Зачароване підземне коло

Блукає привид «Сім’ї»

Серйозність намірів галузевого міністерства підтверджує й реанімація державного підприємства «Вугілля України», раніше офіційно проголошеного таким, що підпадає під ліквідацію. На цiй оптовiй біржi вiдбуваються торги великими партіями твердого палива, вона ж опосередковано визначає розмір державних доплат вуглярам. За словами першого заступник міністра Ю. Зюкова, «Вугілля України» буде функціонувати доти, доки держшахти не позбудуться збитків. «Ось тоді ДП «Вугілля України» стане не потрібне, оскільки не потрібно буде внутрішнє субсидування, а кожна шахта самостійно продаватиме своє вугілля, виходячи зi своєї собівартості», — визначив чиновник.

Стара система розподілу вугілля залишається попри те, що її справедливо звинувачували у тотальній корупції. Донедавна тендери з постачання вугілля для державних енергокомпаній становили чи не головне джерело незаконних доходів для комерційних структур, причетних до так званої «Сім’ї» екс-Президента Віктора Януковича. Оборудки «прокручувалися» досить примітивно: реальна вартість тонни вугілля становила близько 400 грн., однак після перепродажу через кілька компаній-посередників її ціна зростала до 1 тис. грн. або навіть більше. Безпосередні ж виробники при таких розкладах були приречені на поступове зубожіння. «Вугілля з шахти забирала приватна фірма за низькою ціною, — пояснює Ю. Зюков. — Відповідно, прибуток залишався в цих структурах».

Коли «баба з воза»?

Бажанням звільнити державний бюджет від обов’язку постійно «закачувати» у вуглепром астрономічні за розміром фінансові дотації (які так само регулярно розкрадалися) і пояснюються спорадичні спроби довести до логiчного фiналу процес приватизації галузі, що розтягнувся на роки. Тобто перекинути відповідальність на плечі нового, приватного власника — а далі, мовляв, як хоче. Які тільки проекти не пропонувалися кабінетними теоретиками: і продавати шахти парами «приваблива-безнадійна», і розділити на цінові категорії, ніби ковбасу по ґатунках. Останній варіант, нагадаємо (про це писала «УМ»), передбачав виставляння на торги 17 «пілотних» лотів десь не пізніше середини 2014 року. Та всі спроби, наблизившись до етапу реалізації, натикалися на організований спротив структур, зацікавлених у збережені існуючого порядку речей. Команди лобістів iз депутатів та профспілкових діячів щороку домагалися закладання у черговий державний бюджет додатково кількох мільярдів субсидій «нашим героїчним шахтарям», водночас усіляко гальмуючи приватизацію.

При цьому держава мусила не лише фінансувати збиткову галузь, а й адміністративними методами сприяти збуту дорогого і не дуже якісного донецького вугілля. Бо в іншому випадку піднята на-гора продукція залягала рукотворними горами на шахтних складах, а з часом починала самозапалюватися, перетворюючи місцеву екологію на пекло.

Тим часом найпривабливіші об’єкти галузі усілякими кружними шляхами переходили під контроль найбільших вітчизняних фінансово-промислових груп. Ті активи, що залишалися, не робили погоди на ринку вугілля, а також не викликали зацікавленості у потенційних інвесторів. Тож питання подальшої долі українського вуглепрому все більше переходило з царини економічної в сферу соціально-політичних категорій: «не спровокувати соціальний вибух на Донбасі», «зберегти енергетичну незалежність», «привабити місцевий електорат».

Сьогодні, коли регіон де-факто перетворився на театр воєнних дій, перераховані проблеми набули надзвичайної гостроти.

Між двома блокпостами

Як повідомляє сайт Міненерговугілля, з початку поточного року державні шахти видобули 34,3 млн. тонн вугілля, що на 2,8 млн. тонн (або на 8,9%) перевищує планові завдання, а також на 0,4 млн. тонн більше рівня видобутку за аналогічний період 2013 року. Правда, дуже радіти «плюсу» в показниках не варто, адже на тлі помітного падіння загальноукраїнської економіки — а на Донбасі, головному споживачеві власного вугілля, аж на 13% — видобуте паливо вочевидь залишиться незатребуваним. Водночас вугільні підприємства, що перебувають у держвласності, збільшили збитки до 4,86 млрд. грн. Загалом же поточного року, як уже пiдкреслювалось, збереження статус-кво в галузі коштуватиме державі Україна понад 13 млрд. грн.

Але й альтернативного виходу з ситуації не видно. Шахтарські колективи на охопленому воєнними діями Донбасі перебувають у стані такої собі «темної енергії», нейтральної сили, використати яку намагаються водночас і законна українська влада, і сепаратистські сили. Ця боротьба за 300-тисячний загін «гвардії труда» триває з перемінним успіхом. Недавно активістам так званої Донецької народної республіки вдалося вивести гірників трьох державних (тобто дотаційних) копалень «шахтарської столиці» на мітинг iз вимогами згортання Антитерористичної операції. Галузеве міністерство не забарилося з реакцією, нагадавши з Києва «протестантам», що саме через дії бойовиків ДНР в області можуть виникнути перебої з виплатою заробітної плати, зокрема й гірникам.

Водночас у регіоні низка шахтарських колективів відмовилися підтримати сепаратистів, хоч через погрози останніх копальні вимушено припинили видобуток, перейшовши на «сплячий» режим підтримування підземних виробок та водовідливу. Останніми днями на межі такого категоричного рішення опинилася найбільша в Донбасі шахта «Комсомолець Донбасу» в Кіровському.

Далі буде?

Так чи інакше, а остаточна приватизація українського вуглепрому, безліч разів анонсована різними владними командами, але так і не здійснена, — нині вкотре відсувається кудись за туманний обрiй майбутнього. Проте проблеми базової галузі від того не зникнуть, навпаки, вони почнуть накопичуватися та зростати. Це як проценти з кредиту, який був колись безвідповідально взятий та згодом розтриньканий: рано чи пізно, а платити таки доведеться.