Олександр ІРВАНЕЦЬ: Кругом тринадцять

      Тринадцять років — це вік пубертатний, перехідний, вік, коли грають гормони, вилазять прищі й хочеться невідомо чого. Коли починають рости вуса й грубішає голос, — це якщо ти хлопчик, або якщо ти дівчинка, тоді ростуть не вуса, а дещо інше. Одразу постає питання: а хто ж тоді вона, Україна — хлопчик чи дівчинка? Судячи з імені жіночого роду і з тієї символічної особини, що зіп'ялась на колону посеред головної столичної площі, вона таки дівчинка. Ну, може, зовсім трішки хлопчик, інколи, вкрай рідко. Значно рідше, аніж хотілося б.

      Оскільки від магії числа нікуди не подітися, то нижче ваш автор дозволить собi висловити тринадцять позитивних і тринадцять негативних спостережень, притаманних сьогоднішньому дню держави під назвою «Україна».

      1. ПОЗИТИВ — державу Україна вже трохи знають у світі, здебільшого за спортивними досягненнями, рідше — за явищами культури; а також за корупційними, екологічними та іншими скандалами.

      НЕГАТИВ — при формальному визнанні незалежності нашої країни, дев'ять з десяти дипломатів іноземних держав, які прибувають працювати в Україну, не завдають собі труду вивчити українську мову, прекрасно обходячись російською. Сам автор нещодавно мав нагоду переконатися в цьому, оформляючи собі в консуляті візу до Словаччини. Співробітники консуляту хвацько чесали до відвідувачів «общепонятною» мовою, хоча вдома, у своїй рідній країні, вони роблять чіткий розподіл між словацькою і чеською, звісно ж, на користь словацької.

      2. ПОЗИТИВ — після падіння «сталевої завіси» для українців потрохи відкрилися Європа і решта світу. Відкритість завжди краща за свою протилежність, і хоча «Макдональдс» не пропонує страв, смачніших за домашні вареники, проте у житті всього треба спробувати, як це каже один з героїв Андруховичевих «Рекреацій».

      НЕГАТИВ — здебільшого знайомство з Заходом для громадян України розпочалося наприкінці 80-х чи на початку 90-х років минулого сторіччя з базарів у містах Східної Польщі, а продовжилося нелегальним працевлаштуванням у Португалії, Італії і т.п. Образ українця для мешканця Європи — це образ невибагливої, затурканої людини, котра за копійки виконує найбруднішу і найменш престижну роботу.

      3. ПОЗИТИВ — услід за прапором, гербом, національним гімном та іншими атрибутами незалежності Україна запровадила і свою національну валюту, міцністю й стабільністю якої й похваляються сьогодні очільники Нацбанку та керівники ще вищого рівня.

      НЕГАТИВ — за майже вісім років, що минули після запровадження гривні, переважна більшість населення (навіть у Західній Україні) продовжує в побуті називати свою грошову одиницю «рублем». Прикро, що саме рублем, а не доларом, фунтом, чи в крайньому випадку кроною.

      4. ПОЗИТИВ — за минулі роки у країні змінено чимало найнепристойніших географічних та топографічних найменувань, котрі відверто несли на собі відбиток совєцької епохи — всі ці Жданови, Червоноармійськи, проспекти Корнійчука, станція метро «Дзержинська» і таке інше.

      НЕГАТИВ — до кінця нічого не доведено. Ілліч стоїть собі, як і стояв, у більшості міст, містечок і сіл (за винятком західних областей), і навіть у Києві перед Бессарабським ринком, на чужому, ще царському постаменті він також бовваніє. На мапі України надалі лишаються Кіровоград з Дніпропетровськом, усілякі там Свердловськи і Цюрюпинськи. Навіть маріупольська футбольна команда, яка вийшла до Кубка УЕФА, носить горду назву «Іллічівець». З вікон редакції «України молодої» видно корпуси заводу «Більшовик». І опозиційний «5 канал» міститься на території заводу «Ленінська кузня». Що тут сказати?..

      5. ПОЗИТИВ — повертаючись до сказаного в пункті першому, але, поглиблюючи цю думку, хочеться звернути увагу ще й на таке: ці рядки пишуться в суботу, 14 серпня. Україна в особі Яни Клочкової щойно здобула свою першу золоту медаль в Афінах. Підіймається жовто-синій прапор, на цілий світ лунає мелодія Вербицького.

