Кіно вмерло, хай живе кіно

На рівні Канн і Берліна

Упродовж дев’яти днів, з 11 по 19 липня, Одеса покаже, що українське кіно не тільки встає з ніг, а й може гідно конкурувати на міжнародному рівні. Міжнародний конкурс фестивалю буде цьому доказом. За найвищу нагороду ювілейного ОМКФ — «Золотого Дюка» — боротимуться 12 повнометражних картин, серед яких призери Берлінського, Каннського та інших кінофестивалів. Родзинкою Одеси є те, що для показу вибирають гучні фільми, які упродовж року вийдуть у широкий прокат. У категорію арт-мейнстріму потрапляє досить різне кіно — загалом, усе, що не блокбастери і не особливо складний артхаус.

І вперше за багато років можна потішитися за Україну. Бували часи, коли українські фільми входили лише у студентські програми. Не виростали на наших теренах «кити», на яких можна було б будувати кіносвіт. Сьогодні ж два українські фільми змагатимуться в міжнародній програмі — грузинського режисера Нани Джорджадзе «Моя русалка, моя Лореляй», який знімався в Одесі, і «Поводир» Олеся Саніна, який уже був на фестивалі в минулі роки — на пітчингу ідей і в секції Work-in-progress.

Щодо картини Нани Джорджадзе «Моя русалка, моя Лореляй». Відомо, що Нана любить рудих. У всіх її фільмах головні ролі грають руді бестії. Цього разу дівчину-вогонь вона знайшла в Києві. Нею стала нікому не відома Катерина Молчанова. Та, як відомо, коли нема гламуру, нема розголосу. Тож для підняття статусу на роль запросили Олега Скрипку, який зіграв міліціянта. До речі, після «Лореляй» Каті відкрилася дорога у велике кіно. Сьогодні вона знімається в головній ролі у фільмі Олени Дем’яненко «Моя бабуся Фані Каплан».

Конкурентами українських стрічок будуть американська стрічка «Великі важливі речі» Брайана Різберґа, для якої показ в Одесі стане світовою прем’єрою, фільм-нуар «Чорне вугілля, тонкий лід» китайського режисера Їнана Дяо, який отримав «Золотого ведмедя» на Берлінале, мексиканський роуд-муві Альфредо Руіспаласіоса «Гуерос», німецький трилер «Стерео» Максиміліана Ерлевайна, ізраїльська трагікомедія Талії Лаві «Мотивації нуль», фільм «Побачення наосліп» грузинського режисера Левана Когуашвілі, філософська поема «Поле собак» авторства Леха Маєвського з Польщі, румунська драма «Роксана» Валі Хоча, фільм росіянки Ганни Мелікян «Зірка», нагороджений на «Кінотаврі», і французька комедія Party girl молодих режисерів Марі Амашукелі, Клер Бюргер і Самюель Тейс, які отримали «Золоту камеру» (приз за найкращий дебют) у Канні.  

Із штрих-кодом України

«Моя русалка, моя Лореляй» і «Поводир» як два найдостойніші фільми, зняті за останній рік в Україні, візьмуть участь і в національній програмі. Загалом, національна програма зібрала 13 короткометражних і 7 повнометражних фільмів. Як кажуть організатори, кожен повний метр — на вагу золота. Арт-директор Одеського міжнародного кінофестивалю Алік Шпилюк із прискіпливістю та надією вдивляється у наступні фільми: «F 63.9 Хвороба кохання» режисерського подружжя Дмитра Томашпольського та Олени Дем’яненко, «Зелена кофта» Володимира Тихого, «Лариса Кадочникова. Автопортрет» Лариси Кадочникової за участі Дмитра Томашпольського, документалка «Присмерк» Валентина Васяновича та драма «Люби мене» Марини Ер Горбач і Мехмета Багадира Ера, яка мала успішний прокат у Туреччині й пройшла на фестивалях світу. Серед короткометражок — три анімаційні та два документальні фільми.

Цьогоріч кінофестиваль має дві новини. Почнемо з поганої. В Одесі не буде програми «Нове російське кіно». Для її організації потрібно було б залучити російську сторону та мати підтримку Міністерства культури РФ. «А ви самі розумієте: посол РФ повернувся в Україну тільки на інавгурацію. Але російські фільми в програмі будуть, звичайно. І ми продовжуємо спілкування з колегами, які нас підтримували весь цей час, які не побоялися висловитися на захист України, всупереч політиці Кремля», — розповів Алік Шпилюк.

Замість російського кіно на фестивалі впровадили позаконкурсну секцію «Шлях до свободи», у рамках якої покажуть документальні стрічки про революційні події в Єгипті та Румунії — «Майдан» Джехен Нужейм і «Де ти, Бухаресте?» Влада Петрі.

Ще раз повернімося до конкурсу. Найкращий фільм, якому вручать «Золотого Дюка» традиційно визначатимуть глядачі. Журі оберуть переможців у категоріях «Найкращий фільм», «Найкраща режисура» і «Найкраща акторська робота». До його складу входять український режисер, переможець ОМКФ-2012 Сергій Лозниця, чий фільм «Майдан» довів до сліз Каннський фестиваль цього року, ізраїльська актриса Євгенія Додіна, білоруська актриса і режисер Ольга Диховічна і французький актор і критик Жан-Філіп Тессе. Очолить їх британський режисер, відзначений міжнародними нагородами, продюсер, сценарист Пітер Веббер. Його дебютна повнометражна картина «Дівчина з перлиновою сережкою» зі Скарлетт Йоханссон і Коліном Фертом у головних ролях отримала три номінації на премію «Оскар», дві номінації «Золотий глобус» і 10 номінацій Британської академії.

У програмі кінофестивалю зазначено, що американський режисер Даррен Аранофскі, який має одеське коріння, проведе майстер-клас для учасників Літньої кіношколи ОМКФ. На жаль, цього разу він не зможе приїхати особисто, тому зустріч відбудеться онлайн. Натомість приїде читати лекції британський продюсер лорд Девід Паттнем. Фільми, в створенні яких він брав участь, отримали 10 «Оскарів» і 25 головних призів Каннського фестивалю.

І трьох мільйонів євро замало

Бюджет фестивалю не змінився. За словами президента Одеського кінофестивалю Вікторії Тігіпко, витрат не поменшало. На кожному майданчику потрібні світло і звук, потрібно купити права на покази фільмів, потрібно привезти і поселити гостей, потрібно організувати транспорт між фестивальними локаціями. На це все пішло три мільйони євро. Оскільки кількість спонсорів зменшилася, довелося відмовитися від оренди Оперного театру, за яку цього року забажали 800 тис. грн., а також червоної доріжки. Тож церемонії відкриття і закриття пройдуть без гламурних вечірок у театрі ім. Водянова. На час ОМКФ в Одесі його називають Фестивальним центром.

Вікторія Тігіпко зізналася, що горда тим, що їй вдалося в такий нелегкий час організувати п’ятий кінофестиваль в Одесі. «Ми для себе рівнялися на міжнародний кінофестиваль у Сараєво, який не припиняв діяльності навіть під час війни в Югославії. Їхній приклад довів, що зупинятися не можна», — зазначила пані Тігіпко.