«З того часу, як я став визнаним письменником, веду своєрідний чарт того, скільки різні людці витрачають на мене в ресторані, сплачуючи мої бізнес-ланчі. Найвища позначка поки що десь під 100 євро, що не надто мене тішить. Всього-на-всього пляшка пристойного вина, моя амбіція — принаймі вдвічі перевищити цю суму... Було б так чарівно вести шпальту про вишукану їжу в солідній газетці, я був би ще популярнішим...» — каже, розвалившись у кріслі, модний молодіжний письменник Стюарт Хоум. Поєднуючи у своїх творах окультизм, порнографію та гуманістичну критику сучасного суспільства з повною неповагою до авторських прав інших письменників, цей англійський антиджентльмен зажив загальноєвропейської слави... інтелектуального автора.
Стюарт Хоум? Так він існує ?
За словами самого автора, жодного «знайомого» уважному читачеві «Стюарта Хоума» не існує. Автор не пише автобіографічних творів, але, знаючи, що читачі сприйматимуть його провокативні книжки як автобіографічні, наповнює їх підколами. Читач отримає абсолютно суперечливу картину образу письменника.
У 16-річному віці, пропрацювавши кілька днів на заводі, Стюарт навіки навернувся до мистецтва. Розпочавши в 70-х як політичний панк-музикант та видавець андеграундних ревю, скінхед та травесті, у 80-х Хоум засновує «плагіатизм» — рух авторів, що склеюють свої книги з уривків чужих, зрозуміло, без посилання на джерело. В 1984 роцi приєднується до антимистецької течії «неоізм». У 90-х Хоум вдається до реалізації ідеї арт-страйку, проголошеної раніше ліваком Густавом Метцгером. «Виринувши» зi страйку в 1993-му, Хоум стає легендою андеграунду, а після публікації роману-пародії на екстремістські молодіжні рухи Британії «Відсос» (1997) — високооплачуваним бунтарем. Після 12 років безробіття він нарешті заробляє достатньо, щоб відмовитись від державної субсидії, яку сумлінно витягував із британського уряду до того часу. Його мета — бути перекладеним на ще десяток мов, створити філософську працю, що назавжди присоромила б «Критику чистого розуму» Еммануїла Канта, цілком переписати світову культуру, видати ще півсотні книг, мати секс у відкритому космосі й... отримати нагороду за скромність!
Плагіат як творчий метод?
У своїх творах Хоум використовує молодіжну англомовну белетристику 70-х про бритоголових, окультні романи, бестселери і т.п., критично їх деконструюючи. Беручи багато речень із творів інших авторів, він повторює їх безкінечно навколо структури нарративу. Якщо для написання книги необхідно близько 60 тисяч слів, то Хоуму вистачає декілька раз продубльованих 10 тисяч. Раймонд Чандлер казав: «Якщо у вас зовсім немає ідей, хай біля дверей з'явиться персонаж із гвинтівкою...» Тому Хоум вводить у розповідь абсолютно ідентичні сексуальні сцени через кожні кілька сторінок. Прогнозований секс — це 50 відсотків кожної його книги, цим Хоум зачіпає багатьох «серйозних» читачів. Під час лекцій у Нью-Йорку письменнику погрожували розправою.
Відійшовши від літературного «анархо-садизму» до «гастрономічно-сексуального окультизму», письменник залишається на позиціях влучно-іронічного критика інституцій суспільства: «Мені повсякчас доводиться визнавати правильність думки Жана Бодріяра про те, що у повсякденному житті ілюзія, симульована реальність та дійсність злились. Різницю між ними неможливо встановити. Водночас я не сприймаю постмодернізм. Я відкидаю ідею прогресу, яка має бути засобом до організації сьогодення. Я не знаю, яким буде майбутнє, але мені подобається ідея, що нова культура та прогрес походять від змішування рас», — каже ідеолог.
Полісексуальний транснаціоналізм — альтернатива національним державам!
Протестуючи проти нав'язуваних стандартів епатажним треш-чтивом, письменник не відмовляється від важливої ролі «совісті» покоління. «Я багато писав про підліткові банди бритоголових. У дійсності справа не у вуличних хуліганах. Справжня проблема — расизм держави, систематична дискримінація громадян, принаймні в роботі, освіті тощо... У держави немає майбутнього, і я один із гробокопачів національної держави. Вперед — до світу без кордонів. Релігія паразитує на успіхах американської кінопродукції! Сучасне мистецтво? Таке під силу і немовляті. «Затягни свою мазанину в галереї!»
Набагато більше, ніж бунт проти мистецтва, його цікавить ідеологічна функція мистецтва. Чому корпорації спонсорують мистецтво, як вони посилаються на мистецтво як виправдання власних дій, як люди вищих класів використовують придбання творів мистецтва високого культурного дискурсу для обгрунтування вищості по відношенню до простолюду, що любить шансон або панк-рок. Згаданий страйк 1990—1993 років Хоум, творець авторитетних культорологічних праць, присвячених молодіжній контркультурі, провів, переглядаючи свої улюблені китайські фільми з кунг-фу та читаючи бульварні романи. Перефразовуючи Бодріяра — копії нескінченно репродукуються поза зв'язком з оригіналом.
Стюарт Хоум — іконоборець з усіма наслідками. Існуюче в глобальній мережі товариство імені Стюарта Хоума вже сьогодні опікується приготуваннями до його смерті, слідом за якою стане на захист робіт та доброї пам'яті цього діяча від нападок буржуїв, імперіалістів та решти ревізіоністів.
Олексій ІЛЬНИЦЬКИЙ,
Марина БОБРОВСЬКА.
Досьє «УМ»
Стюарт Хоум — модний автор, творець знакових молодіжних романів «Відсос», «Встань перед Христом та вбий любов», кількох культорологічних робіт. Хоума перекладено фінською, французькою, німецькою, грецькою, італійською, польською, португальською, російською та іспанською. Українські видавництва недарма побоюються Хоума. В 1990—1993 рр. він ініціював масштабний мистецький страйк по обидва боки Атлантики. Влаштовував багато стьобних акцій. Спокусивши волоцюг безкоштовним їдлом та питвом, притягнув їх на вручення престижної Букерівської премії з літератури. Організував пікетування концерту претензійного неокласика Стокгаузена, погрожуючи бомбовою атакою. Стюарту належить культурологічна хроніка арт-течій ХХ сторіччя — «Атака на культуру».
