Без права на пенсію

Прихована норма

На жаль, у лютому 2011 року під час парламентських слухань щодо так званої пенсійної реформи, запропонованої урядом Азарова, під стінами парламенту не було жодної людини, яка би протестувала проти пенсійної несправедливості, підвищення пенсійного віку та збільшення необхідного стажу для призначення пенсії.

Уже під час ухвалення в парламенті влітку 2011 року т.зв. пенсійної реформи на вулиці та майдани міст вийшли небайдужі українці. Але це не був той масовий протест, який мав би охопити всю країну, оскільки пенсійні нововведення стосувалися обмеження конституційних прав мільйонів українських громадян.

Невеличкою перемогою цих протестів можна назвати ті доповнення, які були ухвалені під час проходження в парламенті законопроекту щодо т. зв. пенсійної реформи. Просимо звернути особливу увагу на зацитовану зараз правову норму, оскільки вона є «наріжним каменем» тієї пенсійної несправедливості, яка «звалиться» незабаром на українських жінок. Отже, Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (далі — Закон) були доповнені пунктом 7-2 такого змісту:

«До 1 січня 2015 року право дострокового виходу на пенсію за віком мають жінки, яким виповнилося 55 років, за наявності страхового стажу не менше 30 років та за умови звільнення з роботи. У цьому випадку розмір їх пенсії, обчислений відповідно до статті 27 та з урахуванням статті 28 цього Закону, зменшується на 0,5 відсотка за кожний повний чи неповний місяць дострокового виходу на пенсію».

Аби краще зрозуміти цю правову норму, проілюструємо її на прикладах.

Хочеш ще працювати? Тоді втрачаєш право на пенсію

Цей приклад стосується тих жінок, яким до 1 січня 2015 року виповниться 55 років, але ще не виповниться «новий» пенсійний вік (див. витяг зі ст. 26 Закону). Виникне парадоксальна ситуація, коли в двох жінок, які народилися в один день і мають понад 30 років страхового стажу, право виходу на пенсію у віці 55 років зможе реалізувати тільки та жінка, котра звільнилася з роботи до 31 грудня 2014 року. Якщо ж одна з цих жінок звільниться після цієї дати, то вона втрачає право на дострокову пенсію.

На практиці це виходить так. Дві жінки народилися в один день, скажімо — 30 грудня 1959 року, і мають понад 30 років страхового стажу. Одна з них продовжує працювати, а інша не працює вже тривалий час. Відповідно до ст. 26 Закону, «новий» пенсійний вік у них виповниться після досягнення 58 років 6 місяців, тобто 1 липня 2018 року. Та жінка, котра не працює, має право виходу на пенсію у віці 55 років, а саме 31 грудня 2014 року. А та жінка, яка продовжуватиме працювати і сплачувати страхвнески до ПФУ, у разі її звільнення з роботи після 1 січня 2015 року зможе вийти на пенсію тільки... 1 липня 2018 року, тобто на 3 роки 6 місяців пізніше від іншої жінки, яка народилася з нею в один день, але звільнилася з роботи до 31 грудня 2014 року.

Виникає запитання: «Чому право на пенсію повинно залежати від того, в який день особа звільнилася з роботи?».

Тим непрацюючим жінкам, котрим виповниться 55 років після 2015 року і які мають понад 30 років стажу, треба буде чекати від 3,5 до 5 років до сповнення «нового» пенсійного віку, аби мати змогу піти на пенсію. Водночас ті жінки, котрим 55 років виповниться до 2015 року, зможуть реалізувати своє право на призначення дострокової пенсії.

Проілюструємо це на прикладі.

Двоє жінок мають понад 30 років страхового стажу і народилися з різницею в один день, скажімо одна — 30 грудня 1959 року, а інша — 31 грудня 1959 року. Та жінка, яка народилася 30 грудня 1959 року, зможе 31 грудня 2014 року — у віці 55 років — оформити дострокову пенсію. А друга жінка, яка народилася на один день пізніше від першої, зможе оформити пенсію лише 1 липня 2018 року — у віці 58 років 6 місяців. Цій бідолашній доведеться ще чекати аж 3 роки 6 місяців, щоб піти на пенсію. А тим мільйонам українських жінок, які народилися після 1 квітня 1961 року і які мають понад 30 років стажу, треба буде вже чекати сповнення 60-річного віку, аби їм призначили пенсію.

