Замість Колоса Родоського туристів у порту Мандракі нині зустрічають скромні олені на колонах... (Юлії Косинської.)
«Тут найкраще місце для усамітнення і відпочинку, але після мегаполісів і безкінечних цейтнотів туристи спершу губляться, — розповідає наш гід Гелена. — Греки — люди доброзичливі і привітні, але живуть вони в іншому ритмі, тож життя на Родосі плавне і розмірене, і діловому європейцю у відпустці важко відразу перемкнути «швидкість сприйняття». Але не сумнівайтеся — за кілька днів адаптуєтесь, і вас «попустить».
Жителі Родоса справді дуже люб’язні й готові допомогти в будь-якій ситуації. «Калімера» — грецьке вітання разом із незмінною усмішкою. Навіть коли щось не подобається — приховають за посмішкою. Щоправда, греків важко назвати пунктуальними: запізнитися на зустріч на півгодини — це ж не злочин, знизують плечима вони. До речі, злочинності на острові немає. Можливо, тому, що звідси просто нікуди подітися: навколо вода. А такі слова, як «учора», «завтра», «післязавтра», не мають того смислового навантаження, що в інших мовах. «Завтра» може означати і далеку перспективу, і ввічливу форму відмови. А кивок головою вгору, який ми розцінили б як жест ствердження, насправді означає «ні». Між іншим, «так» грецькою звучить «не», а «охи» означає «ні».
«Охи» — відмахується поглядом від туристів сонний кіт на моріжку біля готелю. Не чіпай, мовляв, у мене сієста. Коти із сумними очима (певне, втомлені спекою) гуляють на Родосі самі по собі і на контакт не йдуть. Як і кози, яких ми чимало зустрічали просто на дорогах під час мандрівки островом.
Щоб не стати подібними до лінивих грецьких котів, безнадійно розманіжених сонцем, ми вирішили винайняти машину і вирушити на самостійну прогулянку Родосом. Це зручніше і незрівнянно дешевше, аніж організовані екскурсії від туристичних фірм. Тим паче, крихітний Родос можна об’їхати за день. Система прокату авто на острові налагоджена блискуче. Якщо ви не прихопили з дому водійське посвідчення — не біда. «Так і запишемо у договорі: посвідчення є, але ви його забули вдома», — каже менеджер фірми з прокату авто, оформляючи нам документи.
Водії-початківці можуть бути спокійні. Правил дорожнього руху тут дотримуються, переганяють рідко, швидкість понад 80 км на годину — не в пошані. Навіть пробки у місті регулюються швидко і непомітно, адже ніхто не пхається без черги, не сигналить і не палахкотить гнівом. Водії ввічливі — пропускають тих, хто поспішає, уважні до пішоходів.
Від серпантину доріг паморочиться голова, але краєвиди і легкий морський бриз роблять мандрівку приємною. Дороги на Родосі скрізь відмінні. Обабіч шляху — плантації оливкових дерев, вітряки і сонячнi батареї. Енергію природи греки раціонально трансформують на побутові потреби. Зустрічаємо чимало незавершених будівельних об’єктів — криза всерйоз зачепила економіку країни кілька років тому.
Прямуємо в Родос — однойменну столицю острова, аби пройтися місцями зниклого дива — Колоса Родоського. Створення одного iз семи чудес античного світу історики пов’язують зi спробою сусідів-суперників підірвати могутність острова. 305 року до нашої ери сирійський цар послав свого сина захопити місто. Настирливий полководець рік тримав Родос в облозі, та нерви зрештою не витримали — чкурнув посоромлений, навіть облогові судна залишив. Бойову техніку суперника, як свідчать історичні джерела, родосці успішно продали, а на виручені кошти збудували статую покровителя острова — бога сонця Геліоса. Про вигляд і розмір статуї історики сперечаються й досі, оскільки точних відомостей не залишилося. Вважають, що заввишки Колос сягав 70 ліктів — майже 37 метрів. Історики сучасності все більше схиляються до думки, що — всупереч легенді — монумент не стояв при вході в порт столиці і між його ногами не пропливали кораблі, як романтично стверджували впродовж століть. Імовірніше, гігантська скульптура прикрашала вхід до храму Геліоса. І хоч увійшло те диво в історію, та простояло недовго — лише 66 років. Статую 226 року до нашої ери зруйнував землетрус.
