Людей завжди складно обманути, якщо вони думають

«На схід країни журналісти їдуть на свій страх і ризик»

— «Громадському ТБ» як організації у червні виповнюється рік, почали інтернет-мовлення взагалі восени минулого року. Тепер уже майже три місяців «Громадське ТБ» виходить в ефірі Першого Національного. Настю, чому сприяв такий швидкий незапланований розвиток інтернет-мовника?

— Коли ми починали працювати над проектом, то планували, що те, що маємо сьогодні, нам вдасться реалізувати лише за 5 років. Це були наші мрії, мета, до якої ми хотіли дійти. Коли у лютому нам запропонували виходити в ефірі Першого Національного — це було неначе грім серед ясного неба. Зважаючи на жахливі події, які відбувалися у лютому в Києві, на обсяг роботи, який ми мали, тоді просто її виконували, щоб до глядача надходило якомога більше правдивої інформації. І продовжуємо це робити.

— Чого «Громадському» не вдалося поки реалізувати?

— Ми щодня говоримо про те, що хочемо робити культурні, освітні, суспільні програми. Величезна проблема українського телебачення — це те, що в нас немає наукових тем (їх не те що мало, просто нуль). Але та кількість людей, яка працює на «Громадському», просто фізично, на жаль, не має можливості робити такі проекти. Ідей справді на сьогодні просто мільйон. Ми б їх активніше пробували реалізувати, якби був час спокійнішим.

— Настю, на вашу думку, якби не було «Громадського ТБ», події Майдану могли б розвиватися по-іншому?

— Я б не переоцінювала роль «Громадського». Але ми дійсно намагались і продовжуємо намагатися формувати громадянське суспільство. Своїх глядачів ми переконували і переконуємо у тому, що не варто чекати допомоги згори, склавши руки. Потрібно самому піднятись і хоч щось зробити. Я думаю, що люди все одно б зібралися, вийшли і було б усе так, як сталося. Людей завжди складно обманути, якщо вони думають і шукають інформацію.

Я днями повернулася з Донецька і можу впевнено сказати, що люди, які потребують правдивої інформації, у будь-якому регіоні за будь-яких умов шукають її. Тим, кому вона не потрібна, не допоможе «Громадське».

— Чи є у Донецьку зараз якась альтернатива «Громадському»?

— До певного часу там функціонувало «Громадське Донеччини», яке зараз частково переїхало до нас у Київ, оскільки їм просто небезпечно для життя залишатись у Донецьку. Наприклад, редактору одного з незалежних ЗМІ Донеччини Олексію Мацуці, який зараз працює у нашій команді, спалили машину і підпалювали двері квартири.

Мої враження від поїздки у Донецьк такі. Журналісти там мало виходять на вулиці, якщо кудись і йдуть, то на події, які не стосуються ДНР. Насправді, журналістам, які приїжджають у Донецьк, простіше працювати. Бо ми кілька днів там попрацювали і їдемо, поки нас не помітили сепаратисти. А ті, хто залишається там працювати, — під постійним наглядом. Їм потрібно бути дуже і дуже обережними. Там не те що немає альтернативи, там журналістам нереально працювати.

— Чому телевізійникам недостатньо вдається висвітлювати події на сході?

— Це дуже просто пояснити. Хто із журналістів поїде у Слов’янськ? Скажу чесно, я б дуже хотіла поїхати, але я не хочу, щоб мене вбили, і думаю, що так кожен вважає. І це коли ти сам за себе відповідаєш, а коли за тебе відповідає редакція, вона тим більше нікого туди не відправить. На схід країни зараз їдуть люди на свій страх і ризик.

Для Першого хочемо робити соціальні проекти

— Як команда «ГромадськогоТБ» спочатку сприйняла можливість включатися в ефір Першого Національного?

— Не можу сказати, що у нас була реакція «вау». Ми більшою мірою схилялися до думки, що у цьому є якийсь підступ. Особисто я думала, що нас «кинуть»: ми з’явимося в ефірі державного каналу, своїми ефірами трохи відбілимо його репутацію, а потім нам скажуть «все, напрацювались, закінчуйте». Сумніви виникали, бо тоді виконував обов’язки генерального директора НТКУ Олександр Пантелеймонов. Я колись працювала, хоча і недовго, з цією людиною; знала, що брехня на Першому постійно була на першому місці. Стара команда обманювала глядача, перекручувала факти і вдавала, що вони білі і пухнасті. Мені здавалось, що Перший Національний, яким керує Олександр Пантелеймонов, включаючи блоки «Громадського», просто хоче відбілити свій імідж.

Коли гендиректором призначили Зураба Аласанію, члена команди «Громадського», то, звісно, у мене вже була інша реакція.

— Як ви вважаєте, Першому Національному вдасться «відбілити» репутацію і повернути довіру глядачів?

— Якщо Перший Національний не стане справді суспільним мовником, він ніколи не зміниться. Вважаю, новим канал може стати тільки з іншими людьми, а не не з тими 1500 працівниками, які є там зараз.

— Зараз, коли обрано нового Президента країни, відбулася Революція Гідності, можливо, не варто думати, що Петро Порошенко (у якого, до речі, є свій канал) буде чинити тиск на Перший і впроваджувати цензуру, як це робив Віктор Янукович?

— Не варто думати, що Президент усім керує, це перше. Друге, депутати врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення. Тож думаю, що державний канал трансформують у суспільного мовника.

