Hа тлі поголовних скарг: а) українських режисерів на те, що кінотеатри не беруть їхніх фільмів у прокат; б) прокатників, що на те кіно, яке знімають вітчизняні режисери, ніхто ніколи не піде; в) чиновників, що прокату, власне, і пропонувати нічого — цим літом Україною прокотилися допрем'єрні покази нової картини Олеся Янчука «Залізна сотня» — спочатку у Львові, потім на фестивалі в Ялті, а 24 серпня, в День незалежності, «Залізну сотню» презентуватимуть у столичному кінотеатрі «Жовтень» (на всяк випадок — о 18.30, вартість квитка — 12 грн). До творчості режисера, який зняв художні фільми про голод 33 року, вбивство Степана Бандери, життя Романа Шухевича, і ось в останній картині — боротьбу вояків УПА в 1944—47 роках на теренах Східної Польщі, ставляться по-різному, найголовніші (і небезпідставні) претензії до його картин — соціалістичний реалізм навпаки, себто стилістика радянських героїчних фільмів один в один переноситься на постаті героїв Української Повстанської армії. Але з іншого боку, всі, хто подививися картини Олеся Янчука, в один голос стверджують, що вони надзвичайно потрібні, бо це фактично єдина спроба художньо осмислити цей період української історії. Тобто це якраз той випадок, коли кожний глядач має скласти свою думку про фільм і коли судження кінокритиків не є вирішальними.