Цьогорічна церемонія нагородження лауреатів літературного конкурсу «Коронація слова» почалася з Гімну України, хвилини мовчання за загиблими Небесної сотні та на сході країни й невеликого відеосюжету про Євромайдан. Усі концертні номери церемонії були патріотичного спрямування: українські костюми, давно відомі пісні «Думи мої, думи...», «Червона калина»... Здавалося б, ніхто не забутий і ніщо не забуте. Тільки чомусь пісні, вірші та слова (а ледь не кожен промовець так чи інакше звертав на тему Майдану) входили в дисонанс із внутрішнім сприйняттям тих подій. Кожен доклався до спільної справи, як міг: хтось ішов у бій, хтось витягав поранених, хтось віз їх у лікарню, а хтось мив інструменти в операційній. Звичайно, трохи складно уявити у камуфляжі Тетяну Логуш, яка надає перевагу розкішним сукням. Але ж допомога не обмежувалася територією майдану Незалежності. «Коронація слова» робить, як не крути, добру справу, наповнюючи книжковий ринок масовою українською літературою. І це, можна сказати, теж внесок у перемогу України. Тільки от чому сказавши «А», організатори конкурсу не сказали і «Бе»? Адже вони могли проявити свій патріотизм і подати приклад іншим. Звісно, відбирати премії в авторів-переможців не будемо. Але церемонія нагородження, очевидно, теж мала немаленький бюджет. Оголосивши переможців на прес-конференції і передавши кошти, заплановані на церемонію родинам Небесної сотні чи на допомогу армії, організатори «Коронації слова» заробили б собі +100 до карми, при цьому як бонус отримавши неабиякий позитивний резонанс у пресі.
На жаль, на темі Майдану спекулюватимуть ще дуже багато. Пам’яттю Небесної сотні вже виправдовували порушення авторських прав, ось-ось почнеться засилля графоманських творів, які доведеться слухати попри низьку якість тільки тому, що про Майдан. У цьому контексті згадуються слова телеведучого Майкла Щура: «Не згадуйте Майдан, будь ласка, адже чим більше ви згадуєте Майдан і Небесну сотню, тим більше ви їх знецінюєте. Ви робите інфляцію цієї пам’яті». Він говорив це політикам, але це стосується не тільки їх. Ми поки не навчилися говорити про ті події так, щоб не образити глибоких почуттів кожного. А поки ми не зрозуміли, що і як говорити, краще мовчати і діяти, не шукаючи дешевої слави на кістках.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