Хіба це справедливо? Чому право на пенсію повинно залежати від того, що хтось «устиг» народитися до певної дати?

Пенсійна реформа чи чемодан без ручки?

Зрозуміло, що (як у першому, так і у другому прикладі) за те, що одна з цих жінок вийшла на пенсію у 55 років (на 3 роки 6 місяців раніше «нового» пенсійного віку), розмір її пенсії зменшується на 0,5 відсотка за кожний місяць дострокового виходу на пенсію. За 42 місяці більш раннього виходу розмір пенсії зменшується на 21% (42:0,5). Але друга жінка, яка також погоджується на зменшення розміру пенсії через достроковий вихід на пенсію, не має такого права і повинна чекати ще 3 роки 6 місяців, аби мати змогу піти на пенсію.

Усі ми добре знаємо, що у віці 55 років і більше надзвичайно важко влаштуватися жінці на якусь роботу. Багатьох українських жінок звільняють із роботи ще до сповнення 55 років, не кажучи вже про «новий» пенсійний вік — 60 років, оскільки вони за віком та станом здоров’я не можуть виконувати певні роботи (приміром, будівельні, монтажні, дорожні тощо).

Очевидно, що найкращим виходом у цій ситуації було би скасувати т. зв. пенсійну реформу, яка насправді й близько не була реформою, а була тільки підвищенням пенсійного віку та збільшенням необхідного стажу для призначення пенсії.

Однак, зважаючи на ту обставину, що МВФ навряд чи погодиться надати новому уряду України чергові кредити у разі повного скасування т. зв. пенсійної реформи, на прийнятті якої якраз МВФ постійно наполягав, тому необхідно примусити законодавців внести лише незначні зміни до пункту 7-2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону і вилучити з тексту цього пункту лише такі слова: «До 1 січня 2015 року».

Пропозицію «поховано»

Усі звернення до Президента та уряду України з проханням зареєструвати у парламенті відповідний законопроект пересилаються до Мінсоцполітики. А звідти надходить одна і та ж відповідь: «Міністерство цілком поділяє Вашу стурбованість стосовно пенсійного забезпечення українських жінок... Ваша пропозиція стосовно подовження терміну надання жінкам права на достроковий вихід на пенсію заслуговує на увагу і буде опрацьована при подальшому вдосконаленні пенсійного законодавства».

Кожен, хто має досвід листування з українськими чиновниками, розуміє, що таке формулювання означає, що пропозиція «ретельно» опрацьована і... «похована».

Причому міністерські клерки примудряються написати у своїх письмових відповідях такі «умовиводи», після прочитання яких укотре пересвідчуєшся у тому, що пенсійна несправедливість в Україні виникла насамперед через правове невігластво та елементарну безграмотність чиновників.

Ось один із цих «умовиводів», який містився в листі Мінсоцполітики: «Підвищення пенсійного віку для жінок супроводжується компенсаторами щодо підвищення пенсії жінок на 2,5% за кожні півроку. За десять років розмір пенсії може зрости максимально на 25 відсотків».

Справді, в ст. 29 Закону міститься таке положення: «Жінкам, які народилися у період по 31 грудня 1961 року, після виходу на пенсію встановлюється підвищення розміру пенсії, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, в розмірі 2,5 відсотка за кожні шість місяців більш пізнього виходу на пенсію, починаючи з 55 років до досягнення ними 60-річного віку».

Проте будь-який школяр, котрий вивчив математичну дію множення, не зможе зрозуміти «арифметики» чиновника і скаже, що в разі зростання пенсії на 2,5 % за кожні півроку розмір пенсії може зрости максимально на 25 відсотків не за 10 років, а за 5 років.

Аргумент про те, що, крім 0,5% за кожний місяць дострокового виходу на пенсію, жінки втрачають ще й по 2,5% за кожні півроку більш раннього виходу на пенсію, будуть завжди використовувати «захисники» чинної зараз правової норми.

Тому кожному, хто наводитиме цей аргумент, необхідно відповісти контраргументом про те, що українські жінки готові й надалі втрачати по 0,5 % за кожний місяць дострокового виходу на пенсію та ще по 2,5 % за кожні півроку більш раннього виходу на пенсію, аби тільки їх не позбавляли такого права.