Віч-на-віч з Очаковим

«Дешевше і кухня гарна»

В енциклопедичному словнику кінця минулого століття можна прочитати, що Очаків — морський порт, кліматичний курорт. Тут розвинута рибна промисловість, виноробство, є кілька музеїв. Свого часу це було чистеньке містечко. З розпадом Радянського Союзу Очаків занепав...

Та все ж потроху місто на Дніпровському лимані почало відроджуватися. Зростає бюджет, потроху ремонтують дороги, почав працювати рибно-консервний завод, відкриваються нові бази відпочинку, пансіонати. А щойно відремонтований дитячий садок біля автовокзалу зачарує ваші очі — чи знайдеш в інших наших містах такий?.. У пансіонаті «Надія» я зустрів хлопчиків із магаданської спортивної школи. На моє запитання — чому діти відпочивають не в російській Анапі? — тренер юних спортсменів відповів: «В Очакові набагато дешевше, затишно, гарна кухня. Моїм підопічним дуже подобається!» Журналістка Світлана з місцевої газети — вона переїхала сюди з Чернівців — на моє запитання, за що вона так любить свій Очаків, відповіла: «За клімат, природу, тут жили і живуть талановиті люди». Що ж, жінка сказала щиру правду.

Суперник Айвазовського

Неподалік Дніпровського лиману на пагорбі височить Свято-Нікольський собор — колишній воєнно-морський храм. Він був зведений на уламках турецької мечеті — своєрідна пам’ять непримиренності двох могутніх релігій. На території собору — поховання кінця XIX століття. Тут вічним сном спочиває художник Руфін Судковський. Нині широкому загалу він маловідомий: знають про художника очаківці та відвідувачі музею Судковського, який є гордістю Очакова. Свого часу блискучий художник-мариніст зі світовою славою Айвазовський, який був на 50 років старший за Судковського, вперше побачивши картини очаківського митця, промовив: «У мене є достойний суперник. І, може, він перевершить мене!».

Батько молодого митця був настоятелем того самого Свято-Нікольського собору, і не дивно, що син вступив до духовної семінарії. Та він скоро покинув її — переміг потяг до живопису. Спочатку Руфін Судковський став учнем малювального класу в Одесі, а потім вчився в Петербурзькій академії мистецтв. Ось що розповіла мені лектор-екскурсовод Очаківського музею мариністичного живопису імені Руфіна Судковського Лариса Синкевич: «Айвазовський був художником-романтиком. Він передавав щось незвичайне в явищах морської стихії. Айвазовський мав феноменальну пам’ять: побачивши один раз море, потім малював його, не виходячи на берег. А Судковський завжди малював iз натури. За ранні роботи його було відзначено малою і пізніше великою срібною медалями. За картину «Буря поблизу Очакова» Судковський отримав звання академіка живопису морських видів. Зараз картина зберігається у Третьяковській галереї. Талановитий художник змальовував море у найрізноманітніших станах, у різні миті дня. Він — художник-реаліст».

В Очаківському музеї — найбільша колекція картин Руфіна Судковського. Двадцять п’ять. Біля картин «Одеса», «Захід сонця над морем», «Буря на морі», «Пароплав «Москва» в бурю» надовго затримуються екскурсанти. Повне враження реальності! Здається, простягни руку — й торкнешся борту корабля чи крутої морської хвилі...

Кожного року музей відвідують десятки тисяч гостей Очакова. Твори видатного очаківця є гордістю колекцій музеїв Таллінна, Риги, Бреста, Лондона, Уфи, Калуги, Санкт-Петербурга, Москви, міст Японії та інших країн світу. Є картини Руфіна Судковського і в Києві.

Помер Руфін Гаврилович Судковський від тифу в 1885 році... Нещодавно громадськість Очакова урочисто відзначала 160-річчя з дня народження свого земляка. Було багато гостей з усіх-усюд... «На урочистості до нас приїхали гості з Москви — нащадки художника, — розповів мені завідуючий музеєм Олександр Куликов. — Правнук Володимир Лагранж — відомий у Росії кінооператор. Працював на московському телебаченні. Він — талановитий фотохудожник. Його фотоальбоми відомі далеко за межами Росії. Був у нас у ці дні і праправнук талановитого художника — Денис Лагранж. Теж працює на телебаченні. Всі нащадки очаківського художника-мариніста — люди творчі, з іменем».

