«Мені соромно»

— Чому ти вважаєш це брудом?

— Дивлячись російські телеканали, вiдчуваєш, що в нас усе добре, але кляті вороги довкола нам життя не дають. Якщо і є якісь недоліки, то вони від американців, європейців та iн. А ми, мовляв, такі хороші...

Я не беру за зразок свою родину. Вона у мене досить забезпечена. Але я бачу, як живеться пересічному росіянину. Це життя є далеким від ідеального. Держава ж, незважаючи на це, витрачає шалені кошти на олімпіади, різні непотрібні проекти. У Росії все робиться не так. Чому влада так ставиться до свого народу? Чому вона не хоче нікого слухати?

Яку сферу суспільного життя у нас не візьми, можна схопитися у розпачі за голову. Наприклад, проблема вищої освіти. Скільки молодих людей, її отримавши, не можуть знайти для себе гідної роботи. Якщо у тебе немає зв’язків, таку проблему вирішити просто неможливо.

— А до зовнішньої політики як ставишся?

— Мені боляче дивитися, як наші народи, пов’язані багатовіковою дружбою, війнами в одних окопах, зіштовхують лобами. І я вам скажу, багато росіян українців не розуміють. Мені ж хотілося б, щоб люди одне одного зрозуміли. Бо в Росії існують ті самi проблеми, проти яких повстав український Майдан.

І мені як громадянину Російської Федерації соромно за ту політику, яку проводить наша країна. Нас просто зомбують, роблять, вибачте за вислів, тупе дурне стадо. Від Росії відвертаються навіть Білорусь чи Казахстан, ті країни, які були завжди до нас близькі.

Треба щось змінювати. Мені дуже не хотілося б, щоб і в Росії пролилася кров. Якщо наша влада свою політику не змінить, це рано чи пізно неминуче станеться.

— Що тебе все ж спонукало приїхати в Україну?

— Нестримне бажання на власні очі побачити людей, які змусили весь цивілізований світ поважати Україну. Приїхавши вперше у своєму житті в Україну 27 травня, я поселився у наметі на столичному Майдані, де прожив місяць. Весь цей час намагався побільше спілкуватися з різними людьми, аналізувати все, що відбувається.

Тепер же я можу заявити, що українським народом просто захоплююся. У такий непростий період, коли Європа переслідує власні інтереси, Росія поливає брудом, ви відстоюєте свою державу з мінімальними втратами. Бо світова історія практично не знала революцій без жертв.

— А бандерівців, якими так жахають у Росії, побачити довелося?

— На Майдані я не зустрiв ні фашистів, ні бандерівців. Мені ніхто жодного разу не погрожував, хоча спілкувався з усіма, зрозуміло, російською мовою.

Якби я приїхав у Росію з України і поводився б таким самим чином, то у своїй безпеці довелося б глибоко засумніватися.

Остаточним же переломом у моїй свідомості стало знайомство з хлопцем зі Львова, який, до речі, називав себе саме «бандерівцем». Він iз великою потугою розмовляв російською мовою, при цьому переконуючи, що українці проти росіян ніколи нічого не мали.

У багатьох же росіян, навіть досить освічених, існує переконаність, що, приїхавши до Львова, вони відразу ж потрапляють «на гілляку». І це провина не їхня, а нашої держави, яка налаштовує на те, що всі довкола — вороги.

— Якою ти бачиш головну місію свого перебування в Україні?

— Моя мета — хоч якось пригальмувати нинішній конфлікт між нашими державами. Я з дитинства вірив у Росію, люблю її. Але не люблю наш нинішній лад. Адже росіянам iз юних років насаджується образ ворога. Таким чином відволікається увага від ворога внутрішнього, який сидить у нас, пануючої у Росії сваволі, кумівства і т. д.

Наша влада дуже боїться, що український Майдан перенесеться в Росію. І Путін, я вам скажу, своєї внутрішньої п’ятої колони боїться незрівнянно більше, аніж Америки чи Європи.

Тому в нас розбудовується суто радянська система. Бо демократії у Росії не було ніколи.

— І яка, на твою думку, вірогідність російського Майдану?

— Я б сказав, на 99 відсотків. Головний же момент — чи допустить це Путін? У нас же, як тільки ти виходиш на вулицю з якимось гаслом, тебе відразу можуть оголосити посланцем Америки чи ще кимось подiбним.

Тому і ллється безсоромно бруд на адресу України — щоб ваш Майдан не перекинувся на терени Росії. На добрі 80 відсотків — правда на боці вашої держави. А люди у Слов’янську чи Краматорську просто одурманені.

Проти нас налаштований увесь цивілізований світ. І тому я робитиму все можливе, щоб мене почули у моїй країні, щоб будь-якими шляхами донести до своїх співвітчизникiв, що Україна — це не ворог, а держава, на яку треба рівнятися і якою слід пишатися, бо вона відстоює свою свободу, демонструючи вражаючу згуртованість усієї нації.