      НЕГАТИВ — перед Яною в афінському басейні віншували попередніх переможців, плавців-чоловіків. Спершу американець Фелпс, потім австралієць Торп, стоячи на найвищій сходинці олімпійського п'єдесталу, натхненно ворушили губами, повторюючи слова своїх національних, себто державних гімнів. Прекрасно розуміючи, що спортивні досягнення надзвичайно важливі, все ж задаюся питанням: невже в наших спортивних зірок настільки бракує інтелекту, що вони не в змозі вивчити вісім рядків дуже простенького тексту?  Я не менше за інших українців хочу пишатися нашими героями спорту, але саме ця обставина заважає мені пишатися ними по-справжньому, до кінця.

      6. ПОЗИТИВ — за тринадцять років люд український поступово вже привчився до того, що вибори — від слова «вибирати». Уже давно не голосують «за непорушний блок комуністів і безпартійних», навіть коли голосують за комуністів. А взагалі, формування громадянського суспільства потрохи йде собі, помалу-поволеньки.

      НЕГАТИВ — прикро, що влада наша, українська, упродовж цих років так і не зрозуміла, що працювати для людей вона мусить і в проміжні між виборами періоди, а не тільки в останні місяці напередодні. І не кілограмом гречки, й не штампованою листівкою до «совкового» свята 8 березня або 23 лютого вимірюється турбота про людей. Також не викликає захоплення висока аполітичність молоді. «Що я, лох, щоб політикою цікавитися», — довелось почути нещодавно в електричці від пітекантропа з мобілкою.

      7. ПОЗИТИВ — більшість громадян нашої держави потрохи, поволі таки почала асоціювати себе з синьо-жовтим прапором і тризубом. Сорок вісім мільйонів людей (яких, щоправда, щороку все меншає) у центрі Європи вже не вважають частиною своєї країни Владивосток, Ташкент, чи, скажімо, Ригу. Межі Батьківщини звузилися, натомість з'явилось і має тенденцію до зміцнення відчуття такого собі «локального» патріотизму: донецького, львівського, херсонського і т.п. 

      НЕГАТИВ — на жаль, країна й по сьогодні умовно поділена на Схід і Захід, і перебуває у стані «холодної громадянської війни». Одні постійно очікують від інших якогось підступу, і це навзаєм. «Тупі націоналісти» на Заході протистоять «зрусифікованим безбатченкам» зі Сходу. Між тими й іншими безпорадно й дезорієнтовано тріпоче середньостатистичний обиватель (теж переважно русифікований, більшою чи меншою мірою), який і хотів би жити нормально, та не вірить уже нікому.

      8. ПОЗИТИВ — українська культура за минулі тринадцять років, хоча й не досягла якихось захмарних висот, проте вперто й наполегливо йшла шляхом осмислення себе самої, розстановки вірних акцентів і дійсних, правдивих оцінок. Хоча б на рівні літератури стало зрозуміло, що Василь Стус — гарний поет, а Микола Нагнибіда — поганий.

      НЕГАТИВ — як це не прикро, та провінційність, загумінковість української культури зробилася іще виразнішою. Ніякий Пономарьов чи Зібров не збере таких залів у своїй країні, які спроможен зібрати приїжджий Кіркоров або Агутін. А серед молоді музично-естрадної все сильнішає, виразнішає тенденція «пакарять Маскву». Українське кіно й театр перебувають у станi «пацієнт, швидше, мертвий, ніж живий». Сяко-тако жевріє образотворче мистецтво, а цікава, різноманітна сучасна українська література страждає на гостру відсутність читача.

      9. ПОЗИТИВ — Дещо розширилася свідомість громадян, підвищилась їх терпимість — вони вже не реагують (за винятком поодиноких випадків) на людину з інакшою, відмінною від усіх, зачіскою або в незвичному одязі. Потрохи різноманітнішає юрба на вулицях, принаймнi

у великих містах — з'являється більше облич різних рас і народностей.

      НЕГАТИВ — Прибульці з інших країв приносять в Україну не тільки гарні звичаї і звички. Окрім того, незалежно від прибульців, за останні роки підупала суспільна мораль. Багато в яких соціальних прошарках вже не вважається бридким чи мерзенним «кинути» когось «на гроші». Розмови можновладців, які стали набутком громадськості завдяки розвиткові звукозаписуючої техніки, свідчать про те, що у так званих «вищих ешелонах» не гидують ненормативною лексикою і вголос озвучують такі свої забаганки, за які в порядному товаристві миттю вказують на двері.

      10. ПОЗИТИВ — Україна таки щось виробляє, продукує, окрім наймелодійніших у світі пісень. Літають у небі «Руслани», найбільші у світі літаки. Якийсь новий літак розробляється в КБ ім.Антонова. Труби та інший металопрокат продають по світу за дешевими демпінговими цінами, попри всі судові процеси та іншого роду протести. Рекламу пива «Оболонь» автор бачив у вагонах Московського метрополітену. Та й врожай більш-менш успішно збирають щороку, а словосполучення «битва за врожай» потроху відходить у минуле.

