Згадати все

Уже покійна Леся Гонгадзе часто повторювала, що справу про вбивство її сина розслідували при стількох-то президентах, очільниках ГПУ, керівниках СБУ та МВС, а толку з того як не було, так і нема. Нині до низки чиновників першого рангу, готових запустити слідство на новий виток, долучається й теперішній Генпрокурор. «Ми повертаємося до всіх тих справ, які були незаконно закриті, в тому числі й щодо вбивства Георгія Гонгадзе», — заявив Віталій Ярема. Нова влада вже встигла підняти томи кримінальних проваджень, пов’язаних iз загибеллю В’ячеслава Чорновола та вбивством композитора Володимира Івасюка. Нині на черзі — смерть Георгія Гонгадзе, саме про цей злочин говорив Ярема на брифінгу.

Особливо цікавлять Ярему покази ключового свідка й обвинуваченого — колишнього генерал-лейтенанта МВС Олексія Пукача — щодо причетності до вбивства редактора «Української правди» тодішніх високопосадовців — Президента Леоніда Кучми та голови АП Володимира Литвина. На них обох як на замовників злочину вказав засуджений до довічного ув’язнення Пукач. Що стосується Кучми, то за екс-Президента взялися у 2011-му — втім, Леонід Данилович відбувся тоді легким переляком чи то пак легким здивуванням. Знаменитий Печерський суд Києва визнав незаконним порушення кримінальної справи щодо Кучми за статтею про «перевищення службових повноважень», які призвели до загибелі Гонгадзе.

Цікаво, що це рішення суду оскаржувала як потерпіла сторона, так і Генпрокуратура. Очевидно, що останній дали команду «фас», яку потім відкликали назад — вже руками суддів. З чим був пов’язаний «наїзд» на Кучму, і що в цьому наїзді було причиною, а що наслідком — уже не суть важливо. За версією одіозного майора Мельниченка, Кучма взявся шантажувати Януковича, за що й поплатився порушеною справою. Інша точка зору перевертає все з точністю до навпаки: мовляв, спочатку в Януковича виникли тертя з зятем Кучми Віктором Пінчуком, а вже потім, захищаючи себе і родину, Кучма натякав на якийсь досі не відомий компромат.

Історія, як бачимо, темна. Втім, почавшись у березні 2011-го, страждання Кучми у зв’язку з порушенням справи припинилися вже у грудні того ж року. Значно більше інтриги було по лінії «Янукович—Литвин». Тодішнього спікера ВР ніхто не чіпав, хоча Пукач звинувачував і його також. Зрозуміло, що Володимир Литвин був цілковито зручним (і ручним!) для Януковича головою парламенту. Але не забуваймо й про родинні зв’язки спікера. Річ у тім, що рідний брат Литвина — Микола — й досі служить главою Державної прикордонної служби. На своїй посаді «брат-2» перебуває без трьох тижнів 11 років (!) — з 31 липня 2003-го. Микола Литвин як прикордонник №1 «пережив» уже трьох президентів й залишається «на плаву» при четвертому.

Дивно, що досі з нього ніхто не спитав ані за те, яким дивом «просочився» Янукович за межі України у лютому 2014-го, ані за «дірявий» кордон, вади якого зробила особливо очевидними російська інтервенція. Як довго Микола Литвин залишатиметься недоторканним — покаже час. Власне, дізнаємося ми це через призму долі його брата Володимира. З усіх відомих фігурантів справи Гонгадзе він є єдиним, кого в останні роки оминули неприємності. Леонід Кучма, принаймні, подумки приміряв на себе арештантську робу, екс-голова СБУ Леонід Деркач був відсторонений від посади іще у 2001-му, екс-міністр МВС Юрій Кравченко також був звільнений, а згодом загинув при загадкових обставинах. І тільки Литвин перебував та перебуває «над схваткою».

Усе це, безумовно, — робота для нового Генпрокурора. До речі, йому слід поставити крапку й у справі Олексія Пукача. Про це вже мало хто пам’ятає, але вирок щодо Пукача так і не вступив у законну силу. Чому? Та тому, що вже півтора року (з 29 січня 2013-го) справа чекає на розгляд в апеляційній інстанції. До цього моменту Пукач є й нібито засудженим, але не до кінця. Днями захист удови Георгія Гонгадзе заявив про те, що відкликатиме апеляційну скаргу. Потерпілу сторону непокоїть те, що вирок Пукачу так довго не вступає у законну силу. У підсумку це може закінчитися навіть звільненням фігуранта. Тож Мирослава Гонгадзе зрештою вирішила не наполягати на тому, щоб у вироку неодмінно був відображений замовний характер справи.