Кабаре-бенд із Білорусі «Серебреная свадьба» пояснив українцям, що вони мають фестиваль, про який білорусам годі й мріяти. (з «Фейсбуку» «Країни мрій».)
Як каже Олег Скрипка, основна причина, чому фестиваль переїхав, — це територія. «Феофанія» в шість-сім разів більша за Співоче поле. У парку поблизу Свято-Пантелеймонiвського монастиря набагато комфортніше як для учасників заходу, так і для відвідувачів. На «Країні мрій» цього року було вісім сцен. Масштаби парку дозволили так розмежувати сцени, щоб звук від однієї не покривав іншої, як це траплялося на Співочому, де кобзарів геть не було чути поруч із фольклорною та головною сценами. Солістка гурту «Куку Шанель» Марія Кудрявцева, яка не перший рік співає на одній сцені зі Скрипкою як бек-вокалістка, розповіла «УМ», що їй «важко було уявити, як фестиваль переїде, але коли побачили реалізацію цього, то стало зрозуміло — це новий, європейський рівень».
Правда, були й невдоволені переїздом фесту. Єдине, на що нарікали, — це парковка. Відвідувачі лишали машини на кільцевій дорозі, створювали корки при в’їзді до «Країни мрій». Також музикант Едуард «Діля» Приступа зауважив, що багато українців відчувають привілеї перед іншими і паркуюються де заманеться, готові на машині хоч і під саму сцену під’їхати, бо в них є ксива. Як тільки вдасться змінити цю ситуацію, «Країні мрій» не буде рівних серед фестивалів української культури.
Деякі «любителі» народної культури звинуватили Скрипку в стагнації, що «Країна мрій» як етнофестиваль не розвивається, а наче човен стоїть у тихій воді й нікуди його не несе. Це зауваження обурило всіх музикантів, які взяли участь у фестивалі. Таким розумникам вони просто порадили: «Хай візьмуть і зроблять краще. Олег Скрипка й так герой нашого часу. Він щороку, незважаючи на кризу, брак фінансування і політичну нестабільність, нас усіх збирає і пропагує українські традиції у світовому контексті. І це вже велике щастя, що фестиваль відбувається». Медіа-кординатор заходу Євгенія Стрижевська теж підкреслила, що «найцікавіше у цьогорічній «Країні мрій» — це те, що фестиваль проходить за планом. Повірте, зараз неймовірно важко працювати з іноземними артистами. Ті, хто приїхав, — це найсміливіші і найчесніші артисти».
В істині її слів можна переконатися, порозмовлявши зі Світланою Бень, солісткою білоруського гурту «Серебреная свадьба». «Я ходила по фестивалю, дивилася за всім, що тут відбувається, і скажу чесно, плакала. Я бачила непідробне, зворушливе ставлення до своєї власної культури. Таке відношення до традицій потрібне кожному народу. Та вперше я настільки щиру любов до народної культури побачила лише в Україні».
«Країна мрій» давно перестала бути винятково носієм етно. Справжню автентику на сьогодні мало хто практикує. Це здебільшого літні люди, яким важко подорожувати. Фестиваль працює з вторинним фольклором, тобто молоддю, яка професійно відтворює народні пісні та мелодії. Та як би там не було, «Країна мрій» розрахована на звичайного міського споживача. Тому єдиним фольклором публіку не втримаєш. Якщо буде лише етно в усіх його проявах, це може призвести до перенасичення і взагалі відштовхнути від народної культури. Для того, щоб на фестиваль приходили нові обличчя, у програму ввели сцени «Театр кабаре», «Лаунж Сцену» та «Бандура стайл».
Найскладніше було музикантам на сцені «Театр Кабаре». Сонце світило просто в очі. У дівчат потік макіяж, хлопці не могли грати без сонячних окулярів. «Так можна і сонячний удар заробити», — каже баяніст гурту «Є-бенд», журналіст Громадського.тв Богдан Кутєпов, спустившись зі сцени з червоним обличчям, наче у вареного рака.
Та люди не зважали на спеку і розважалися на повну. Найбільшу аудиторію зібрали «Серебреная свадьба» та Орест Лютий. До речі, його лагідної українізації з піснями, в яких ішлося про те, що «Майдан почався і Путін всрався», «Кагебіст отцепітєсь, кагебіст застелітєсь» не витримала навіть апаратура. На словах «Путін хело» зламався головний генератор і виступ довелося обірвати.
