Гiркi уроки Волновахи

Здавалося, після Майдану виплакано всі сльози. Відголосили. Клялися шанувати героїв Небесної сотні й пам’ятати. Чи думали, що Сотня ця буде не останньою? Що вже не на столичному Майдані, а в степах донецьких кластимуть свої молоді голови наші хлопці? У вівторок волиняни попрощалися з десятьма загиблими бійцями 51-ї Володимир-Волинської окремої механізованої бригади, які загинули від рук терористів під містом Волноваха на Донеччині. Бойовики підступно напали на третю роту цього військового підрозділу в ніч на 22 травня. 17 військових загинуло, понад три десятки поранено.

Ці безглузді смерті наших хлопців сколихнули не лише Волинь. Бо таких великих втрат під час антитерористичної операції українські військовики ще не зазнавали. Фахівці по-різному коментують цей бій. Хтось стверджує, що трагедія сталася через некомпетентність керівництва. Мовляв, загін допустив помилку, коли пересувався без повітряного прикриття, не повернувся в пункт постійної дислокації або на найближчий укріплений блокпост і зупинився на ночівлю біля узбіччя. Хтось говорить про підлу зраду місцевих, які навели бойовиків на сонних військових, які ночували у чистому полі. Хай там як, але сталося те, що сталося. Навряд чи ті хлопці, зупиняючись у степу, очікували такої підступності з боку супротивника. І в цьому теж проблема, бо не всі ще усвідомили, що їх кинули на справжню війну, хоч і неоголошену.

Та найбільше волинську громадськість обурив той факт, що резервістів, яких призвали до війська лише у квітні, не навчивши як слід стріляти, кинули на гарячий схiд, не забезпечивши навіть елементарним — бронежилетами, касками, військовим спорядженням для ефективного ведення бою та захисту. Бо якщо держава направляє армію воювати, то має подбати про безпеку своїх військових. Це ж не 1941 рік, коли кидали на німців ненавчених селян із однією гвинтівкою на двох. Як свідчать солдати 51-ї бригади, у них на 60 чоловіків у батальйоні було лише 14 бронежилетів. Каски є, але немає толку, вони пробиваються. Куди ж ідуть ті мільйони, зібрані простими людьми, якщо навіть елементарного військовики не отримують і стають гарматним м’ясом на тій гібридній війні? Куди пішли 16 мільйонів гривень, виділених волинськими народними депутатами Ігорем Єремеєвим та Степаном Івахівим ще кілька місяців тому? Наступного дня після розстрілу волинських вояків ці нардепи закупили 500 бронежилетів, біноклів, приладів нічного бачення та тепловізори для потреб військовослужбовців з 51-ї механізованої бригади. Вони започаткували соціальну ініціативу «Збережи життя солдату», в рамках якої планується й надалі передавати захисні куленепробивні кевларові шоломи, бронежилети та аксесуари до них, обмундирування, спецокуляри, тепловізори, засоби зв’язку та інші елементи захисту, військові «швидкі допомоги», необхідне медичне обладнання та лікарські препарати тощо. Долучилася до цього і громада Волині. Мешканці шахтарського Нововолинська лише за день зібрали 38 тисяч гривень на бронежилети для своїх земляків. Кошти збирають добровольці по всій області. Ініціативна група вирішила особисто завезти 30 «броників» військовим 51-ї бригади на схiд, щоб гроші знову кудись не зникли. І щоб не запізнитися. Одному iз загиблих хлопців родина зранку 22 травня передала кошти на бронежилет, а після обіду дізналася, що сина розстріляли терористи. Везуть активісти на схiд навіть елементарні мішки, які просять командири привезти, щоб належно обладнати блокпости. Бо про такі «дрібниці», що вартують солдатам життя, теж чомусь ніхто не подбав.

