Музика проти війни

Тематика Великої Вітчизняної сучасний театр цікавить дедалі менше. І через те, що сьогодення регулярно загострює актуальні проблеми суспільства, на які мистецтво, в тому числі й театральне, мусить активно реагувати. І з тієї причини, що до подій тих часів ставлення нині не таке однозначне, яким воно було відразу після закінчення Другої світової. А тому прем’єра в Національному театрі імені Лесі Українки, «Клавдія Шульженко. Старовинний вальс», апріорі заслуговує на увагу. Згадати воєнні часи через постать нашої знаменитої землячки, уродженки Харкова Клавдії Шульженко вирішили дві Ольги — Когут і Гаврилюк. Причому задум цей актриса і режисер виношували не один рік.

«У дитинстві я постійно слухала радіо й обожнювала співати, — розповідає Ольга Когут. — Особливо пісні з репертуару Клавдії Шульженко, вона тоді була дуже популярною. Звісно, через вік багато чого не розуміла, але відчувала: є в цих піснях щось особливе. Пізніше усвідомила: Клавдія Іванівна — насамперед актриса. В цьому секрет її надзвичайної популярності. Ту ж «Синю хустинку» виконувала не тiльки Шульженко, але в пам’яті мільйонів лишився саме її голос. Тому що її пісні — це монолог, сповідь...»

Ольга Гаврилюк має кілька вистав із серії «Життя відомих людей» — «Олександр Вертинський. Бал Господній...», «Едіт Піаф. Життя у рожевому світі», спектакль про Василя Стуса. Життя Клавдії Шульженко було багатим на події, а тому режисер і актриса у цій роботі вирішили обмежитися лише воєнним періодом біографії співачки. Який був настільки концентрованим, що можна було б поставити ще одну виставу: лише в блокадному Ленінграді Шульженко дала понад півтисячі концертів. При цьому їй вдалося залишитися осторонь від модного тоді оспівування партійних бонзів та гасел, завдяки якому чимало її колег здобували прихильність керівної верхівки і гарантоване у тодішніх умовах творче майбутнє. «Клавдія Шульженко співала про ніжність і кохання, — продовжує Ольга Когут. — Адже кожен солдат воював саме за це. Не за абстрактну батьківщину й товариша Сталіна, а за тих, хто чекає в тилу».

У спектаклі звучать не лише відомі пісні з репертуару Клавдії Шульженко — «Синя хустинка», «Старовинний вальс» та інші, а й твори Іллі Еренбурта та Костянтина Симонова.

Створюючи візуальний образ вистави, художник Олексій Вакарчук зупинився на панорамі блокадного Ленінграда, елементах госпіталю: скрізь — марлева фактура... Рояль, портрети самої Шульженко, гучномовець на стовпі, повідомлення з якого слухали під час війни, затамувавши подих, — на ідею вистави працює кожен елемент сценографії.