Натомість на «Лаунж Сцені» все було більше, ніж прекрасно. І хоча вона збирала у нічний час поціновувачів диско та електронної музики, вдень це було єдине місце, де можна заховатися у тіньку. До слова, у майбутньому «Лаунж Сцену» планують розширювати. За словами її координатора Костянтина Мішукова, «оскільки саме Олег Скрипка винайшов такий термін, як етно-диско, створення лаунж-сцени для нього не менш важливе, аніж «Сцена Кабаре». В наступні роки, сподіваємось, вона набере обертів і ми запрошуватимемо ще більшу кількість діджеїв та прихильників цього жанру».
Організатором та ідеологом сцени сучасної бандури «Бандура стайл» став учасник шоу «Україна має талант» Ярослав Джусь. Він запросив 12 бандуристів, які на бандурах виконували не топові для неї стилі: джаз, самбу, румбу, блюз, рок, етно-фолк, етно-лаунж, електро-хаос. «Ця сцена створена для того, щоб показати, що бандура — це багатогранний інструмент», — розповів «УМ» Ярослав Джусь.
Для меломанів, які прийшли за новинками, відкриттям став львівський гурт «Гич Оркестр» на фольклорній сцені, а нотку розчарування викликав івано-франківський колектив «Перкалаба». Останні завжди були двигуном будь-якого фестивалю. Від їхньої музики неможливо було встояти на місці. Але цього разу люди дрімали на килимках під сценою, лише кілька невгамовних пробували повеселитися. І то мало що виходило. Справа у тому, що назва і пісні у гурта залишилися ті самі. Вони належать директору гурту Олегу «Моху» Гнатіву. А от всі музиканти, які створювали неповторну енергетику диких гуцулів на сцені, пішли звідти. Тепер уже колишній фронтмен «Перкалаби» Андрій Федотов пішов у творчу відпустку і займається власним проектом.
Міністр культури Євген Нищук півдня прогулювався по фестивалю. «Коли ходиш по «Країні мрій», бачиш, що саме тут виявляється українська суть. На алеї майстрів, яка цього року поєднана з дитячим майданчиком, свої таланти демонструють народні умільці. Також фестиваль став чи не єдиним місцем, де наш братній народ, кримські татари, презентують свою культуру. У парку можна прилягти на травичку і помріяти про мирну, красиву країну. А українські артисти з письменниками, які виступають на «Країні мрій», iз цією ж програмою готуються їхати на Донбас, щоб підтримати дух наших хлопців», — поділився пан Нищук.
Олег Скрипка готовий підтримати вояків не тільки словом, а й ділом. Він ініціював благодійний аукціон, на якому було представлено фрагменти його дизайнерської колекції. А на зібрані кошти Скрипка особисто пообіцяв придбати необхідну амуніцію для Національної гвардії та учасників АТО.
На жаль, на цьому розмова про війну на фестивалі не закінчилася. Сербський гурт Earth Wheel Sky Band, який мав бути хедлайнером фестивалю, кинув Олега Скрипку і за день до виступу відмовився приїжджати. «Вони взяли гонорари, квитки, а вчора повідомили, що не приїдуть в Україну, бо солідарні з Росією».
Натомість інші іноземні гурти з Британії, Індії, Нігера, Польщі та Австралії напередодні не вникали у політичну ситуацію, а вже на самій «Країні мрій» так закохалися у людей у вишитих сорочках, що виходили на сцену з синьо-жовтими прапорами і підтримували Україну кожною своєю піснею, навіть композицією про Крішну.
Олег Скрипка вперше планував відмовитися завершувати фестиваль «Країною мрій» і хотів священне місце дати сербам. Та в останній день він узяв баян у руки, запросив фоклористок на бек-вокал і без підготовки відіграв програму ВВ, як у старі добрі часи. Під час виконання пісні «Країна мрій» він запропонував закрити очі і вимріяти максимально ідеальну Україну: «Щоб у нас були гарні дороги, різнокольорові будинки, щоб по вулицях ходили усміхнені люди, щоб їздили тільки електричні машини і ми були першими найпотужнішими їхніми виробниками, щоб у магазинах ціни були малими, а їжа — смачною, як у бабусі, щоб в українські ресторани у всьому світі стояли черги, щоб українська мова була від Сяну до Дону...»
А тепер — на Донбас!
Із парку «Феофанія» до метро кожні п’ять хвилин курсував безкоштовний фестивальний автобус. В останньому по вінця заповненому бусику хлопці почали вигукувати: «Слава Україні!», у відповідь «Героям слава!», «Слава нації!», «Смерть ворогам!». На завершення один із молодих і завзятих мрійників вигукнув: «Водій, а тепер розвертайтеся — і на Донбас». Ось для цього і потрібна «Країна мрій» у віддаленому від центра Києва парку «Феофанія».
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
