Конкурс пальм у Ліпниці Мурованій. (автора.)
«Про цю традицію важко розповісти, її потрібно побачити, — зауважив директор ПОТ і наш провідник у поїздці Влодзімєж Щурек, коли ми з аеропорту Катовіце їхали до селища Ліпниця Мурована, що неподалік Кракова. — Хочу лише сказати: без конкурсу пальм, який ми скоро побачимо, неможливо уявити собі Великдень у Польщі. Якщо по телевізору не буде репортажу з Ліпниці Мурованої, то вважайте — свята не було».
Слово «пальми» якось не в’язалося зі словом «Польща». Тому ми лише знизали плечима — хто його знає, може, їх тут уже вирощують. Технології, як відомо, невпинно розвиваються.
Однак усе виявилося дуже просто. Згідно з біблійною легендою, в неділю перед Великоднем Ісус Христос в’їхав до Єрусалима. Люди вітали його, встеляючи дорогу пальмовим листям. Відтоді цей день у більшості християн називається Пальмовою неділею. В Україні та Польщі через географічну різницю пальмове листя замінили на вербове. А неділю, відповідно, назвали Вербною.
Однак вербові гілочки не так уже й важко сплести у щось подібне до пальми. Тож у Польщі напередодні Великодня віряни почали змагатися, хто краще змайструє та прикрасить святкову рослину з батьківщини Спасителя. Врешті 1958 року в селищі Ліпниця Мурована пан Йозеф Пьотрковський започаткував «Конкурс пальм». І з того часу кожної Вербної неділі жителі села збираються на центральній площі, аби визначити переможця. Чиє «дерево» вище — той і тріумфатор. При цьому пальма повинна відповідати кільком вимогам, найголовніша з яких — товщина витвору не може перевищувати 10 сантиметрів!
За більш ніж 50 років змагань рекорд належить місцевому жителю Урбанському, який зв’язав вербову лозу в гігантську жердину завдовжки 32 метри. Уявіть — це висота 11-поверхового будинку. Можна лише позаздрити його терпінню і майстерності.
Загалом же торжество, на яке з’їжджаються тисячі людей, виглядає дуже урочисто, скрізь відчувається дух свята. Кожен може вибирати подію на свій смак, адже заходи відбуваються паралельно: на площі вирує ярмарок, на сцені — концерт, поруч — конкурс пальм, а костьольні дзвони нагадують про службу Божу. До речі, це невелике селище має аж чотири костьоли, всі збережені й доглянуті. Найбільше місцеві жителі пишаються дерев’яним костелом святого Леонарда, збудованим у XV столітті, який належить до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Пальмова неділя стала справжньою візиткою Ліпниці Мурованої. На свято з’їжджаються туристи не лише з Польщі, а й з-за кордону (скажімо, у готелі, де ми зупинилися, жили французи). Захід обов’язково висвітлює телебачення, відвідують політики всіх рівнів. Іноді й президент країни своєю присутністю вшановує свято.
До речі, про народних обранців. На вулиці посеред натовпу ми помітили чоловіка, який скромно роздавав цукерки, авторучки та повітряні кульки, але ніякого ажіотажу його «діяльність» не викликала. «Це депутат Європарламенту Адам Бєлан, — пояснив нам пан Влодзімєж. — Скоро нові вибори, тож він проводить зустрічі з людьми». Дивувало те, що депутат стояв майже самотньо — ніхто не шарпав його своїми проблемами (реальними чи вигаданими) — як це було б в Україні. Ми теж поговорили з ним про перспективи вступу України до Європейського Союзу. Після розмови майнула невесела думка: коли вже українські депутати будуть працювати так, аби їхню роботу всі відчували, а на вулиці їх не помічали.
Упродовж останнього часу європейський напрямок розвитку став для України визначальним, а «зимова битва за Європу» фактично призвела до корінного повороту в новітній історії України. Натомість Польща в січні цього року відзначила 10-річчя входження в Європейський Союз. Зміни в усіх сферах життя країни цілком очевидні. Однак, що означає вступ до ЄС для кожного конкретного села чи міста, ми попросили розповісти війта Ліпниці Мурованої 35-річного Томаша Громаля.
