«П’ята колона»
«Націонал-зрадники — це всі, хто не хоче війни. Хто не хоче потоку трун зі своїми дітьми. Всі, хто за вільні вибори і волевиявлення. Усі, хто проти корупції та злодюг. Всі, хто просто банально — за свободу. Я думаю, до репресій — до масових репресій — залишилося вже зовсім небагато часу. У них просто вже немає іншого шляху. З того моменту, як батько народів iз трибуни вимовляє словосполучення «вороги народу», з усіх подальших можливих варіантів розвитку у країни залишається тільки один — до таборів. Це дорога в одному напрямку. Ну а далі все — як за підручником — чистки, погроми, війна, потім громадянська війна, після чого — вже розвал і розпад», — так оцінив виступ Путіна та його наслідки для РФ російський журналіст Аркадій Бабченко.
Утім за українсько-російським кордоном відношення Росії до підривних груп — справжніх саботажників та терористів — кардинально змінюється. Адже ті, хто виступає за розбрат України, за розподіл її на частини, стрімко перетворюється з «п’ятої колони» в «ополченця» чи «народовольця».
Та чи не є наше власне не в міру толерантне ставлення до таких закликів заохоченням сепаратизму за кремлівським рецептом? Важко уявити собі європейську державу, де очільник парламентської фракції відкрито виступає за ліквідацію територіальної єдності країни — як це робить керманич Компартії України Петро Симоненко. Чи можна проводити бодай якісь «круглі столи» з представниками Партії регіонів, яка роками в ручному режимі керувала Донбасом (а згодом — й всією країною), а зараз каже про те, що жителі регіону завжди були невдоволені недостатніми повноваженнями місцевої влади? На думку лідера ВО «Свобода» Олега Тягнибока, це і є та сама «п’ята колона», витворена у Москві та чомусь наділена політичними повноваженнями.
«Теперішня президентська кампанія ведеться у дуже жорстких умовах, бо існує зовнішній ворог та внутрішня «п’ята колона» — витворені руками Кремля сепаратисти. На жаль, до наших вимог не дослухаються і відверто затягують із завершенням антитерористичної операції. Ба більше, деінде публічно поширюються заклики до проведення переговорів із терористами, чого робити категорично не можна. Ми проти того, аби сідати за «круглі столи» з людьми, які відкрито виступають за порушення територіальної цілісності України», — наголосив очільник націоналістів під час виступу на Львівщині минулого тижня.
Патрiотизм на пiдйомi
Тягнибок відверто не погоджується з тими політологами, які кажуть, що ініційована «Свободою» заборона на діяльність КПУ (діяльність якої вже перевіряє Генпрокуратура) у нинішній ситуації може відвернути частину українців від нової влади. Адже саме зараз у воєнних умовах держава має стрімко реагувати на диверсантів, які десятиліттями підривали фундамент України. Кандидат у президенти від «Свободи» каже, що для нього справою честі є ухвалення закону про заборону комуністичної ідеології, який дасть можливість провести публічний міжнародний судовий процес над цією організацією. А наразі ж — необхідна жорстка люстрація влади.
«Реальним захистом української державності є лише проведення люстрації та гідні дії нового Президента. Якщо зараз не буде забезпечено очищення влади, то ми не матимемо жодних перспектив щодо реформування економіки та забезпечення соціальної справедливості. Нове ж правління має забути про федерації та автономії. Україна повинна бути унітарною державою», — каже пан Тягнибок та оголошує невідкладну потребу запровадити жорстку кримінальну відповідальність за будь-які прояви українофобії, що в умовах окупації вже призвели до етнічних чисток на Донбасі.
П’ятнадцять років тому основними кандидатами на президентських виборах були чинний тоді голова держави Кучма та той самий Петро Симоненко. Багато хто вважав комуніста технічною фігурою, чиєю функцією було забезпечення перемоги Кучми. Біографія Симоненка в українській політиці виявилася довшою за кар’єру Кучми. Страшно сказати, але наслідки його діяльності цього року мали шанс стати ще важчими для України, ніж Кучмівське царювання.
Але історія розсудила по-своєму — жорстке протистояння з Росією забезпечило піднесення національної єдності. І ніколи раніше в історії української незалежності «п’ята колона» в особі чи то Олега Царьова, чи то Компартії не зустрічалася з таким опором iз боку владних інститутів та правоохоронних органів, як протягом останніх місяців за ініціативами «Свободи».