Жіноче щастя і чоловічий розум

Любов і цензура в Росії

Із трьох режисерів єдиний Михаїл Сігал отримав схвалення міністерством культури РФ. Його фільм показували на відкритті 36-го Московського міжнародного кінофестивалю. Продюсер картини Наталія Мокрицька тоді зазначила, що «фільм несе в собі традиції великого російського і радянського кіно».

«Кіно про Алексєєва» розповідає історію життя конструктора зброї з Тули, який у молодості складав пісні і хотів стати визнаним бардом. Але життя склалося за іншим сценарієм, і глядач бачить його самотнім дідом, мрії якого не реалізувалися. Але раптом Алексєєв отримує загадкову телеграму. Сюжет починає розвиватися, перемішуючи в собі уривчасті спогади молодості Алексєєва з його нинішнім життям.

На зустрічі з одеським глядачем перше запитання, яке поставили Сігалу, — навіщо він знімав це кіно, що хотів ним сказати? Режисер нічого не відповів, закрився у собі й упродовж зустрічі майже ні слова не розказав про своє «Кіно про Алексєєва».

Натомість режисерки з Росії в Одесі почувалися більш розкуто і вільно. Ангеліна Ніконова останні вісім років живе в Нью-Йорку. З-за океану їй видніше, що відбувається в Росії і куди вона котиться. «Цензурування накладає рамки на мистецтво. У Росії неможливо знімати незалежне кіно. Стає все складніше і нестерпніше. Раніше єдиним виходом приступити до роботи над незалежним кіно були пітчинги (презентація кінопроекту з метою пошуку інвесторів. — Ред.). Це дисциплінувало режисера, сценариста, акторів. Потрібно сформувати ідею фільму, для чого ми його робимо. Та скоро в Росії і пітчингів не буде», — поскаржилася на політику в кіно Ангеліна Ніконова.

До речі, сьогодні на Одеській кіностудії відбудеться пітчинг, на якому Ніконова представить свій новий проект і сценарії молодих колег. Із цього можна зробити висновки, що в Україні незалежне кіно тільки починає розвиватися. Про результати пітчингу читайте в наступних номерах «УМ».

А зараз повернемося до останнього фільму Ніконової. «Велкам хоум» про людей, які втратили почуття приналежності до певної географічної точки, до того місця, яке ми називаємо домом. Головна героїня Саша, яку грає Ольга Диховична, вийшла з ніші важкої долі. Вона прагне ілюзорного успіху і будь-яким чином хоче отримати американське громадянство. Ангеліна Ніконова розповіла, що на створення фільму про емігрантів її надихнув вірменин Карен Карагулен. Він харизматичний, зрілий чоловік, який працює у магазині килимів. Маючи трохи за 40, продавець заразився акторською діяльністю. Тоді він мав трьох дітей і прагнув перемінити життя. Але саме в цей момент його дружина вчетверте завагітніла. Тоді Ангеліна зустріла Карена в Нью-Йорку. На основі його життя кінематографістка написала сценарій і запросила його на головну чоловічу роль.

Фільм презентували у червні на «Кінотаврі» в Сочі, де глядачі — в основному представники кіноіндустрії, «тераріум для однодумців», як каже Ангеліна. Критики подивилися фільм і ввічливо промовчали. Але зовсім іншим було сприйняття його на фестивалі у Карлових Варах. Він чимось нагадує Одеський. Глядачі з усієї країни приїжджають на тиждень у Карлові Вари, поселяються у наметовому містечку і зранку до пізньої ночі дивляться кіно. І саме в Чехії «Велкам хоум» зібрав найбільший зал. Молодь сиділа на сходах, під сценою. «Справді не було куди яблуку впасти. Я не люблю свій фільм переглядати кілька разів. Але в Карлових Варах не могла піти з такого перегляду», — згадує Ніконова. В Одесі вона не сиділа в залі під час показу. Та з появою останніх субтитрів на екрані вона вийшла до глядачів і щиро відповідала на всі запитання. Ангеліна зізналася, що у фільмі сказала те, за чим спостерігала вісім років у Нью-Йорку — про наркотики, гомосексуалістів, російських емігрантів у США, любов і шлюб за розрахунком. «Я мусила цих історій позбутися», — пояснила мету свого фільму Ангеліна.

Жінок прорвало. Час на оголення

Ніконова також підкреслила, що у світі давно помітна тенденція, коли жінки знімають. «Жіноча хвиля докотилася і до Росії. Жінки знімають від серця, емоційно. Чоловіче кіно йде від голови. Там, де є чоловіча логіка, виходить картина, яка отримує схвальні відгуки від кінокритиків. Сьогодні жінок прорвало. Ми розказуємо історії сміливо, не боячись оголити переживання», — зізналася режисерка.

Програмний директор ОМКФ Алік Шпилюк підсумував, що збільшення жіночого кіно помітне і в Одесі. Серед 12 картин міжнародної конкурсної програми п’ять належать авторству жінок. Серед 20 українських стрічок — вісім жіночих.

У списку глядацьких симпатій помітно перемагає жіноче кіно над чоловічим. Остаточні результати стануть відомі лише в суботу. Та вже сьогодні можна сказати, що велику кількість балів набере «Зірка» Анни Мелікян про 15-річного підлітка, що страждає від нерозуміння оточуючих, «Моя русалка, моя Лореляй» Нани Джорджадзе про перше кохання 14-річного Федора та 18-річної Нюрки і «Мотивації ноль» Тальї Лаві про ізраїльську жіночу армію.

Останній фільм викликав бурхливі оплески після перегляду, а на прес-конференції режисерку Талью Лаві та одну з акторок, Шані Клейн, яка грала офіцера, зустріли стоячи і схвальними вигуками. Талья розповіла, що це її дебют. Вона хотіла доповнити список фільмів про армію ще одним, але цього разу про них, секретарок. В Ізраїлі всі жінки проходять службу в армії. Шані служила в штабі прем’єр-міністра. Каже, що в них все було елегантніше, ніж показано у фільмі. Талья додала, що в Ізраїлі є різні армії, а ту, яку вона знімала, вигадана. У життя солдатів-дівчат вона вписала багато жартів. На кінофестивалі відразу розпізнали одеський гумор. На що Талья сказала, що в Ізраїль дуже багато впливових людей переїхало з Одеси. Одна з її героїнь Ірен — також із України. Росіянку грає Тамара Клінгон, родом із Умані. Дівчата в армії жартують, що в її ліжку пахне «московською ковбасою».

У фільмі «Мотивації ноль» чоловіки — на другому плані. Талья каже, що все одно проводила великий кастинг. Дивлячись на красиві тіла солдатiв, через яких дівчата ріжуть вени і готові втратити цноту на бочці посеред частини, видно, що Талья ретельно підбирала героїв. Режисерка відзначила, що під час зйомок усі дуже сильно здружилися. Тепер в Ізраїлі є дві армії — одна офіційна, інша — Тальїна. Українцям можна повчитися в ізраїльтянок знімати хороші веселі фільми про армію. Тоді точно не тільки в чоловіків, а й у дівчат буде мотивація служити українському народу.