Час «зеленіти» настав

Так далі жити не можна

Уже сьогодні для існування людства на планеті необхідно стільки ресурсів, що сягає далеко за межі її можливостей. Тільки за останні чверть століття внутрішній світовий валовий продукт зріс у 4 рази. Що, однак, не може засвідчувати, власне, економічне зростання. Бо все досягається переважно за рахунок нещадної експлуатації природних ресурсів.

Наша агресивна сусідка Росія у цьому, всім відомо, і взагалі попереду планети всієї. Бо не освоює свої неосяжні території, не робить їх оазами благополуччя, як мало б бути, наприклад, хоча б у тій же її центральній частині з родючими землями і життєдайними лісами, а потребує все нових територій. Щоб і з них висмоктати все, що висмоктати ще можливо.

Отож недаремно Росію називають колосом на глиняних ногах. Бо якщо таку нещадну експлуатацію природних ресурсів екстраполювати на всю планету, то вже у 2030 році для підтримки життя людства нам дві такі планети «знадобиться», а в 2050-му — і взагалі 2,8.

Хоча вже й нині маємо життя зовсім не мед. Мільярд жителів нашої планети натурально голодують. Інший мільярд потерпає від надмірного харчування та супутніх захворювань. Кожна четверта людина живе за межею бідності. Два мільярди людей животіють менш ніж на 2 долари у день.

Який же вихід? Екологічна програма Організації Об’єднаних Націй запропонувала його ще у 2008 році, коли світ сколихнула пам’ятна фінансово-економічна криза. Це — перехід до «зеленої» економіки. Отож тепер про неї все більше говорять як про єдиний порятунок людства.

Що ж це таке, «зелена» економіка? У найпростішому розумінні — економіка з низькими викидами вуглецевих сполук, ефективним використанням природних ресурсів, яка задовольняє по максимуму інтереси всього суспільства.

Складових цього, зрозуміло, чимало. Загалом же вчені виділяють п’ять основних. Це — енергоефективність будівництва, сталий розвиток транспорту, перехід до поновлюваних джерел енергії, включаючи енергію вітру, сонця, геотермальну та біомасу, екологічна інфраструктура планети і розвиток сталого сільського господарства.

Наприклад, 24 відсотки поверхні суші Землі покривають гори, які є домом для 12% населення і ще 14% живуть у безпосередній близькості від гір. Як стверджують науковці, повернення до традиційних методів ведення сільського господарства в горах дає більший ефект у боротьбі з бідністю, ніж будь-який інший сектор економіки.

«Українське диво» у Михайликах

Для України актуальним є перехід до органічного сільського господарства. Тим паче, переконливі перші паростки цього в нас уже є. Це насамперед унікальне господарство «Агроекологія», що в Шишацькому районі на Полтавщині, з яким мені нещодавно довелося познайомитися. Очолює його Герой України Семен Антонець. Перший свій колгосп «Шлях до комунізму» він очолив у тому ж Шишацькому районі ще 50 років тому. Згодом його обрали керівником господарства у сусідньому селі Михайлики. Ще у 80-х роках тут вирішили відмовитися від плуга і почали обробляти землю на глибину тільки 5 сантиметрів. З усіх сільськогосподарських знарядь тут залишилися тільки борони та культиватори. Ще через три роки почали обходитися і без «хімії». На сьогодні ж відмовилися і від мінеральних добрив. Отож здорова система біоценозу почала працювати сама на себе.

Протягом десятиліть такої роботи тут досягли вражаючих результатів. Якщо вміст гумусу в українських ґрунтах становить у середньому 3 відсотки, то на ланах «Агроекології» його вдвічі більше. Досягли цього зовсім не за помахом чарівної палички. У перші роки після впровадження нової системи господарювання тут збирали зернових на 5-6 центнерів iз гектара менше звичайного. Показники кожної культури стали невпинно зростати з відновленням рівноваги в екосистемах.

Дрібниць у господарюванні «Агроекології» справді не буває. Поряд із зерновими та олійними культурами тут у сівозміні вагому роль відводять і багаторічним, як-от еспарцет чи люцерна, які займають до 30 відсотків у сівозміні. Такий підхід пояснюють просто. Будучи рослинами родини бобових, ці культури утворюють на своїх коренях бульбочки, в яких накопичується поживний азот. Так само інші сільськогосподарські рослини можуть зробити доступнішими фосфор чи калій.

Більше того, в «Агроекології» мають користь навіть iз бур’янів. Але не з усіх, а з тих, коренева система яких проникає на кілька метрів у товщу ґрунту, збагачуючи таким чином орний шар.

У господарстві також тримають 4 тисячі голів великої рогатої худоби, від яких отримують на рік по 6-7 тисяч літрів молока, звісно, екологічно чистого, бо тварини споживають корм, приготовлений винятково з екологічно чистих компонентів.

У самих Михайликах нині діє філія Полтавського аграрного університету. Отож десятки студентів тут щороку отримують необхідні знання для поширення по всій Україні.

І це тільки один приклад, який, однак, переконливо засвідчує, що Україна має неабиякий потенціал для того, щоб не тільки стати по-справжньому «зеленою» державою, а ще й показати іншим приклад успішного господарювання. Бо маємо справді «українське диво». Поки що в окремо взятих Михайликах.

Який інструмент запропонуємо ми?

Сьогоднішні реалії на оптимізм не налаштовують, бо Україна є енергодефіцитною державою, покриваючи свої потреби власними енергоресурсами десь на 60 відсотків. Зокрема, у 2010 році енергоємність нашого внутрішнього валового продукту перевищила енергетичні показники країн Європейського Союзу, до якого так нині прагнемо, у 3,6 раза. Це вражаюча відстань. Особливо якщо врахувати, що й загальносвітовий відрив становить 2,31 відсотка.

Належить Україна до малозабезпечених країн Європи та світу і за запасами до використання водних ресурсів. Більшість басейнів наших річок належать до забруднених або дуже забруднених.

На сьогодні вже багато країн використовують різні інструменти «зеленої» економіки. У Бразилії утилізують 95 відсотків усіх алюмінієвих банок і 55 відсотків усіх пластикових пляшок, повторно використовують половину всього паперу і половину всього скла. Столиця Данії Копенгаген претендує на лаври першої у світі столиці з нульовими викидами парникових газів.

У Німеччині обіцяють чотириразове збільшення інвестицій в екологічні технології. До 2030 року на них припадатиме 16 відсотків продукції, що випускають, і більше робочих місць, ніж в автомобільній галузі промисловості. А Південна Африка ще у 2003 році ввела податок на поліетиленові пакети.

Отож нині варто замислитися: який інструмент «зеленої» економіки запропонує Україна?

Як кажуть, у кожного своя доля і свій шлях широкий. І якщо вже щойно обраний Президент України Петро Порошенко своє передвиборче гасло сформулював як «жити по-новому», то стосовно «зеленої» економіки воно здається актуальним особливо.