На кратері метеорита, де ротмістр жив

За радянських часів на Черкащині було п’ять колгоспів–мільйонерів, один з яких діяв у селі Ротмістрівка Смілянського району. Господарством iз патріотичною назвою «Україна» керував орденоносець Григорій Стельмащук, якого називали добрим та дбайливим господарем. За його головування у Ротмістрівці побудували школу, дитсадок, лікарню, Будинок культури, облаштували дороги, водогін. Тепер це вже історія, тож «УМ» вирішила поцікавитися, чим сьогодні живе село, що колись так славилося великими врожаями та розвитком соціальної сфери.

Голову колгоспу Стельмащука досі згадують добрим словом

«Жора, ти де? Іди сюди!» — голосно гукає 80-річний житель Ротмістрівки Володимир Захарченко. Він сидить на лавці біля свого будинку, по вулиці Комсомольській, озирається по боках та пояснює: «Жора — це мій кіт». Уже за мить бачу, як від хвіртки праворуч, крадучись, пробирається великий рудий котисько. Діставшись до лавки, миттю вискакує туди та вмощується поруч із господарем. «Це мій ліпший друг. Жора — наче людина, все розуміє, тільки не говорить», — розповідає Володимир Антонович про свого чотирилапого улюбленця.

Пан Володимир живе у Ротмістрівці з 1937 року. Він 38 років пропрацював у колгоспі–мільйонері «Україна», був завідувачем дільниці, агрохіміком, заступником голови колгоспу. «Яку дірку треба було затулити, то, значить, Захарченка посилали туди», — жартує чоловік, усміхаючись. Каже, до роботи ставився відповідально, за принципом — «раньше думай о Родине, а потом о себе!». Пригадує, що тоді в колгоспі «Україна» було майже 5000 га сільськогосподарських угідь, він спеціалізувався на вирощуванні зернових та технічних культур, на виробництві м’яса і молока — на фермах утримували 870 корів, близько тисячі свиней, більше 12 тисяч голів птиці. Свого колишнього керівника, нині покійного голову колгоспу, чоловік згадує добрим словом та наголошує: був Григорій Стельмащук справжнім господарем, вимогливим і справедливим, тому й справи у колгоспі ладилися. Бо турбувався він не лише про врожаї, а й про соціальну сферу дбав, думав, щоб людям краще жилося.

«Ось ця «шосейка» була при ньому зроблена», — показує рукою на добротну бруківку на своїй вулиці, котра була закладена у минулому столітті і, схоже, служитиме людям ще довго. Як і сільська школа, теж зведена за часів головування в «Україні» Григорія Стельмащука.

Від будинку Володимира Захарченка до неї — зовсім недалеко. Школа цегляна, на два поверхи, добротна й простора. Уроки у школі вже закінчилися і дітвора, накинувши на плечі ранці та рюкзаки, гомінкою юрбою розбігається по домівках. «Школа у нас хороша, я тут теж училася. Правда, діток тепер значно менше, а колись по кілька класів було», — розповідає жителька Ротмістрівки Раїса Ситник, яку зустрічаю по дорозі. Пані Раїса працює вчителькою музики і зізнається, що любить своє село, бо люди тут привітні та доброзичливі. Шкода, каже, тільки, що мало молоді тут залишається, тому й дітей у школі поменшало.

Ми йдемо з нею уздовж розлогих ялинок. Повітря після дощу тут наче настояне на хвої, і міській людині це неабияк відчутно. При вході на територію школи привертає увагу дбайливо облаштований декоративний куточок в українському стилі: там стоїть віз, вулик та імпровізована криниця.

Поселення на землях магнатів Конецпольських

«Історію рідного села ми пам’ятаємо. Ось видали три книги з краєзнавства на основі учнівських робіт у Малій академії наук», — розповідає мені вчителька історії Ольга Поліщук і показує одне таке видання. Тут, наголошує, по краплинах зібране минуле Ротмістрівки. Історія села, яке розташоване за чотири десятки кілометрів від Черкас вздовж траси на Умань, і справді славна. За переказами, ще у далекому XVII столітті на місці села була сторожова застава. А поселення тут, на землях магнатів Конецпольських, заснував такий собі ротмістр Ометинський. Спочатку воно називалося Ротмистровим, потім — Ротмистрівкою. В різні часи було власністю Любомирських, входило у володіння князя Потьомкіна, потім дісталося графу Самолову, ще згодом було продано поміщику Залеському.

Усередині XIX століття Ротмістрівка почала помітно розбудовуватися і стала адміністративним центром волості. Як стверджують черкаські краєзнавці, у 1866 році в цьому населеному пункті було 420 дворів і 3087 мешканців. Діяли школа, православна церква, римсько-католицька каплиця, два єврейськi молитовнi будинки, свічковий завод, два цукровi заводи, пиво-медоварня.

