Олесь Доній: Питання коаліції вирішується кулуарно

«Коли панують інтриги, то й наслідки отримуватимемо інтриганські»

— Пане Олесю, найбільшою інтригою парламентського буття є питання про те, хто першим розвалить коаліцію. «УМ» писала й про буцімто готовність зробити це з боку «УДАРу», й про відповідні наміри «Свободи». На кого ставите ви?

— Хочу пояснити свою позицію. Цей парламент абсолютно відірваний від реалій життя, він був обраний у попередню історичну епоху. Тому чим швидше його переоберуть, тим краще. Але я — за відкриті регіональні виборчі списки, тоді як деякі партії наполягають на закритих списках, щоб їхні лідери знову їх формували. З приводу коаліції. Ми не обговорювали ситуацію на зборах усіх депутатів, що входять до майданівської коаліції.

— А такі збори мали пройти?

— Я вважаю, що заслухати слід усіх депутатів. Я давно пропонував створити Народну Раду, й під час Майдану лідери партій зробили вигляд, що вони мене почули і оголосили про формування Народної Ради, яка жодного разу після Майдану не збиралася. Тому, коли ви говорите про інтригу, це залишається інтригою між керівниками партій. Рядові депутати до майданівської коаліції не залучені і на процеси не впливають. Варто було б також, аби Президент провів зустріч з усіма депутатами коаліції, а не з лідерами, як у нас це прийнято. У такий спосіб у питанні перевиборів парламенту можна було б поставити крапку. Але цього не зроблено. Тому, відповідаючи на ваше запитання: мені особисто не відомо, що буде з коаліцією. Серед «пересічних» депутатів такi моменти не обговорюються. А коли панують інтриги, то й наслідки отримуватимемо інтриганські. Я вважав би за потрібне, аби вся майданівська коаліція зібралася й проголосувала за саморозпуск. 226 голосів у неї для цього є.

— Розумію вашу позицію, але все найцікавіше завжди відбувається кулуарно. Власне, вісті з кулуарів свiдчать про те, що на гроші Курченка та Арбузова у парламенті створюють нову фракцію. Окремі нардепи називають чималі суми, якими їх зваблюють. Що вам про це відомо?

— Я читав про це в iнтернеті. Тут йдеться про проросійських депутатів, а я особисто з цією категорією не спілкуюся. Тож не є обізнаним у цьому питанні. Але цікавішим є інше: ходять чутки, що, якщо частина коаліції, орієнтована на Президента, покине лави коаліції, на її місце ввійде інша група.

— Яка?

— Частина «регіонів». Хоч я вважаю, що це абсолютно нереально, бо я просто не уявляю, як можна створювати коаліцію з проросійськими партіями. Патріотично налаштовані депутати у таку коаліцію не підуть.

«Верховна Рада законопроекти, як правило, не розглядає. У нас законопроекти лише приймають»

— Пане Олесю, давайте відверто: де ті патріотично налаштовані депутати? Комуністам перевибори не вигідні, бо вони, скоріше за все, взагалі не потраплять до Ради. «Свобода» та «Батьківщина» в них не зацікавлені, бо проведуть значно меншу кількість людей, ніж у 2012-му...

— Я думаю, що це помилкова думка, бо тут багато чого залежить від виборчої системи. Суспільство зацікавлене у максимальній відкритості під час обрання депутатів, саме тому я й наполягаю на відкритих списках...

— Так то ж суспільство зацікавлене...

— Так, партії у таких списках не зацікавлені, бо вони хочуть самі формувати свої списки, а у який спосіб вони це роблять — ми знаємо. Але мова йде про те, що якщо перевибори відбудуться, то система під них буде змінена — на повністю пропорційну з можливим зниженням прохідного бар’єра до трьох відсотків. А тепер візьмемо, для прикладу, комуністів. По «мажоритарці» вони не провели жодного депутата, але за 100-відсотково пропорційною системою вони можуть отримати не менше, а навіть більше мандатів, ніж зараз.

— То чи потрібна така пропорційна система взагалі?

— Так я ж про що і кажу... Партії не зацікавлені у відкритих партійних списках, але зацікавлені у поверненні до моделі 2006 року. А щоб решта не боялась перевиборів, бар’єр можуть зменшити до 3 відсотків. Суспільство мусить тиснути, аби не допустити такої закритої виборчої системи, тоді як впровадження відкритих виборчих списків дозволить не лише обирати партію, а й голосувати за конкретного депутата.

— Ви вірите у те, що за ті два тижні, котрі лишилися до закриття сесії, депутати встигнуть розглянути подібні зміни та ухвалити їх?

— А у нас Верховна Рада законопроекти, як правило, не розглядає. І це є однією з ознак парламентської кризи, до речі... У нас законопроекти лише приймають. Причому прискореним способом. У нас і суспільство звикло оцінювати продуктивність роботи Ради, виходячи з того, скільки законів прийнято за день — 20, 30 чи 40. Хоча інколи потрібен цілий день для розгляду одного лише закону... Але, виходячи з того, що є, нове виборче законодавство може бути прийнято і за два тижні, і за два дні, і за день... Проблема лише в тому, що потім суспільство знову почуватиметься обдуреним.

«Турчинов не впорався з обов’язками спікера»

— Ми почали розмову з ймовірного розпаду коаліції. Давайте торкнемося інших варіантів проголошення дострокових виборів. Вони існують?

— Теоретизувати на цю тему можна, але ж Верховна Рада не обрала жодних механізмів для перевиборів. Бо визначеності з приводу цього нема. Але щоб була визначеність, потрібні збори майданівської коаліції.

