Канал, який годує Крим

— Останнім часом російські ЗМІ часто звинувачують Україну в тому, що вона припинила подачу води у Крим. Наскільки це відповідає істині?

— Аби відповісти на це запитання, потрібно сказати, що свої потреби у воді Крим до останнього часу забезпечував насамперед завдяки Північнокримському каналу, що бере початок з Дніпра, точніше — зі створеного на ньому Каховського водосховища. Далі вода подавалася сотням споживачів, що розкидані на величезній території від Каховки до Керчі. Раніше всі ці споживачі укладали договори на подачу води, згідно з якими вона й подавалася. Нині через російську агресію цей механізм зруйновано.

— Чому ж договір чи договори досі не підписано?

— За нинішніх реалій, коли Управління Північнокримського каналу позбавлено можливості оперувати в Криму, виконувати там свої функції воно принципово не в змозі. Забезпечити кримських споживачів водою могла би нова кримська організація, яка взяла би на себе відповідні функції. Але, судячи з усього, така організація досі не створена. Відповідно, немає й жодних пропозицій. Власне, це можна було передбачити, адже узгодити інтереси численних споживачів та їх можливості дуже складно. Cловом, анексія Криму призвела до псування механізму, який налагоджувався не один рік.

— Якою ж є ситуація сьогодні?

— Не маючи жодних правових підстав для подачі води на Крим і водночас маючи численні зобов’язання перед суб’єктами господарювання в Херсонській області, українській стороні довелося збудувати нову регулюючу споруду поблизу межі з Кримом. Ця споруда дозволила істотно поліпшити подачу води споживачам Херсонщини. Водночас трохи води на Крим усе ж подається — в обсязі, що цілком достатній для задоволення питних потреб місцевого населення. Звісно, це менше, ніж раніше, але задарма воду ніхто в світі у великих обсягах не надає.

— У такому разі чому ж невдоволена російська сторона?

— Головна причина полягає в тому, що російська сторона невдоволена самим фактом існування України як держави. За цим шукається привід, аби Україну в чомусь звинуватити. Звісно, що Держводагентство готове збільшити водоподачу, але вода, за великим рахунком, такий самий ресурс, як газ, за який Росія дере з нас три шкури. Зрозуміло, що продаж будь-якого ресурсу має здійснюватися на договірній основі й за певну плату.

— Якою ж вам бачиться перспектива?

— На жаль, нічого доброго у сфері водного господарства Криму, принаймні в найближчі роки, не буде. Водогосподарський комплекс Криму ще донедавна був одним із найдосконаліших, і не лише в Україні. У тій же Росії нічого подібного не створено. Уявіть собі лише довжину Північнокримського каналу — 400,5 км! У своїй головній частині він здатен пропускати майже 300 кубічних метрів води. Це приблизно стільки, скільки несе річка Десна. Взимку, коли канал не працює, подача води виконувалася з наливних водосховищ, які заздалегідь наповнювалися. Усім цим надзвичайно складним господарством опікувалося управління каналу, що розташоване біля Каховського водосховища в місті Таврійськ. Тепер же без належного управління та обслуговування забезпечити роботу водогосподарського комплексу, який сформувався на базі ПКК, неможливо.

Оскільки поливний сезон у Криму практично зірвано, уже за два місяці більшість кримських полів стануть схожими на пустелю. У свою чергу, без засобів існування залишаться тисячі людей, а це призведе до зростання злочинності. Можна передбачити поширення розкрадання гідротехнічних споруд, трубопроводів, дощувальних машин, що спостерігалося в 90-ті роки. Уже за кілька років від усього того добра, яке працювало як годинник, залишаться лише спогади.

— Чи існує змога вирішити водні проблеми Криму без Північнокримського каналу?

— Проблеми з водою Крим мав здавна, і невипадково їх було розв’язано саме шляхом будівництва каналу. Інших шляхів просто немає. Неприємно навіть чути безглузді ідеї перекидання води з Кубані. Цю воду, в принципі, забрати можна, але подати її в північну частину Криму, де зосереджені основні посіви рису та овочів, нереально. Так само нереальною є ідея розпріснення морської води. Для цього потрібно чимало енергії, якої, як відомо, Криму не вистачає. Перевозити воду суднами — теж безглуздя, адже навіть дуже великий танкер здатен взяти на борт 100 тисяч кубометрів. Криму ж щороку потрібно один мільярд кубометрів, або 10 тисяч ходок такого танкера.

— У чому ж тоді вихід?

— Якщо йдеться про воду, то виходу практично немає. Є безвихідь. Але хіба думало кремлівське керівництво про населення Криму? Звісно, що ні. У головах політиків, звичайно, інші думки. Поза сумнівом, багато кримчан уже зрозуміли, що вода є великою цінністю і замінити її пропагандою неможливо.