Наприклад, до авторства залучили практично всіх «давників» — фахівців з нашої доґутенберґівської літератури: київських, львівських, харківських, одеських, донецьких професорів. А ті наукові авторитети, що не представлені у першому томі, саме в цей час працювали над авторськими історіями давнього українського письменства, як-от Михайло Наєнко та Юрій Ковалів. Проте обидва з великою шаною говорили про з’яву свого колективного «конкурента»: перший назвав її не просто великою (майже тисяча сторінок), а величною роботою, і радів, що ніде немає і сліду фальшивої концепції трьох братніх народів, «один з яких по досі присвоює собі половину цього тому». Другий також погоджувався, що так званої древньоруської літератури немає, бо просто тоді ще не існувало Московської Русі. І закликав надалі пильніше придивитися до «протоукраїнської літератури», зафіксованої у писанках, вишиванках та іншій орнаменталістиці, котру Ю.Ковалів вважає за нерозшифроване письмо.
Директор Інституту літератури Микола Жулинський назвав головними прикметами нової історії давнього українського письменства поєднання колись забороненого материкового та діаспорного літературознавства в єдину дослідницьку систему і зняття з наукового дискурсу російських ідеологічних догм. Ну й усі говорили про небачену досі повноту тогочасного літпроцесу, представлену не лише високими зразками, а й, як мовили б нині, розважальними творами на зразок перекладної середньовічної легенди про графа Дракулу. Головним же «героєм», редактором-реалізатором усього 12-томового проекту визнано академіка Віталія Дончика, котрий колись починав журналістом в «Літературній Україні»; понад тридцять років був знаний за провідного критика: під час «перебудови» створив політичний текст, що вплинув на нашу новітню історію — Програму Народного руху; 1996-го отримав Шевченківську премію як співавтор «Історії української літератури ХХ століття» (тоді ж лавреатами стали ще двоє учасників нинішньої презентації — Ю.Ковалів та М.Наєнко).
Оголошено, що найближчим часом вийде друком 4-й том «Історії української літератури»: дослідження літпроцесу шевченківської доби, де науковим редактором є Іван Дзюба.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