— Але ж, даруйте, це не зовсім за Конституцією. Зібралася, припустимо, майданівська коаліція і запропонувала: «А давайте саморозпустимося!». «Давайте», — сказали всі. І що далі? Все одно треба чекати, припустимо, 30 днів, щоб продемонструвати непрацюючу Раду...

— Та ви зрозумійте, що майданівська коаліція має, грубо кажучи, 226 голосів. А рішення наразі ухвалюють три або п’ять голосів. І це голоси лідерів фракцій. Вони не узгоджують свої рішення з рештою депутатів. І це дуже далеко від справжньої демократії.

— Отож скидається на те, що восени під «куполом» збереться все та сама Рада VII скликання, котра, за вашими ж словами, не відповідає нинішній історичній епосі. Прогнозуємо новий сплеск суспільного обурення?

— Жити в стані перманентної революції неможливо. Тим паче за наявностi агресії ззовні. Це означає послаблення держави. Не хотілось би постійно ставити країну на межу протистояння. Тому я й пропоную різні варіанти консенсусу для майданівської коаліції. Навіть уже існуючий парламент міг би засвідчити певне очищення: припинити кнопкодавство, посилити дисципліну, позбавити мандатів сумісників, організувати довибори на тих округах, звідки депутати пішли у виконавчу владу. Але для всього цього слід було б поміняти керівництво Верховної Ради. Бо, як на мене, Олександр Турчинов не впорався з обов’язками не лише в.о. Президента, а й спікера. Сам Турчинов не раз наголошував на тому, що він — тимчасовий голова ВР, але заяву він, як бачимо, не пише... А тим часом на його місце можна було б обрати більш принципову людину — Пинзеника, Гриценка...

— Так зініціюйте перевибори голови ВР. Ваша депутатська група може це зробити?

— Ініціювати перевибори намагався ще Кличко, але на той момент я особисто вважав, що до виборів Президента про це говорити не варто — на той час Верховна Рада була єдиним повноцінним легітимним органом. Ну а зараз Турчинов мусив би провести консультації з усіма депутатами Народної Ради й продемонструвати свою готовність скласти повноваження спікера.

«Ми говоримо, що чинна Рада не відповідає настроям суспільства, і водночас довіряємо їй зміни до Конституції. Де логіка?»

— Ті, хто не бажає перевиборів до ВР, наголошує на необхідності спочатку прийняти Конституцію, а вже потім проводити перезавантаження парламенту. Ви з цим погоджуєтеся?

— Мені імпонує ідея Мусіяки, який узагалі пропонує Конституцію не чіпати. Тут краще не зашкодити... Мене непокоїть бажання постійно вносити зміни до Конституції — під будь-якого Президента чи під будь-яку Верховну Раду. Давайте спочатку навчимося виконувати те, що є. Написано в Конституції, що кожен депутат голосує сам за себе — які тут iще потрібні зміни? Якщо ми хочемо виконувати закони — ми їх виконуємо, а якщо не хочемо — шукаємо, до чого б внести зміни. Крім того, є ще один момент. Ми говоримо, що чинна Рада не відповідає настроям суспільства, так? І водночас довіряємо їй зміни до Конституції. А якщо вона спроможна внести якісні зміни до Конституції, то для чого тоді перевибори? Я не бачу тут жодної логіки. Як можна деградованій Раді довіряти Конституцію?..

— Знову-таки спитаю про кулуари Ради. Що там кажуть про ймовірні кадрові зміни у складі уряду?

— Не забуваймо про те, що у Президента, згідно з Конституцією 2004 року, є не так багато можливостей кадрових змін. Це — міністр оборони, закордонних справ, Генпрокурор та глава СБУ. Президенту довірено силовий блок, i зараз склалася така особлива ситуація, за якою силовий блок є якраз ключовою ланкою. Президента тому й обрали в один тур, бо всі очікували, що він швидко відновить мир у країні. Саме тому ротації в силовому блоку, як на мене, є цілковито дозрілими. А участь у подіях на Майдані не повинна бути індульгенцією для тих, хто хоче й далі обіймати свою посаду. Зараз військовим виставляють дуже багато претензій, забуваючи при цьому, що АТО насправді керує Служба безпеки...

— Давайте коротко пiдiб’ємо підсумки київських виборів...

— По-перше, вкотре відзначу, що місцеві вибори в жодному разі не можна поєднувати з президентськими. Це не є економія бюджету — навпаки, адже за непрозоро проведених виборів зростає корупційна складова, яка руйнує економіку. Але хочу відзначити не тільки це. Мені особисто дуже приємно, що симпатії киян усе-таки змінилися, й до Київради не потрапили проросійські партії — КПУ та ПР. При цьому, однак, виборці орієнтуються на бренди, а не на аналіз кандидатських програм. Демократії вчитися важко, й не багато хто розуміє, що це таке насправді. До того ж у нас мало суто київської політики...

— Це як?

— Ті, хто балотувався цього року в столиці, були помічені передусім в інших сферах діяльності, але не у Києві... От дивіться, балотувались 1500 кандидатів у депутати Київради... От де вони були, коли в Києві проводилися, причому неодноразово, протестні акції щодо забудови тощо? Якою є їхня позиція з цього приводу? Ми цього не знаємо, бо до виборців вони не дійшли. Але кияни за декого з них проголосували, обравши собі «котів у мішку». Відповідно ми зараз не можемо прогнозувати наслідки діяльності такої Київради. Як на мене, мусив би зародитися запит не так на нові обличчя, як на політсилу, що займалась би місцевою проблематикою. Не можна вчора хотіти бути Президентом, а сьогодні — мером, i відчувати байдужість до того, куди бути обраним.