      НЕГАТИВ — насправді все те «зростання виробництва», як і в радянські часи, здебільшого залишається пропагандистським прийомом, голими, незрозумілими нікому, крім фахівців, цифрами. Жити не стає «краще», пострадянська людина, вже не раз і не двічі дурена владцями, постійно перебуває в підсвідомому очікуванні чи то дефолту, чи «бензинової», «хлібної» або іншої кризи. Психологічного клімату в суспільстві таке очікування явно не поліпшує.

      11. ПОЗИТИВ — церква, хоча й відділена від держави, нарешті посіла гідне місце в суспільстві. Люди отримали можливість шукати сенс життя не тільки в працях класиків марксизму-ленінізму. Перестали видаватися збірники народної мудрості антирелігійного спрямування під титулами на кшталт «Без попа і бога нам в космос відкрита дорога». На Великдень у школах та інших навчальних закладах уже не призначаються суботники з бездумного прибирання території. Якісь основи релігії — а значить, і етики — почали викладати дітям у початкових класах.

      НЕГАТИВ — князі церков, присутніх в Україні (особливо це стосується церков православних) із дня у день ведуть поміж собою безкінечні чвари, називаючи одні одних неканонічними, самозваними і т.п. Вірні ж їхні дезорієнтовані, й саме через це в суспільстві час від часу набирають сили всілякі секти типу «Білого братства». Окрім того, віруючій людині дивно бачити поряд iз собою у храмі недавніх гонителів віри, колишніх партійних секретарів і співробітників держбезпеки. Хоча у Святому Письмі згадується випадок із Савлом, який жорстоко переслідував християн, аж поки не перетворився на Павла, ревного і невтомного блюстителя віри.

      12. ПОЗИТИВ — Україна справді шукає свого шляху в сьогоднішньому складному й важкозрозумілому світі. Й наша присутність в різних точках планети (здебільшого — гарячих, як це не сумно) в майбутньому може обернутись для країни якимись конкретними матеріальними чи абстрактними політичними прибутками-набутками.

      НЕГАТИВ — українці, які офіційно репрезентують наш край у світі, здебільшого є так само середніми, з потужними рудиментами «гомо совєтікуса» у свідомості або підсвідомості. Й це стосується не лише військових спеціалістів у Іраку чи нафтовиків десь у Лівії. Зауваживши порошинку в оці словацьких братів (див. пункт перший), не можемо не побачити й колоди в оці власному — дипломатичний корпус України в ближніх і дальніх державах є українським лише за паспортною, та аж ніяк не за духовною приналежністю. На рівні мови і звичаїв переважна більшість українських посадовців за кордоном лишаються закоренілими «совками».

      13. ПОЗИТИВ — на політичній мапі світу існує чималенька собі держава, територіально найбільша в Європі. В державі тій так чи інакше мешкають кільканадцять мільйонів людей. Вже тринадцять років ця держава незалежна, має всі атрибути суверенітету, і кожен рік, кожен день її незалежного існування усталює, петроніфікує цей стан. Чим довше в часі існує незалежність, тим міцнішою вона стає, образно кажучи,  твердне, наче бетонний розчин. 

      НЕГАТИВ — двісті років тому, коли з маси роздрібнених князівств постала держава Італія, тогочасні патріоти взяли собі за гасло такий вираз: «Ми створили Італію, тепер маємо створити італійців». На жаль, усі сьогоднішні розвинені нації створилися в часи, коли розуміння демократії було інакшим. Творити сьогодні українців для Української держави важко, бо вимоги цивілізації заперечують, забороняють будь-які насильницькі методи. Що ж, маємо призвичаїтись до цих вимог, маємо грати за правилами, які прийняті у світі. Це важко, але здійсненно. А результат, досягнутий у чесній боротьбі, з дотриманням усіх правил і вимог, безперечно, солодший за перемогу, вибороту неправедно.    

      На закінчення хочеться згадати, що цей невдалий, нещасливий, важкий і темний тринадцятий рік незалежності таки минає. Двадцять четвертого серпня розпочнеться відлік наступного, чотирнадцятого року. Хоча підлітковий період у державі й продовжуватиметься, та все ж усі ми станемо на рік дорослішими, ближчими до зрілості. А вже за два місяці матимемо серйозне випробування цієї своєї зрілості. Чи ж витримаємо ми його? Хочеться вірити, що витримаємо.

Думками про Батьківщину і «Батьківщину-13» ви можете поділитися на форумі інтернет-версії «УМ», поштою або за електронною адресою Олени Зварич [email protected].