Війна не завада

«Це не бенкет під час чуми»

Закриття пройшло ще скромніше, ніж відкриття. Скасували червону доріжку, відмовилися від помпезної концертної програми та фуршету. Глядачі у вечірніх нарядах переживали змішані почуття. Як зазначив соліст групи «ВВ» Олег Скрипка: «Настрій у мене, як у всіх — і сумний, і радісний, бо прекрасні фестивалі проходять, зростає патріотичний дух в Україні, одесити зустрічали мене українською мовою, але те, що відбувається трагедія за трагедією, це дуже сумно. Але я — за те, щоб знімалися фільми, звучала музика, і в цьому наша перемога. Ми — народ, який має велику силу!».

Режисер Тарас Ткаченко на кінофестиваль приїхав відразу з зони АТО, де його друзі-кінематографісти знімають документальне кіно. Кілька днів він був трохи сам не свій. Тут, в Одесі, люди мирно ходять у кіно, фотографуються зi знаменитостями, обговорюють вічні проблеми і плітки, а там, на Луганщині, — танки і блокпости. Та, на його думку, фестиваль не можна було скасовувати. Інакше індустрія не працювала б і депресивні настрої перемогли б.

Кінопродюсер Дмитро Колесников узагалі різко висловився щодо кінофестивалю. Для нього це «бенкет під час чуми», свято на людських кістках. Та молодих кінематографістів заспокоїла відомий режисер Кіра Муратова. Зі сцени Кіра Георгіївна подякувала фестивалю за надану увагу і показ її фільму «Астенічний синдром» на Ланжеронівському узвозі просто неба, а також можливість подивитися на великому екрані фільм «Майдан» Сергія Лозниці. «Це не бенкет під час чуми. Така властивість людської натури: коли немає ліків від чуми, потрібно показати, що ми живі і можемо радіти», — наголосила Муратова. На закритті їй вручили почесний приз за внесок у кіномистецтво.

Кінофестиваль не тільки фільмами, а й справами долучився до того, щоб показати, що український народ переможе. Організатори пообіцяли перерахувати гроші з благодійного аукціону на допомогу пораненим і сім’ям загиблих біля Зеленопілля військовослужбовців. Раніше планувалося, що 85 тисяч гривень піде на підтримку українського кінематографа. Тепер ця сума плюс певний відсоток від коштів за продані на кіно квитки піде на іншу благородну справу.

Гран-прі за мотивацію

Одеський кінофестиваль від інших заходів відрізняється тим, що головного переможця визначає глядач таємним голосуванням. Кіномани до останнього сперечалися, кому дістанеться гран-прі. Одні вважали, що «Золотий Дюк» дадуть «Поводирю» Леся Саніна про розстріл сліпих кобзарів. Адже картина патріотична, поетична, історична і на неї чекали майже 10 років. Інші вболівали за українсько-грузинський фільм «Побачення наосліп» Левана Коґуашвілі. Як сказав актор Андро Сакварелідзе, який зіграв 40-річного вчителя з Тбілісі, фільм хоч і про Грузію, та його сприймають на всіх континентах. За його словами, після показу «Побачення наосліп» в Японії до актора підійшли глядачі, потиснули йому руку і подякували за історію. У світі немає такої країни, де б не стикалися з проблемами, про які розповідається у фільмі, де дорослий чоловік досі живе з батьками і ніяк не може одружитися.

Та найбільше глядачі на церемонії закриття хотіли почути назву «Мотивації нуль». Це чорна комедія ізраїльського режисера Тальї Леві про дівчат в армії. Як хотіли, так і отримали. Тож гран-прі та грошову винагороду у розмірі 12 000 євро — за результатами глядацького голосування — було присуджено «Мотивації нуль». Президент ОМКФ Вікторія Тігіпко вручила головну нагороду фестивалю режисерові-дебютанту Тальї Леві та акторці Шані Кляйн, які щедро обдарували Одесу і фестиваль втішними епітетами у своїй промові.

«Золотий Дюк» за найкращий український повнометражний фільм національної конкурсної програми та грошовий приз у розмірі 50 тисяч гривень отримав режисер документальної стрічки «Присмерки» Валентин Васянович. «Мені вкрай приємно, що саме документальне кіно здобуло перемогу. Його робити дуже важко, адже ви не можете на нього впливати», — сказав зі сцени Васянович. Це історія про рідну тітку режисера, стару 82-річну Марію та її хворого сина Сашка. Вони доживають вiк у глухому селі поза цивілізацією. Саша після важкої хвороби втратив зір. Він боїться, що мати помре першою. Марія розуміє, що про сина ніхто не подбає, і тримається за життя з останніх сил. Своїх героїв режисер знав із дитинства. Це родичі Валентина, в яких він часто гостював. Тому під час зйомок Марія та Сашко не соромляться камери і максимально відверто проявляють свої характери.