Відразу після загибелі волинських хлопців на Волині пройшли масові протестні акції матерів та дружин мобілізованих із вимогою повернути їхніх рідних додому, адже 45 днів їхньої мобілізації завершилися. Жінки перекривали автомобільні шляхи, залізничні перегони, пікетували приміщення військкоматів та адмінбудівель. П’ять годин тривали перемовини з представниками волинської влади. Жіноча делегація поїхала у Київ під Міністерство оборони. Їхні відчай та рішучість можна було зрозуміти, бо вони захищали найдорожче. І таки отримали свою маленьку перемогу: їм повідомили, що третій батальйон 51-ї окремої механізованої бригади, який найбільше постраждав і втратив вояків, командування повертає на місце постійної дислокації — до Володимира-Волинського.

Ще одне питання, яке не дає спокою багатьом, але воно вже з розряду моральних. Як можна призивати до війська резервіста, у якого тільки народилося дитя? У загиблого мешканця Іваничівського району Михайла Грицюка дружина народила другу дитину, а чоловіка на третій день уже забрали до війська. Третя довгоочікувана донька Даринка народилася у квітні і в ковельчанина Олександра Артемука. Він був на Майдані кілька разів, привозив допомогу, гроші. Коли оголосили мобілізацію, записався добровольцем. Щоб не було соромно за тата двом старшим синочкам. Їм не буде соромно, але тата вони більше не побачать. Йому було лише 36. Військовий обов’язок, скажете, всі перед ним рівні.Тільки чомусь серед тих, хто ночував у полі біля Волновахи, не було сина жодного волинського бізнесмена, прокурора, судді, міліціянта, політичного лідера. Ті, хто відкуплявся від армії раніше, і тепер сидять на диванах і попивають пиво, стрибають на дискотеках у нічних клубах. А гинуть найкращі... Чула від кількох матерів, які заплатили по 500 доларів, аби син не потрапив служити на гарячий схiд. Колись в Афганістан теж забирали в основному синів селянсько-робітничих. І навіть одного сина у матері не жаліли. Не жаліють і тепер ті, хто сидить у штабах та військкоматах. Скільки дітей стало сиротами! Заради чого?

Ось що написав у соцмережах активіст Костянтин Зінкевич із Володимира-Волинського: «Комбрига полковника Володимира Яцківа (йому стало зле біля літака, яким доставили тіла загиблих солдатів на Рівненський полігон, і тепер командир з інфарктом у реанімації. — Авт. ) відсторонили від командування, але! Хочу сказати генералам... Цей комбриг завжди виконує накази. А ви хоч раз запитали, як він їх виконує?

Генерале, ти поцікавився, як виїхала 51-ша бригада на схiд, коли не вистачало 900 (!!!) акумуляторів для колісної техніки, які усім народом купували? Ти ходив по базару, просив по 2 кг цвяхів, збирав дистильовану воду по всьому регіону? Ти хоча б телефонну слухавку підняв, щоб попросити щось для армії у підприємців? Чи ти дзвониш лише до абонента, який по рангу «не ниже своего»?

Ти хоч знаєш, що автівки 51-ї бригади поремонтовані людьми безкоштовно? Лише запчастинами вкладено 300 000 грн. Що, бронетехніку мусили цивільні ремонтувати?

Дисципліни, скажеш, нема? Так, нема. А звідки їй узятись? Тиждень тому, як ти, генерале, приїжджав у бригаду, ти влаштував тренування на побудову блокпоста з усіма інженерними й саперними вимогами? Ні. Зате ти змусив 4 рази (!!!) переставляти «під лінійку» сотні автомобілів бригади, які стоять у місці дислокації.

То це високе керівництво чи самодурство?

Ти завіз води на блокпости хлопцям? Ти лише даєш наказ про їх створення без лопат і мішків копійчаних. А якщо я по дорозі не куплю мішків? Якщо «Епіцентр» буде зачинений і у мене в кишені не буде грошей, то до нас гроби ще їхатимуть?

Слухайте сюди, панове генерали. Якщо матері ще раз перекриють якусь дорогу або якось інакше виявлять свій розпач, я допоможу їм знайти ВАС ОСОБИСТО КОЖНОГО, в армії або вдома. Нехай матері і дружини самі з вами поговорять...»

Як кажуть, без коментарів...