Неподалік музею розташована дитяча художня школа імені Руфіна Судковського. Тут вчаться живопису понад 120 юних очаківців. Ось зграйка дітлахів побігла на берег Дніпровського лиману — малювати краєвиди. Мабуть, колись так поспішав до берега і юний Судковський...

Листи з Балхашу

Біля могили художника є ще одне старовинне поховання — тут спочиває вічним сном очаківський комендант генерал-лейтенант Орест Васильович Щетинін. Людина дворянського походження, він був шанований громадянами Очакова за свої добродійні справи. Міський комендант був прихильником таланту Руфіна Судковського, переживши його на кілька років.

Незадовго до розпаду Радянського Союзу, наприкінці 80-х років, до тодішнього міського керівництва надійшло кілька листів з Казахстану. Автор листів Ольга Орестівна Щетиніна — дочка колишнього коменданта Очакова. Про її трагічну долю можна було б написати захоплюючу книгу. Ользі Орестівні було вже далеко за вісімдесят. Вона зберегла ясний розум і хотіла закінчити своє життя в Очакові та бути похованою поруч iз батьком. У своїх листах вона прохала міську владу надати їй хоч маленький куточок у місті свого дитинства та юності — ніхто не пішов їй назустріч... І вона повернулася до Казахстану, де мешкала поблизу знаменитого озера Балхаш.

Колишній працівник музею імені Судковського Світлана Коржова зустрічалася в Очакові з Ольгою Орестівною і, як могла, допомагала літній жінці. Потім листувалася з нею. Дочка очаківського коменданта була людиною високоосвіченою — досконало володіла англійською, німецькою та французькою мовами, мала музичну освіту. Тривалий час мешкала в Одесі — була там під час окупації... Дворянське походження, рідна сестра ще до жовтневого перевороту емігрувала до Америки, окупована Одеса... Усе це не могло не привернути пильного погляду відповідних радянських органів. І дочка генерал-лейтенанта Щетиніна подалася до Казахстану: подалі від пильних очей. Там вона вирощувала овочі, була рибалкою на Балхаші і... працювала вантажником. Звичайно, Ольга Орестівна могла «прогнутися» перед владою і попросити пристойнішу роботу, маючи таку освіту... Та дворянська гордість не дозволяла!

Після від’їзду комендантської дочки з колись рідного Очакова її сліди загубилися. Назавжди. Залишилися лише листи з Балхашу, від яких так болісно щемить серце...

Капітан катера

Взагалі в Очакові на кожному кроці зустрінеш цікаву людину. Такий і Павло Григорович Ткаченко. Працює він у Держгідрографії. У трудовій книжці у нього запис — капітан. Правда, не пасажирського лайнера чи великого сейнера, а катера. Відповідно, й команда в нього зовсім маленька. Але роблять ці люди надзвичайно важливу роботу — обслуговують спеціальні знаки на воді — маяки. Щоб ті ж лайнери, сейнери, танкери плавали вдень і вночі. Без неприємних несподіванок... Маршрут катера чималенький — від Очакова до самого Миколаєва і назад. Узимку лиман замерзає, і тоді вистачає роботи на суходолі: команда ремонтує катер.

А ще Павло — затятий голубівник уже десятки років. Про свою пристрасть він може розповідати годинами! «Багато хто думає, що плем’я голубівників вимерло. Не діждуться! Мій батько був голубівник, і я прийняв у нього естафету... Пройдіться очаківськими дворами: у кожному другому ви побачите голубник, — каже Павло Ткаченко. — Старі голубівники вивели свою, очаківську, породу. Стиль їхнього польоту не сплутаєш з іншими породами... Очей не відірвеш! Ціна такого голуба сягає тисячі доларів і вище. Наші голубівники збирають рідкісні породи, як колекціонер ікони чи картини. Я їжджу за рідкісними породами навіть у глибинку Росії. До мене також приїздять. Ми жваво листуємося... Я не можу без моїх улюбленців! Коли повертаюсь з роботи, іду не додому, а в голубник. Може, голуб’ятко впало на підлогу або птахи поклювали одне одного. Вони — як діти, рідні для мене. Я «кайфую» від них... Хтось від горілки, від наркотиків, а я — від голубів».

