Спрага — нiщо, iмiдж — усе

«Перетворюємось на пустелю»

Тоді, у березні, директор «Фенікс-плюса» Валерій Жаткін (до речі, у минулому — співробітник міліції центрального Сімферопольського аеропорту) на власному джипі вивіз нас у поле. Охоче показав увесь механізм зрошувальної системи — відвідний канал, труби, «Фрегати», «Кубані» та інші дощувальні машини. Таких машин у нього аж дванадцять, плюс понад 24 кілометри різних труб, прокладених майже до всіх трьох із гаком тисяч гектарів власної й орендованої у селян Дубровки та Полтавки земель. Прикметно, що дніпровська вода піднімається сюди з Каховського водосховища дев’ятьма помпувальними станціями, що у Джанкойському і Красногвардійському районах. «У нашому господарстві, — тішився тоді пан Валерій,— я зберіг 70 % поливних угідь. На поливі у нас здебільшого соя і кукурудза. Навколо ж нас працюють здебiльшого за принципом, скільки Бог вологи дасть. Бо не зберегли від руйнації, розграбування саму поливну систему»

А між поливом і суходолом, за його словами, — економіка суттєва. Скажімо, гектар ранніх зернових чи кукурудзи на суходолі дасть щонайбільше тисячу гривень прибутку, на поливі — чотири тисячі. Сама вода недорога — всього 13 копійок за куб. А от електрика (на ній працюють помпувальні станції. — Авт.) обходиться вже у гривню за той же обсяг. Щоб не ризикувати, доведеться змінювати сівозміну. «Зокрема, замість сої і кукурудзи, які за вегетацію потребують 9 поливів, будемо сіяти вологостійкі — соняшник, коріандр, сафлор, гірчицю. Зі збутом цих культур, сподіваюся, проблем не виникне. До цього нашу продукцію брали європейці, індійці. Нам не страшно, що перекриють канал. Одначе неприємно. А ще лякає невизначеність. Які будуть податки, як працювати з банками, які будуть кредити? Наше завдання — сіяти й орати. Ми потрібні і червоним, і білим, і голубим. Хоча ні, на останніх ми працювати не згодні», — казав тоді він.

...Минуло чотири місяці. Ані «Фенікс-плюс», ані решта сільських господарств «російського» Криму бажаної вологи з ПКК так і не дочекались. Хоча сам канал на кордоні з Херсонською областю начебто не був порожній, проте рівень води все ж не забезпечував нормальну роботу помп першого рівня. Утім змилостивилась над кримськими аграріями небесна канцелярія — з кінця травня і до середини червня періодично поливали півострів рясні дощі. Щоправда, не скрізь.

Телефоную пану Жаткіну у Дубровку. «Перетворюємось на пустелю,— невесело констатує директор, — складається враження, що ніхто й надалі не збирається вирішувати проблему поливної води. Як і передбачав, майже половину площ змушені зайняти соняшником, хоча норма — це 10-15%. Таким чином неприпустимо виснажуємо ґрунт. Ранній ячмінь зібрали непоганий, у середньому 35 центнерів iз гектара. Вдало продали його Керченському морпорту. Із пшеницею поки не знаю, що робити. Так само, як і з коріандром».

Опріснення моря, вода з небес

Попервах, тобто відразу після анексії, на всіх рівнях заходилися рятувати Крим від iмовірної спраги. Наприклад, російський прем’єр Дмитро Медведєв заговорив про перспективне будівництво заводу з опріснення морської води, а також прокладання трубопроводу з Кубані та будівництво задля цього водосховища на Таманському півострові. «Ми знайдемо всі можливі способи, — запевнив Медведєв на травневій нараді в Севастополі, — щоб наші громадяни у Криму і Севастополі були забезпечені чистою прісною водою».

Ще розглядався варіант спорудження додаткових артезіанських свердловин на самому Кримському півострові. І геть екзотичний: скажімо, добування прісної води з... хмар. Про цю методику агентству ІТАР-ТАКС повідомив співробітник відділу активного впливу і динаміки атмосфери Центральної аерологічної обсерваторії РФ Микола Крутіков. За його словами, обсяг отриманої прісної води може скласти близько 500 млн. кубометрів, що відповідає обсягам води, яка надходила з Дніпра Північно-Кримськом каналом. Мовляв, подібні роботи вже проводили в Сирії в 90-х роках, коли за сезон вдалося забезпечити запас води у водосховищах на п’ять років наперед, а також в Ірані в 2004—2008 роках, коли обсяг опадів було збільшено на 50%.

Практично ж за ці чотири місяці кримським можновладцям вдалося зробити лише одне — прорити перемичку між річкою Біюк-Карасу в Білогірському районі і кінцевою керченською гілкою ПКК. Таким чином, питну воду отримав Феодосійсько-Судацький регіон. Раніше аналогічна схема була застосована у місті Старий Крим. До речі, там для цього було задіяно навіть трубопроводні підрозділи російської армії.

За останніми даними держкомітету з водного господарства і меліорації Криму, нині місцеві водосховища природного стоку заповнені на 47%, наливні (за рахунок ПКК) — на 54% від проектної потужності. Чиновники визнають, що якщо упродовж наступних місяців через спеку вони обміліють до критичного рівня, то вже у листопаді проблема з водозабезпеченням населених пунктів півострова постане у всій гостроті.

Стратегічний план

Із проблемами водопостачання Криму глибоко обізнаний голова Кримської академії наук, відомий еколог, голова асоціації «Екологія і світ», професор Віктор Тарасенко. Він розповів «УМ», що у надрах півострова є приблизно 500 мільйонів кубів води, ще стільки ж надходить у виглядів опадів. Ситуація змінюється в посушливі періоди, якими у Криму були три-чотири останні роки, відтак і підземні джерела, і наземні водосховища поверхневого стоку наповнені наразі лише на половину. «Із Північно-Кримського каналу ми відбирали за рік, як правило, 2 млрд. кубів води, а були роки, коли і 3 млрд. Тому ні про яку вододостатність Криму без Північно-Кримського каналу не може бути й мови»,— наголосив професор.

Пан Тарасенко вважає, що спроба збільшити обсяг питної води за рахунок збільшення кількості чи потужності артезіанських свердловин — узагалі неприйнятна технологія. Мовляв, якщо в передгірській та гірській зонах підземна вода справді високої якості, придатна для пиття, то в степових районах Північного Криму її мінералізація при нормі до 1 міліграма на літр доходить до 3-5 міліграмів. Висновок: для масового споживання і поливу вона геть не придатна. Окрім того, підземний водний баланс півострова витримувався у вказаних вище параметрах за умови, що використовувалася вода з ПКК для поливу. Вона тоді проникала вглиб і зменшувала солоність підземних джерел. В іншому разі неминуча поява солончаків, відтак виведення земель із подальшого сільгоспвикористання.

Мало вірить професор і у «кубанську» перспективу. «Побував я нещодавно в Краснодарському краї, в районі Темрюка, зустрічався з російськими колегами, — розповідає Тарасенко. — Ріка Кубань там у максимальному режимі використовується для поливу садів, виноградників, овочів. Так, iще якось можна кубанською водою забезпечити один із мікрорайонів Керчі. Але ж не всього степового Криму. Ймовiрно, можна змінювати структуру сільськогосподарської продукції, переходячи на вологостійкі культури. Але у стратегічному плані потрібно робити все, щоб налагодити нормальні господарські відносини. Аби щонайменше півмільярда кубів води отримувати з материкової України. Розумію, за цим стоїть політичний розрахунок, але у підсумку повинен перемогти здоровий глузд».