МУЖНІСТЬ МАТЕРІ

Вік поважний, вона багато пережила. Її життя — історія, яка вражає. Старенька могла б виглядати елегантною вишуканою пані, на яку ніколи не повернеться язик сказати: «бабуся». Одначе краса схована горбом, сутулістю, холодним сумом у очах, старезним одягом, зсохлою від важкого життя шкірою, а зморшки... Оці зморшки — немов свята українська земля, яку ця клята влада хоче продати. ...Коли ж бідолашна жіночка має слідкувати за собою, якщо зранку до ночі треба працювати на городі?

Найперше вона — Мама, яка береже і опікає своїх дітей та онуків, як би тяжко їй не було самій. І якими невдячними не бували б часом її сини і дочки... А вона ж і померти може, якщо ми не захистимо.

Багатодітна мати. Семеро дітей. Вона гордиться своїми дітьми, бо вони здолали режим кривавого тирана. Горда за своїх синів, що не боялися кидати коктейлі Молотова і каміння на Майдані, на Грушевського, в урядовому кварталі. Горда за своїх доньок, що ризикуючи життям, здоров’ям і свободою, лікували поранених. Двоє синів загинуло. У однієї з доньок — викидень. На трьох могилах вона плаче і годинами мріє, що це їй просто наснилося... Вона горда від того, що діти готові воювати за неї, але так не хоче відпускати їх на війну. Хоче миру.

Їй так хочеться, щоб скінчилося «врем’я люте» і настав «садок вишневий коло хати». Та поки-що «неначе люди подуріли: самі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть». А чи може бути все інакше? Якщо «самі ідуть». І мріють не про те, щоб таке жахіття завершилось й прийшло нове життя. Ні, воліють самі стати панами, до яких «на панщину» будуть ходити інші люди? І сьогодні ця панщина починається у кабінках на виборах, де кожен сам-на-сам із власною совістю. Але чомусь не завжди думає про Маму... А вона — плаче. n