Мить, зупинись!

Давайте пройдемо вулицями Очакова — вистачить якихось двi-три години. Ви відчуєте, як б’ється пульс цього історичного курортного містечка. Біля Свято-Нікольського собору — пам’ятник Олександру Суворову. Він не вражає своїми розмірами, але створили пам’ятник дійсно талановиті митці. Стільки експресії! Варто відвідати й Очаківський воєнно-історичний музей імені О. Суворова: багатющі експозиції, унікальні документи, нагороди різних часів. Свого часу могутня Порта звела на березі лиману грізну фортецю, про яку згадував у своїх записах знаменитий французький інженер-фортифікатор Боплан. Але до турків першу фортецю, ще в 1492 році, побудував татарський хан. Експонати тих часів також зберігаються в Очаківському воєнно-історичному музеї.

Здається, в місті на березі Дніпровського лиману кожен камінь дихає історією. Ви хочете поринути у ще давнішi часи? «Маршрутка» за півгодини домчить вас до села Парутіно, яке майже 300 років тому заснували запорозькі козаки. А зовсім поруч — знаменита Ольвія. Це античне місто заснували древні греки ще у VI столітті до н.е. Тут добре збереглися залишки укріплень, міських кварталів, майстерень, храмів. В Ольвії постійно працюють археологи і допомагають їм студенти із Запоріжжя, Луганська, Києва, Санкт-Петербурга.

Та повернімося знову в Очаків. Тут досить пристойний базарчик — багато фруктів, овочів, риби, місцеве вино дають покуштувати. А якщо порівняти ціни з кримськими, то ваш гаманець буде худнути набагато повільніше...

Біля базару — затишний сквер. Посередині пам’ятник — скорботний матрос схилився на коліно. Ось до пам’ятника підійшла молода пара, яка щойно взяла шлюб. Молодята поклали живі квіти. Це пам’ятник матросам, які загинули смертю героїв у 1946 році. Під час маневрів Чорноморського флоту на крейсері «Слава» спалахнув снарядний погріб. Рятуючи корабель і тисячі товаришів, загинули кілька молодих матросів, які відвернули вибух найбільшого корабля флоту.

Також в Очакові багато гарних пляжів. Вода у лимані то морська, то прісна. Залежить це від напряму вітру. Іноді у невеличкій затоці можна побачити змію, що пливе неподалік вас... Не хвилюйтесь — це мирні створіння, і ще не було зафіксовано жодного укусу, запевняють місцеві.

Улюблене ж місце відпочинку очаківців і гостей міста — а їх тут багато з України, Білорусі, Росії — Кінбурнська коса. Туди часто ходить пасажирський катер. На косі розкинувся Національний парк Білобережжя Святослава. Тут — iз боку моря на Кінбурні — один із найкращих пляжів в Україні. І унікальний тваринний і рослинний світ. Я був на Сейшелах і можу запевнити: пляжі Кінбурна ні в чому не поступаються сейшельським...

А ще Кінбурнська коса — сторона козацька. Ще з часів козацької доби існують тут три села — Покровка, Василівка і Покровське. У ті давні часи чатували тут запорозькі козаки, які воювали в цій історичній місцині з татарами і турками. Чи знають про це історичний невіглас Путін та його історики-фальсифікатори?

Та повернемося на катері з Кінбурна до Очакова. Звичайно, місто годують навколишні степи. Гарні невеличкі фермерські господарства, є на Миколаївщині і великі сучасні сільськогосподарські господарства. На кшталт аргентинських. Але годує і Дніпровський лиман. Тому на напівзатонулому дебаркадері з раннього ранку і до пізнього вечора ви побачите десятки рибалок від п’яти до сімдесяти, а може, й більше років. Серед них — багато жінок солідного віку. Вони ловлять бичкiв так хвацько, що сім’ї вистачає і на обід, і на вечерю. Для пенсіонерів це добряча підтримка. За риболовлею жваво обговорюють події в країні. В цілому ж очаківці тримаються спокійно: вони — за єдину Україну.

А ще після подій у Криму в Очакові чекають напливу вiдпочивальникiв. Особисто я раджу тим, хто мріє про затишний і бюджетний відпочинок, побувати саме в цьому місті на Дніпровському лимані...