«У Європейському Союзі є чітке підпорядкування місцевих законів і стандартів загальноєвропейським, — зазначив він. — Добре це чи погано — важко сказати. Але, на жаль, маємо всеєвропейську уніфікацію. Скажімо, місцевий спосіб копчення м’яса тепер визнаний як шкідливий. Коптильні доведеться переробляти за новими вимогами, щоб м’ясо не висіло над прямим вогнем, а дим надходив через спеціальний димар. М’ясо, приготовлене в новий спосіб, матиме менше канцерогенних домішок, однак ми втрачаємо неповторний смак польських , зокрема регіональних, копченостей. Тож коли в Україні постане питання про входження до ЄС — уважно читайте документи і менше беріть на себе зайвих зобов’язань».
Інші зобов’язання охоплюють досить широкий спектр проблем. Тут і роздільний збір сміття, і впровадження каналізації для сільської місцевості, і заміна азбестового шиферу на дахах на сучасне покриття. І ще безліч речей, про які, на жаль, українці ще й не задумуються. Але перевага євроінтеграції в тому, що для реалізації певних проектів, на які в місцевої громади немає коштів, приходить допомога Євросоюзу. Однак отримати гроші не просто.
«Усі програми проходять конкурс, й перемагає далеко не кожен з тих, хто подає проект, — пояснює пан Томаш. — До того ж потрібно долучати й власні гроші. Раніше ЄС давав на проекти до 80% коштів. Скажімо, для програми комп’ютеризації нашого села ЄС виділив 778 тисяч злотих із 916 тисяч потрібних. Але нині, коли Польща все більше відповідає стандартам ЄС, проекти фінансуються в пропорції 50 на 50».
Система оподаткування і наповнення бюджету в Польщі досить проста і зрозуміла. І головне — прозора. На селищному сайті легко знайти відомості про місцевий бюджет, інформацію про те, куди йдуть кошти і які фірми отримали право на виконання робіт. Кожен житель може перевірити грошові витрати. Такий підхід «ріже» під корінь будь-які прояви корупції. На прикладі польського села не важко помітити той якісний економічний стрибок, який впродовж останнього часу зробила Польща. Якщо в 1990-х роках польські села за рівнем життя і за зовнішнім виглядом мало відрізнялися від українських, то нині від поїздки сільськими дорогами складається враження, що ви десь на далекому заході Європи — у Бельгії, Франції чи Німеччині.
І все ж проблеми є. Головна з них — безробіття. «Частина людей працює в селі, — констатує Томаш Громаль, — але більшість їздить на роботу до Бохні (відповідник нашого райцентру) за 15 км чи у Краків, до якого 40 хвилин машиною. Маємо також заробітчан, які працюють за кордоном — у Великій Британії, США, континентальній Європі. Причому в Європі вони як громадяни Євросоюзу працюють легально. Тож мають можливість влаштуватися на високооплачувані місця».
Наш візит до Польщі відбувався в той час, коли країна готувалася до визначної події: канонізації Івана Павла Другого. Тож організатори прес-туру включили в наш маршрут містечко Вадовіце, де народився і виріс Кароль Войтила — знакова фігура не лише для Польщі, а й для всього світу. Тож попри дощ і вітер, якими зустріла нас батьківщина понтифіка, ми з інтересом пройшлися вулицями його дитинства, слухаючи екскурсовода.
У другій половині ХХ століття стало цілком очевидним, що католицька церква потребує негайних реформ. Світ швидко змінювався, життя ставило все нові й нові виклики, а церква, життя якої ґрунтувалося на консерватизмі, не встигала з відповідями на них. Уже перші кроки Івана Павла ІІ (обраний 16 жовтня 1978 року) засвідчили, що у своїй діяльності він поєднуватиме традиційний релігійний консерватизм з безпрецедентними рішеннями та вчинками. Тож не дивно, що слово «вперше» стало найбільш вживаним щодо його діяльності.
Досить нагадати про такі його кроки, як спокута гріхів католицької церкви, вибачення перед африканцями, американськими індіанцями та юдеями, реабілітація «єретиків» Джордано Бруно, Яна Гуса, Мартіна Лютера, налагодження контактів з іншими конфесіями світу. Іван Павло ІІ здійснив 104 закордонні поїздки, в тому числі 2001 року відвідав Україну. За своє життя він зробив дуже багато, хоча й говорив: «Не проси в Бога більше того, що можеш зробити сам».
Українським християнам, які розділені на кілька конфесій і, на жаль, в розвитку застрягли на рівні середньовічних доктрин, корисним буде врахувати той широкий погляд Івана Павла II на життя, який допоміг йому гармонізувати стосунки католицької церкви зі світом і достойно відповісти на виклики часу.
2005 року під час похорону понтифіка віряни скандували: «Святий негайно!». У квітні цього року у Ватикані Івана Павла II офіційно проголошено святим.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