Петро Порошенко — не дурна і далекоглядна людина, він розуміє, що суспільне мовлення потрібне. Питання в іншому — як воно створюватиметься і ким. Якщо це буде знову «дєльожка» частот, аудиторії, яка покриває усю територію України, якщо це буде все під килимом — то з цього також нічого хорошого не вийде. Але ще гірше, якщо залишиться цей, теперішній, Перший Національний і платники податків надалі годуватимуть державну телемахіну з іншою вивіскою.

— У нещодавньому інтерв’ю «УМ» Зураб Аласанія зазначив, що нинішніх проектів через півроку в ефірі Першого Національного не буде. Які нові проекти для Першого Національного готує «Громадське»?

— Якщо хтось думає, що «Громадське» знало, що почнеться Майдан, і тому почало швидко мовлення, — вони помиляються. У нас були розписані зовсім інші проекти. Зараз у нас із Сергієм Андрушком є ідея робити програму побутово-споживацьких експериментів. Для прикладу, самим ставати в чергу у БТІ, щоб отримати документи; самим шукати заправки для електромобіля. Такий своєрідний соціальний проект.

Думаю, що Роман Скрипін міг би зробити дуже класну програму, таку собі живу бесіду із гострими запитаннями. І ніякі Шустери не могли б зрівнятися з ним, тому що саме Роман уміє ставити гострі і влучні запитання. Проте питання у часі й коштах.

— Маєте ідеї щодо своєї авторської програми?

— У мене є кілька ідей. Проте я поки про них не буду говорити. Бо якщо їх не реалізую, глядачі будуть думати: «О, Станко лінива» або щось подібне.

Про дисципліну і «фак» в ефірі

— Нинішній керівник національної телерадіокомпанії, співзасновник «Громадського» Зураб Аласанія каже, що «Громадському» не вистачає дисципліни. Ви теж так вважаєте? Уся команда недисциплінована?

— Мені здається, що це більше пов’язано з технічними моментами. Хоча в цьому не «Громадське» винне. Буває, що коли нас вмикає Перший Національний, то у нас порожня студія. Але я б сказала, що це Перший Національний недисциплінований. Тому що вони нас мають транслювати з 10 до 12 з 15 до 17 і з 19 до 21. Проте цей графік постійно порушується. Нас можуть увімкнути о 10.48, а в нас ефір триває з 10-ї. Невже у такому випадку ведучий має зупиняти гостя і вести розмову спочатку?!

Іноді трапляється, коли я випускаю в ефір Романа Скрипіна, він може в прямому ефірі сказати мені : «Не кричи у вухо». Але мені здається, що такі моменти навпаки відображають життя «Громадського». Глядач бачить, що все у нас вживу, він розуміє, як усе відбувається.

— Чи може «Громадське» відмовитись від своєї «живинки» заради того, щоб не чути критики у свій бік від керівництва Першого?

— Особисто я проти того, щоб ми втрачали свою безпосередність і ставали класичними телевізійниками. Але стосовно ступеня «живинки» часто дискутуємо. Наприклад, Мустафа Найєм, наш шеф-редактор — прихильник більшої дисциплінованості, більшої схожості на класичне телебачення. Роман Скрипін більше схильний до того, щоб усе було живіше.

— Чи має право журналіст бути суб’єктивним?

— За законами жанру, звісно, ні. Але я часом теж висловлюю свою думку, коли веду ефір, проте зазначаю, що говорю це не як ведуча «Громадського», а як громадянин країни. Не може журналістика бути неживою. Журналісти — це не «голови, що говорять», читають новини. Іноді потрібно називати речі своїми іменами. Думаю, багатьом відома історія про середній палець Олійнику. Мені здається, що мало б в Україні знайшлося людей, які б не думали так само (як Роман Скрипін. — Ред.). Хоча я проти середніх пальців у прямому ефірі, але вважаю, що часом журналісти мають ставити знахабнілих співрозмовників на місце; давати зрозуміти, ким вони є насправді.

— Ви нещодавно повернулись зі Штатів. Чим робота журналістів там відрізняється від нашої, а чим схожа? В Америці є щось на кшталт проектів «Громадського»?

— В Америці є дуже багато громадських мовників. Уявіть, навіть якісь судові товариства мають своє громадське радіо. В Америці журналісти вміють зацікавлювати своїх читачів, глядачів. Особливо молоді видання, вони знають, що цікаво молоді, як зробити так, щоб їх читали. Вони досить часто розбивають матеріали фотографіями, інстаграмами. А от, наприклад, «Вашингтон пост», то в них навпаки проблеми, бо в них дуже консервативне видання. У них величезні серйозні аналітичні статті, які масово люди не читають уже в Америці. Вони зараз набирають молодих людей для того, щоб вони були наближеними до читачів, якось змінювали формат. Американська преса дуже трансформується, оскільки вони живуть, як і майже всі світові ЗМІ, завдяки рекламі, бо — щоб виходити — повинні бути прибутковими.

— Чи хотіли б ви працювати на великому рейтинговому каналі? Комерційному чи суспільному?

— Однозначно ні. На «Громадському» я виконую кілька функцій. Сьогодні я журналіст, завтра — редактор, а післязавтра — ведуча. Звісно, часом втомлюєшся, але у нас хороший колектив, який допомагає вирішувати всі проблеми. Тут немає рішень «зверху», тут усе разом. На «Громадському» я роблю те, що, вважаю, буде цікаво моєму глядачеві. Це не бардак, це можливість бути ближчим до людей. Дуже не хотілося б працювати на когось. Я вже це проходила. Гіркий досвід із каналом ТВі надовго відбив бажання працювати на власника. Ти працюєш, займаєшся улюбленою справою, а в один момент канал рейдернуть, а ти залишишся ні з чим : як ніби фасовщик макаронів, вони закінчились — і тобі немає чим зайнятись.