Цікаво, що торкатися поваленого Колоса родосці не наважувалися. Куди ж поділися уламки дива — загадка для сучасників. Подейкували, що 653 року араби, розграбувавши острів, продали бронзові залишки монумента єврейському купцеві. Так це чи ні — хто ж перевірить? Колос пішов у небуття, але слід в історії залишив колосальний.
І тепер у цей «слід» намагаються втовпитися десанти туристів з усього світу. Вони висаджуються на берег із білосніжних круїзних лайнерів і набережною прямують до порту Мандракі. Однак замість велетня їх там зустрічають скромні скульптури оленів на колонах. Час висадки на Родос регламентований, тож екскурсійні групи поспішають пробігтися не лише легендарною набережною, а й відвідати не менш знамените Старе місто — красиве і самобутнє свідчення минулого, що належить до світової спадщини ЮНЕСКО.
Фортецю Старого міста будували лицарі ордена святого Іоанна — після того як 1309 року відбили острів у Візантії і зробили його своєю резиденцією. Згодом іоаніти перебралися на Мальту, де заснували знаменитий Мальтійський орден. Фортеця добре збереглася до наших днів — можливо, це чудеса реставрації, але все одно вражає. Подих історії у вузеньких вуличках овіяний романтикою і проростає навіть крізь бруківку — квітів на Родосі, напевне, не менше, ніж туристів.
Від столиці їдемо на південь. Спека посилюється. Але краєвиди Ліндоса втамовують спрагу вражень. Краса — як на картинах античних художників. Унизу — дві бухти химерних обрисів із лазуровою і бірюзовою водою. А на горі — фортеця з мурами, які оточують залишки античного Ліндоса. Між іншим, місцевий Акрополь був другим за розмірами після Афінського. Ліндос нагадує туніське місто Сіді бу Саїд — він такий самий «іграшковий», біло-блакитний, з крамничками сувенірів і ресторанчиками. А за рогом чекають віслюки, готові відвезти ледачкуватих туристів до Акрополя. Ціна такого «таксі» — 5 євро.
«Стривайте, маю солодощі — для малечі», — каже нам навздогін поважна пані і пригощає горіховими трубочками. У вузенькій вуличці ошатного Ліндоса вона несподівано вийшла зi свого білого (майже пряничного) будиночка, зачувши «знайому мову». Пані, як з’ясувалося, полячка, приїхала сюди два десятиліття тому, і Ліндос, каже, її «не відпустив». Віримо їй охоче.
Містечко не відпускає без подарунків і митців. Цікавий факт: саме тут створювали свій альбом The Dark Side of the Moon учасники знаменитого гурту Pink Floyd. Музикантам на Родосі вдалося побачити і темний бік Місяця. Буває...
А ми, доки сонце не сховалося спати за гору, встигаємо побувати ще в одному магічному місці. Мис Прасонiсi називають місцем «поцілунку двох морів». Тут зустрiчаються «в любові» Егейське та Середземне моря. Широка пiщана коса веде на малий острiвець iз маяком. Праворуч — бурхливе i синє Егейське, лiворуч — лагiдне i зеленаве Середземне. «Впродовж двох хвилин ви можете скупатися у двох морях», — так принаджують туристів до поїздки в Прасонісі... Але головне — не це.
Коли стоїш на маленькому клаптику суші, що розділяє два моря, до яких буквально «рукою подати», народжується якесь пасторальне відчуття спокою. Де ще побачиш таку тонку роботу «небесного художника»? На горизонті — з обох боків — вітрила човнів, бірюзова химера води, синя гущавина надвечір’я...
Радість на Родосі пахне морем.
Родос — четвертий за величиною острів Греції і найсонячнiший, як стверджують греки. Він розташований у східній частині Егейського моря біля узбережжя півострова Мала Азія і формою нагадує листок, один край якого повернутий до турецького Мармариса. Чисельність населення у 2011 році становила 115 490 мешканців.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
