». Єгор спробував і тепер каже: «У житті таки варто ризикувати, щоб потім отримати набагато більше».
«Спочатку був певен, що у мене нічого не вийде»
— Єгоре, ви вже рік працюєте ведучим новин на «1+1». Як вас змінив цей телеканал?
— Цей рік став неабияким випробуванням і стимулом іти далі. Під час Майдану я попрацював не лише ведучим, а й журналістом та редактором, поза кадром. Загалом я навчився працювати з величезним колективом професіоналів.
— Не виникає бажання знову поєднувати роботу ведучого і кореспондента?
— Коли ти працюєш у полі, зустрічаєшся з людьми і бачиш те, чим вони живуть, зовсім інакше сприймаєш той матеріал, який тобі, просто ведучому, подають колеги. Це неабиякий досвід. По можливості у новому сезоні я б хотів поєднувати роботу ведучого і кореспондента. Чи складеться — побачимо.
— Хто,на вашу думку, окрім «Плюсів», робить якісні ранкові шоу?
— Так склалося, що останній рік я майже не дивився телебачення. Хоча до цього завжди намагався це робити. Свого часу культовим, якісним і професійним ранковим шоу вважав «Підйом» на Новому каналі — коли їхній формат повністю залежав від тодішніх ведучих Ольги Фреймут, Олександра Педана та Сергія Притули. Після того як змінилися ведучі — змінився і формат.
— Які складнощі існують під час роботи над ранковими новинами?
— Найжахливіше для мене особисто — це прокидатися. (Посміхається). Простіше простого прокидатися раніше — думав я, коли мене тільки запросили бути ведучим новин у «Сніданку». Насправді — п’ять разів на тиждень робити це дуже складно. Бо о 4-й ранку маєш не просто прокинутися, а відразу ж починати думати і працювати.
Зрозуміло, особливі умови були, коли відбувалися події на Майдані, коли давали величезну кількість спецвипусків. Особливо у лютневі дні все змінювалось не те що за 5 хвилин до випуску, а під час самого ефіру. Всі матеріали, які ми готували, доводилося перероблювати у прямому ефірі. Тоді особливо важливим був й емоційний аспект. Намагався робити так, щоб глядач не відчував мого хвилювання, яке було під час прямих включень на Майдані. Бо, коли людям по той бік екрана передається твій страх, це неприпустимо.
Вважаю, і у випусках новин може звучати дозована нота суб’єктивності. Бо ми всі — живі люди, телеведучі, а не диктори, які читають інформацію без емоційного забарвлення. Хоча потрібно відмежовувати конструктивні і деструктивні емоції, не перетворюватися у блогерів в ефірі.
— Чи бували у вас конфузи в ефірах? Як часто вони трапляються?
— Минулого сезону, коли я ще не працював на каналі, були підводки, коли ведучі новин та ранкового шоу перемовлялися — і глядачі це чули і бачили. Зараз такого немає. Стійка «Телевізійної служби новин», де я працюю, і диванчик «Сніданку», де залишаються під час моїх включень ведучі, знаходять поруч. Усе, що відбувається в студії, наприклад, як перемовляються колеги чи як їх припудрює візажист, ти бачиш. Іноді це так смішить — просто неймовірно. Особливо, коли читаєш серйозні новини, змушуєш себе абстрагуватися, та не завжди виходить...
— Чи бували моменти, що ви почувалися не в своїй тарілці на «Плюсах» ?
— Спочатку я майже на 100% був певен, що у мене на «Плюсах» нічого не вийде. Тому що до того я сам собі сказав, що мені нецікаво працювати в кадрі, набагато цікавіше працювати за ним. Прийшовши на «1+1», я зрозумів, що це зовсім інший рівень, зовсім інші люди та інші можливості. Це відчуття — що нічого не вийде — мене довгенько не полишало. Перший етап був дуже складним, але завдяки колегам і часу вдалося усе перебороти.
«Розказати за 5 хвилин те, що важко вкласти в півгодини, — складно»
— Єгоре, хто з команди «Плюсів» найбільше вас підтримував і допомагав?
— Напевно, всі. Величезне спасибі Марічці Падалко. Якби не вона, мені було б набагато складніше зрозуміти нюанси, тонкощі професії. У неї я вчився, яким чином оперативно реагувати на інформацію, як заохочувати глядача. У Юлії Бориско я вчуся, як правильно працювати з текстом, як його подавати. Наталія Мосейчук — завжди правильно і гостро реагує на події, не переступаючи межу. Лідія Таран — майстриня м’якого і «смачного» інтерв’ю.
Хоча, попри підтримку, мене неабияк сварили за промахи. Втім, пропрацювавши рік на каналі, я дуже вдячний усім за уроки професійності. Максимально коротко і змістовно розказати впродовж 5 хвилин у ранкових новинах про те, що важко вкласти в півгодини, — це реально важко і цьому треба вчитись.
— На ваше переконання, що, окрім зовнішності, хорошої дикції і обізнаності, повинен мати ведучий новин ранкового шоу?
— На майстер-класах Вальдемара Дзикі (польський режисер, очолював медіа-групу «Україна». — Авт.) я зрозумів для себе важливу річ: кожен, хто працює у сфері медіа, повинен бути людиною, яка розповідає історію (англійською storyteylor). Наскільки якісно ти це робиш, настільки ти висококваліфікований фахівець. Якісно розповісти історію — це дати своє ставлення до неї, внести якийсь підтекст, показати, що вона стосується кожного. Це напівмистецтво, напевно.
— Чи підтримуєте колег, які вважають, що новини мають бути винятково інформаційними, підбіркою тільки фактів?
— Я не люблю слово «об’єктивність». Взагалі вважаю його терміном теоретичної філософії. Це непристойне слово, яким дуже зловживають. Є «стандарти», «етика», «професійність» — підберіть будь-яке слово, яке вам до вподоби, але не варто вживати слово «об’єктивність» у тому контексті, у якому воно не може існувати. Усе на світі суб’єктивне, у тому числі й новини. Ми ж люди, а не роботи. Що мені не подобається, це те, що зараз не популярно говорити напівтонами, популярно говорити чорно-білими категоріями. А все, що виходить за ці рамки, просто не приймається, на жаль.
— Чи спілкуєтесь з кимось із телеканалу «Дождь»? Що про ситуацію в Україні вони говорять не публічно ?
— Я був гостьовим продюсером продакшну, який тоді співпрацював з телеканалом «Дождь». Ми були підрядчиками кількох їхніх проектів. «Дождь» — це не зовсім телеканал, мені здається, що це клуб обраних людей, яким цікаво один з одним, які інколи можуть до цього долучити інших людей, яким, у принципі, це цікаво. Це нетрадиційний канал, вони живуть у своєму трохи іншому світі. Нішовий телеканал розумних людей для розумних людей. Я залюбки дивлюся відсотків 50-60 їхніх програм.
Журналісти з «Дождя» розуміють, що насправді відбувається в Україні. Проте їм дійсно важко у центрі Москви збалансовано подавати українські події для російського глядача, щоб після цього залишитися в ефірі. Вони живуть за законами російського ринку, але водночас роблять титанічну роботу, намагаються показати альтернативу.
— Чи радили б молодим людям дивитися телевізор?
— Телебачення в Україні, та й не тільки в Україні, — єдиний ресурс, який фінансово та професійно здатен створити дорогий і якісний контент. А молодим людям я б радив, перш за все, думати й аналізувати.