Пробач мене, моє кіно

Коли нема спокою в країні, мільйони не врятують

Отож кіносферу, м’яко кажучи, заморозили до кращих часів. В оновленому проекті держбюджету на 2014 рік заплановано 123 млн. 79,3 тис. грн., що на 378,5 тис. грн. менше, ніж було прописано в попередньому проекті Закону «Про державний бюджет України на 2014 рік», представленому Кабінетом Міністрів у січні. Порівнюючи з минулорічним бюджетом, це на 34 млн. менше, ніж було (157 млн. 585 тис. грн.). За ці гроші можна зняти, наприклад, два фільми на зразок першої повнометражної картини режисера Мирослава Слабошпицького «Плем’я» (бюджет — 16 млн.), яка цього року на Каннському кінофестивалі отримала три нагороди.

Та які б там скорочення не були, сума все одно чималенька і дозволяє знімати нові картини. Але є одне але. Згідно з постановою Кабінету Міністрів «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» і дорученням міністра культури Євгена Нищука, Держкіно відклало на невідомий термін проведення другого етапу Шостого конкурсного відбору кінопроектів для формування «Програми виробництва та розповсюдження національних фільмів на 2014 — 2015 роки». На цей конкурс різні українські студії подавали свої проекти з метою отримання державного фінансування. Але тепер, поки ситуація в країні не проясниться, переможців ніхто не визначатиме, відповідно нічого нового не зніматиметься.

Гроші є. На війну у фільмах із зіркою Playboy

Не краща ситуація і з фільмами, які Держкіно зобов’язалося фінансувати у 2013-му. Більшість картин «зависли» на півдорозі через відсутність надходження коштів iз Міністерства фінансів. Чотири режисери на свій страх і ризик завдяки підтримці спонсорів продовжують знімати картини, які мала б на 50 % фінансувати держава.

Відомий молдовський режисер Валеріу Жєрєгі, який зняв 9 художніх і понад 100 документальних картин, володар десятка різних премій, сьогодні працює в Україні. Він знімає повнометражний ігровий фільм «Окупація», до виробництва якого залучені три студії: InsightMedia (Україна), Prim-Plan Studio (Молдова, компанія належить режисеру), Temple Film (Румунія) і Держкіно.  Історія героїчної боротьби українців проти окупації своїх земель стала переможцем Третього конкурсного відбору кінопроектів, який Держкіно проводило у 2012 році. Відтоді Жєрєгі намагається відновити 1920-й рік, коли уряд Української народної республіки перебував у вигнанні. У фільмі йдеться про більшовицьку окупацію України. Проти радянської влади найбільш активно виступила самопроголошена Холодноярська республіка.

У фільмі Валеріу Жєрєгі знімаються актори з Канади, Латвії, Росії та, звичайно, України. Чернівецький співак Михайло Грицкан перевтілився в отамана української армії. Російський актор Тимофій Трибунцев грає комісара-більшовика, який катує отамана. Любителів глянцю історичний фільм зацікавив насамперед тим, що зірка журналу Playboy, вокалістка групи Nikita Дар’я Астаф’єва вперше на екрані в ролі казачки Марії з’являється без макіяжу і в простому селянському одязі 20-х років. Що з цього вийде — глядачі зможуть побачити на початку 2015 року, коли картина має з’явитися у широкому прокаті.

У квітні в Києві та Одесі продовжилися зйомки українсько-російського фільму «Битва за Севастополь» режисера Сергія Мокрицького. На початку зими вдалося відзняти перший блок у Севастополі. Продюсер картини Наталія Мокрицька каже, що все йде за планом, без зривів. «Ми щасливі , що в сьогоднішній складній обстановці наша кіногрупа працює чітко. Це зайвий раз підтверджує: російські та українські кінематографісти — люди однієї крові. Зняти цей фільм у даній ситуації — справа честі», — пише «РИА Новости» з посиланням на Мокрицьку.

В основі фільму лежить уривок із біографії однієї з найвідоміших снайперів Другої світової війни, героя Радянського Союзу Людмили Павлюченко. Також вона відома тим, що стала першою радянською громадянкою, яка побувала в американському Білому домі. Велика частина подій фільму відбувається на тлі легендарної оборони Севастополя 1941—42 років.