Призи — не за визнання таланту, а дорога для молодих

Переможцем у номінації «Найкраща акторська робота» стала Анжеліка Літценбургер «за сміливу розповідь особистої історії» у дебютному фільмі Party Girl трьох молодих режисерів Марі Амашукелі, Клер Бюргер і Самюеля Тейса. Ця перша нагорода Літценбургер. У фільмі немає професійних акторів. Усі герої — реальні люди, які грають самих себе. Головна героїня — 60-річна власниця бару Анжеліка. Вона любить вечірки, бути напідпитку, танцювати, залицятися до молодих хлопців. Вечорами вона «розкручує» чорловіків на випивку в кабаре на франко-німецькому кордоні. Одного разу її постійним клієнт Мішель зізнається у коханні Анжеліці і просить стати його дружиною. Після весілля у першу шлюбну ніч Анжеліка відштовхує чоловіка, одягається та йде геть нічними вулицями містечка. Мішель залишається у спальні весь у сльозах. Творці картини Марі Амашукелі і Клер Бюргер в Одесі розповіли, що у фільмі ми бачимо третього режисера фільму Самюеля Тейса. Він грає сам себе, тобто красивого блакитноокого брюнета, сина Анжеліки. Режисери хотіли показати життя феміністки, яка любить своїх дітей і внуків і не може жити з чоловіком заради матеріальної вигоди. До речі, всі діти, внуки і танцівниці кабаре — справжні. Придумана лише історія кохання Анжеліки та Мішеля.

Призом «за захоплюючу режисуру і безкомпромісно правдиве відображення китайської сучасності» відзначений режисер картини «Чорне вугілля, тонкий лід» Дяо Їннаня. На жаль, китайський кінематографіст не зміг приїхати на церемонію, тому надіслав відеозвернення, в якому висловив вдячність фестивалю.

Нагороду за «Найкращий фільм фестивалю» від глави журі міжнародної конкурсної програми — британського режисера Пітера Веббера — отримала картина «Побачення наосліп» за дуже душевну історію в кращих традиціях грузинського кіно. Приймали нагороду продюсер картини Олена Єршова і виконавець головної ролі Андро Сакварелідзе. «Для нас це дуже важливий приз, позаяк фільм не тільки грузинський, а й український. Це перша ластівка співробітництва, яке має тривати», — сказала зі сцени розчулена Олена Єршова. Україна долучилася до фінансування цієї картини.

Спеціальні відзнаки журі отримали дві стрічки: мексиканська «Гуерос» Алонсо Руспаласіоса за «новаторську форму висловлення поваги класичному французькому кінематографу» й російська картина «Зірка» Анни Мелікян за блискучу акторську гру Тіни Далакішвiлі. 

Напередодні церемонії закриття, 18 липня, підбили підсумки національного конкурсу. Так, «Дюка» у номінації «Найкращий український короткометражний фільм» та премію в розмірі 10 тисяч гривень здобув фільм «Листопад» Марії Кондакової за сценарієм Марисі Никитюк. До слова, цього року дівчина спробує себе в ролі не тільки драматурга, а й режисера. Вона стала переможцем пітчингу, який проводили в рамках кінофестивалю. Її проект «Коли падають дерева» (продюсер — Ігор Савіченко) отримав нагороду в розмірі 50 000 гривень від девелоперської компанії UDP. Фільм зніматимуть під Харковом та в Польщі українсько-російським суржиком. Марися каже, що у фільмі будуть цигани, коні, бандити, вбивство, красива природа й історія маленької дівчинки, яка хоче вирватися з циклічної долі жінок у роду.

Також спеціальна відзнака з-поміж 12 проектів пітчингу — в стрічки «Олександр Довженко. Одеський дебют» Костянтина Коновалова (режисер) та Володимира Філіппова (продюсер). Це буде історія про те, як Одеса з Довженка зробила метра.

Нагороду Міжнародної федерації кінопреси за найкращий український повнометражний фільм здобула картина «Зелена кофта» Володимира Тихого. Фільм навесні уже йшов в українському прокаті.