За свою багатовікову історію Ротмістрівка побувала і в статусі районного центру — з квітня 1928 року і до вересня 1930 року. У ці роки тут почала діяти сільськогосподарська артіль «Пролетар Жовтня». Ще через чотири роки в селі завершили колективізацію, заснувавши й другу артіль «Друга п’ятирічка». Згодом (у травні 1950 року) шляхом об’єднання цих двох ще довоєнних артілей було організовано колгосп «Україна», який і прославив Ротмістрівку на всю державу. А ще через шість років Ротмістрівський район було ліквідовано і село Ротмістрівка увійшло та дотепер входить до складу Смілянського району Черкаської області.

«Коли стала головою, у селі не було жодної освітленої вулиці»

Сьогодні у Ротмістрівці мешкає 1962 жителі. Після того, як колгосп-мільйонер перестав існувати, трудолюбиві селяни не опустили рук. Вони створили фермерські господарства, у селі їх тепер аж п’ять, знайшли роботу продавцями у місцевих магазинах та кіосках, яких по селі до десятка набереться, заробляють на хліб у дільничній лікарні, школі, дитсадку, філії районної санепідемстанції, будинку-інтернаті для людей похилого віку, аптеках, музичній школі, ветлікарні, перукарні, на пошті та в ощадкасі. А ще селяни у Ротмістрівці створили власне ТОВ «Мілка», взяли в оренду пасовище і законно випасають там своїх корів. Така собі череда на сучасний лад. А молоко, сир та сметану зі своїх приватних господарств вони продають своїм односельцям та возять до райцентру.

«Маємо і 128 діток у школі та дві групи дошкільнят у садочку, тож село живе своїм звичним життям», — розповідає «УМ» про будні Ротмістрівки голова тамтешньої сільської ради Тетяна Вечорик. Тетяна Петрівна головує у селі лише четвертий рік, за освітою вона педагог, працювала у місцевій школі та дитсадку.

«Коли прийшла на цю посаду, у селі не було жодної освітленої вулиці, яких у нас 45. Тому взялися за цю роботу й розпочали її з центру», — зазначає пані Тетяна. Збираємося, ділиться планами голова, завершити освітлення центральної вулиці імені Тараса Шевченка, вона у Ротмістрівці більше трьох кілометрів тягнеться. А ще, наголошує, до 200-річчя Кобзаря вдалося обладнати на цій вулиці тротуарну доріжку, замість старої зруйнованої. Тротуар той якраз до лікарні веде, і мамам із малюками та візочками тепер комфортніше туди діставатися.

У селі близько трьохсот дворів мають централізоване водопостачання, тож радіємо, зізнається голова села, що вдалося відремонтувати водонапірну вежу, насос та замінити частину самого водогону. Можна було б і більше добрих справ зробити, але задумки гальмуються проплатами з казначейства.

«У сільраді, де було взимку тільки кілька градусів тепла, зробили систему опалення, замінили вікна та дах, бо у дощ «ловили» воду в миски», — пригадує вона. А ще, веде далі Тетяна Петрівна, в роботі сільського голови надійними помічниками нині є підприємці та місцеві фермерські господарства і товариства, які займаються рослинництвом та свинарством. Ці люди підтримують село у всіх добрих справах. Дякуючи нашому сільському бізнесу, наголошує вона, маємо по селі чотири добротні автобусні зупинки. Тепер, наголошує пані Тетяна, залишилося ще одну таку зупинку зробити.

Громада села долучається і до будівництва у селі храму, в якому нині залишилося завершити внутрішні роботи. 30 тисяч гривень було зібрано жителями села на вікна, які там встановили цієї весни.

А серед найбільш болючих сільських проблем голова сільської ради називає Будинок культури, який нині в аварійному стані через дах, що протікає. Тож, зізнається, шукаємо спонсора, який міг би тут підсобити. Але незважаючи на проблеми, культура тут живе — Ротмістрівка може похвалитися жіночими фольклорними колективами «Джерела» та «Сріблянка» (так називається річка, на берегах якої розкинулося село). «Сільська рада закупила їм костюми, а українські народні та сучасні пісні у їхньому виконанні радують не лише жителів рідного села, а й сусідніх», — каже з гордістю пані Тетяна. І додає: до прекрасного у селі тягнуться і діти, які навчаються у місцевій музичній школі грі на фортепіано, баяні, опановують хоровий спів. Тож життя у селі, де від колгоспу-мільйонера лише колишня слава лишилася, триває...

ЦІКАВО ЗНАТИ

Село Ротмістрівка унікальне тим, що воно розташоване на кратері метеорита, проте побутує думка, що це насправді кратер погаслого вулкана. Сам кратер — 2,7 км у діаметрі, причому його вік оцінюється в 120 ± 10 млн. років. Він не піднімається на поверхню, будучи похованим під континентальними і морськими осадовими відкладеннями. Кратер містить частини гранітних уламків і скла, також сланці, вапняк і граніт. Це обумовлює порівняно високе розташування села над рівнем моря — 193 метри. А ще на околицях Ротмістрівки археологи виявили курганні поховання скіфо-сарматської епохи.