«Битву за Севастополь» планується створити в форматі повнометражної картини і телефільму з 4 серій. Прокат запланований на травень 2015 року, до 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

Тільки любов. І Ленін

За статистикою, в Україні — 5 мільйонів заробітчан. Більшість із них жінки. На Західній Україні, мабуть, не знайдеться села, з якого б жінка не виїхала в Європу. Поки берегиня родинного вогнища «хазяйнує» в чужій хаті, в Україні на неї чекає жмуток казусів. Режисер Тарас Ткаченко (автор ігрових короткометражок «Кохання до зрадливої Нюськи», «Собачий вальс», телефільму «Право на Надію», документальних картин «Іван Миколайчук. Книга життя», «Дмитро Гнатюк: монологи», «Кобзар») та продюсер Володимир Філіпов («ТойХтоПройшовКрізьВогонь», «Іван Сила») взялися у кінематографічний спосіб вирішувати суспільні проблеми України. Так, у квітні стартували зйомки повнометражного ігрового фільму «Гніздо горлиці» на основі кіносценарію письменника-чернівчанина Василя Мельника, переможця «Коронації слова-2011».

Сюжет не зі стелі взятий. Дарина, яку грає актриса Римма Зюбіна, приїхала з Чернівців до Італії. Тепер вона — прибиральниця і няня двох дітей місцевого адвоката. На Великдень Дарина повертається додому до чоловіка. Перед родиною постає питання руба. Дарина вагітна від пристрасного молодого італійця. Її донечка підросла, зустріла кохання свого життя, а тепер ночами плаче у подушку і готується до аборту. Що робитимуть жінки? Яким буде рішення батька? Чи вижене він «розпусну» дружину назад до Італії? Як поведеться з донькою? Знаючи сентиментально-романтичні фільми, які знімав Ткаченко, можна з упевненістю сказати, що все буде добре.

Частину стрічки уже відзняли у Вижниці на кордоні Івано-Франківської та Чернівецької областей. Зважаючи на буковинський колорит, у фільмі не обійшлося без сороміцьких жартів і коломийок про інтимну сторону життя. І все це на тлi сімейної драми звичайних українців. Тепер «Гніздо горлиці» має їхати до Італії у місто Генуя. Держкіно фінансує 50% від суми в 16 мільйонів гривень. Другу частину видатків бере на себе студія «Інсайт медіа». Кажуть, знайшли спонсора в Італії. Так що фільм про западенців на заробітках до кінця року відзнімуть.

На днях в Одесі на березі моря лауреат Каннського кінофестивалю Мирослав Слабошпицький учив стріляти з пістолета молоду жінку і займався з нею любов’ю, а точніше, як каже сам чоловік, «тикав пенісом в артистку». Цього разу він змінив амплуа. Тепер не Слабошпицький знімає, а його. Режисер Олена Дем’яненко та її чоловік і за сумісництвом продюсер Дмитро Томашпольський запросили творця жорстких фільмів Мирослава на роль Дмитра Ульянова, молодшого брата Леніна, в українсько-російсько-французьку картину «Моя бабуся Фані Каплан».

Юна Фані втратила розум від кохання до революціонера Віктора Гарського. Він двічі її використав у політичних цілях. Перший раз Фані відбула за нього десятилітню каторгу, де осліпла. Коли її амністували, дівчина відновлювала здоров’я в Криму, в санаторії, де Ульянов працював головним лікарем. Він не на жарт захопився каторжанкою. Хотів iз нею пов’язати життя. Виснажена Фані прийняла любов Ульянова, але її серце належало Гарському. 30 серпня 1918 року революціонер призначає їй побачення на місці, де стався замах на Леніна. Ніхто достеменно не знає, хто стріляв у вождя. Та за цей вчинок поплатилася ніжна квітка, ще зовсім молода Фані Каплан. Її вбивають, а тіло спалюють у бочці. Фільм про фатальну любов і Леніна планують випустити на великий екран у 2015 році.