«Бабушка революція» та її команда

Чим живе артист, легко вирахувати на його концерті. Ніхто ще не відміняв золотого правила: скажи мені, хто твої друзі, і я скажу, хто ти. У понеділок Марія Бурмака у свій день народження в одному з київських клубів презентувала новий альбом «Тінь по воді» та два кліпи — на однойменну пісню з диска і на «Місто ангелів». Як каже Марія, їй не треба багато про себе розказувати. За неї говорить її лице. «Коли я прийшла у Михайлівський монастир домовлятися про зйомки кліпу на пісню, яку записала під час Майдану, отець Роман впізнав мене здалеку і погодився відкрити нам браму о третій ночі. Бо пам’ятав моє лице», — розповідає співачка.

Про Марійку говорить і її коло друзів. У неї, на відміну від деяких творчих особистостей, які мають тісні зв’язки по той бік барикад, усе чітко у комунікації. Це такі ж патріотично налаштовані люди з характером, як і сама Бурмака. Під час концерту співачку просто засипали квітами нардеп Олесь Доній, міністр культури Євген Нищук, режисер Сергій Проскурня, співак Фагот, акторка Римма Зюбіна, художник Борис Єгіазарян, правозахисник Борис Захаров, генеральний продюсер Ukrainian Fashion Week Володимир Нечипорук та інші.

За що ж стільки красивих людей люблять Бурмаку? Під час виконання пісні «Хранителі надії» позаду Марії на великому екрані показували старi фотографії з акції голодування студентів на граніті 90-х, першої «Червоної рути» у 89-му, Помаранчевої революції... Коли Олесь Доній підійшов до Марії з букетом троянд, вона тільки засміялася: «Ну і як ви мене назвали? Бабушка революція?». Ось у цих словах вся Марія — громадська активістка боротьби за права українця, починаючи з 89-го, співачка, яка в Україні випустила перший компакт-диск — «Ой не квітни, весно...» (1990), яка своїм голосом і грою на гітарі може зібрати сотні людей у будь-якому залі світу.

«Тінь по воді» — особливий альбом. «Це місяці, дні і години мого життя. Я не закриваюся на три місяці у студії, щоб написати альбом. Я просто живу: закохуюся, плачу, йдучи по вулиці, страждаю, борюся за справедливість, помиляюся, їм круасани в Парижі, потім п’ю лише кефір, а тоді купую дороге плаття», — говорить про альбом Марія. В ньому йдеться також про зиму, яка нас усіх змінила. «Ми не знаємо, що буде попереду. І остання пісня альбому, яка дала йому назву, якраз про це: «Тінь по воді — відлуння зими. Тінь по воді, мов серед війни. Тінь по воді і тільки із ним. Світло мені, спокійно мені», — наспівує перед концертом Марія.

Кожен із нас впізнає себе у піснях із «Тіні по воді», занотовує у пам’яті настанову дня: «Не забувайте про любов» і пам’ятає про Небесну сотню, якій Марія присвятила «Він іде по воді». І скажіть тепер, як можна після цього не любити Марію Бурмаку та її пісні про чорні черешні і революції любові?