Фермер і війна

Філософія баштанника

«31.05.2014 р. 5.52. Добрий ранок! Вітаю з останнім днем весни і щоб літо було мирним! Учора закінчили відбіркові тури по «Лелю». Готуємся до фіналу».

Короткий запис, що надіслав мені у «Фейсбук» наприкiнцi травня Володимир Ярошенко, означав: війна війною, а екофестиваль народної творчості, започаткований полтавським фермером кілька років тому, відбудеться за розкладом.

У Ярошенка господарство невелике. Обробляє він 120 гектарів солонцюватої землі у Семенівському районі на Полтавщині. Але по вирощені на цих гектарах гречку, просо, пшеницю до Володимира Михайловича приїжджають з усієї України. Від Харкова до Львова. А Ярошенкові кавуни, починаючи з серпня, щороку купують навіть мешканці Херсонської області. Секрет простий: фермерське господарство, засноване на родинному хуторі Василяки, вже протягом десяти років сертифіковане як виробник продукції для дітей та лікувальних закладів. Сімейство Ярошенків дотримується принципів екологічності аж ніяк не задля моди чи надприбутків (їхні оздоровчі кавуни продаються не дорожче 1.50 за кілограм самовибіркою). Просто Володимир Михайлович обрав своїм кредо вислів: «Щастя не в грошах, а в тому, щоб їх вистачало». А ще, коли молодший син ледь не загинув, отруївшись кавуном на курортному відпочинку, Ярошенко з дружиною, Людмилою Миколаївною, вирішили запровадити у власному господарстві таке от благодійне баштанництво. Щоб нічиї діти більше кавунами не труїлися.

«Люди чомусь iз категоричною недовірою сприймають будь-яку владу, — розмірковував він кілька років тому, підшуковуючи спонсорів для другого екофестивалю «Лель». — Кажуть: «А! Чого до тих чиновників звертатися? Все одно нічого не допоможуть!». Мені чомусь завжди допомагають. Причому незалежно від того, хто при владі... І спонсори завжди відгукуються».

Поспостерігавши деякий час за Ярошенковою манерою спілкуватися, можу точно сказати, чому відгукуються. По-перше, він спочатку сам чимало вкладає у проекти, якими опікується. І сил, і ентузіазму, і коштів. По-друге, ніколи не вважає, що хтось, крім нього самого, щось йому повинен, тому не просить більше, ніж інша людина може дати. І головне: ніколи не має за душею жодних таємних намірів, на кшталт дрібнюсінького шрифту банківських угод. Ярошенку довіряєш одразу. І довіряєш потім.

«Ви підтримаєте рок-частину фестивалю «Лель» у Лубнах цього року?» — запитав Володимир Михайлович навесні. Першою реакцією стало здивування. Фестиваль? Бронежилети зараз важливіші. Ярошенко, як завжди, спокійно зреагував на мою патріотичну тираду: «Я теж постійно передаю солдатам і продукти, і амуніцію. А фестиваль стане ще одним майданчиком збору коштів для наших бійців».

Гречкосії на безвідвалці

«23.06.2014 р. 22.38. Добрий вечір! Ще три бронежилети після фестивалю купив лубенський молокозавод для мобілізованих із їхнього підприємства. З повагою Ярошенко».

Бронежилетів на зібрані зусиллями організаторів фестивалю кошти закупили вже до півсотні. Але все це — паралельно з роботами в полі. Телефоную Володимиру Михайловичу вдень — трубку не бере, жнива. Говорити може тільки рано-вранці або пізно ввечері. А розповісти Ярошенкові є про що.

— Ми регулярно робимо аналіз хімічного складу ґрунту. Технологія без оранки, яку я застосовую, додала на полях фосфору, — зараз він у нас у межах необхідних показників, без додаткових витрат на підживлення, — знайомив Володимир Михайлович з особливостями свого господарювання. — За останні роки збільшилася кількість гумусу. Цілком пристойні результати по кальцію, інших мікроелементах. Безплужна технологія, яку я освоюю протягом останніх 20 років, і час, і ресурси дозволяють економити. Але не для кожної культури годиться. Кукурудзу так вирощувати у мене не вийшло: бур’яну занадто багато з’явилося. А гербіциди я принципово не застосовую. Тільки на початку, коли нам виділили для фермерського господарства землю, довелося вдатися до хімії, щоб довести до ладу. Пирій тут надто міцно укорінився, механічно з ним упоратися було неможливо. А коли розчистили поля від пирію, нових бур’янів мало висівається, можна і без гербіцидів з ними боротися. У мене є площі, які 18 років не знають, що таке гербіцид. Намагаємося заздалегідь підготуватися до будь-яких екологічних вимог. Проблему з добривами вирішили за допомогою сидератів. Сію, зазвичай, гречку, а коли вона, ще зелена, виростає приблизно по груди — дискую. Іноді використовую бінарні посіви з соняшником. Вони непогано підживлюють ґрунт білком і азотом. Цей спосіб особливо перспективний для вирощування овочів в органічному землеробстві. Додали в сівозміну сою, і вона дала відмінні результати по азотофіксуючих бактеріях. Пшениця, яку посіяли цього року по сої, виросла красива, темно-зелена, навіть без додаткового підживлення азотом. А складні хімічні добрива здатен замінити звичайний шрот, який ми з України за безцінь експортуємо як відходи зерновиробництва.

P.S.

«18. 07.2014. 14.00 Доброго дня! Сьогодні почалася повна мобілізація. На завтра формується загін iз 600 чоловік. Поки що дислокуватиметься в районі».

Ярошенко знову в полі, жнивує з раннього ранку. Але все необхідне для солдата обмундирування за своїми розмірами вже придбав і тримає напоготові. Хочеться вірити, що комбінезон комбайнера сьогодні і завжди стане йому і його мирним землякам у нагоді більше, ніж військова форма.