У п’ятницю, 25 квітня, третій Президент Віктор Ющенко з родиною презентував у Національному заповіднику «Софія Київська» виставку «Основи» зі своєї колекції українських старожитностей. Подивитися на селянські ікони, сакральну скульптуру, гуцульські скрині, текстиль, кераміку, хрести, писанки, різьблення (сідла, ярма, вози), посуд, одяг, рушники, килими кінця ХVIII — початку ХХ століття у галерею «Хлібня» завітало багато відомих людей. На відкриття прийшли екс-міністри Оксана Білозір та Василь Вовкун, меценат, колишній директор «Мистецького арсеналу» Ігор Дідковський і тепершій гендиректор «Мистецького арсеналу» Наталя Заболотна, старший брат Віктора Андрійовича Петро, голова Національної комісії з питань захисту моралі Василь Костицький. Столичне панство пригощалося печеними пирогами з капустою і затiркою (запарене борошно заправлене шкварками) із рідної Ющенкові Хоружівки на Сумщині і займало чергу по автографи до Віктора Андрійовича, який удруге презентував свою книгу мемуарів «Недержавні таємниці».
У роки президентства Віктора Ющенка національна ідея, українська культура, генетична пам’ять і традиції були піднесені до рівнів національної безпеки та економічного розвитку. Саме тоді вишита сорочка стала найпрестижнішим святковим одягом. А старожитності, які нікого не цікавили і з кожним роком нищилися і продавалися за копійки, вперше отримали гідну ціну на ринку й оцінку та визнання в мистецькому середовищі. Віктор Ющенко протягом багатьох років по всій Україні по крихтах збирав свою колекцію, бо розумів: через пару років їх і вдень зі свічкою не знайдеш. Куратор виставки — галерист, засновниця видавництва «Родовід» Лідія Лихач — із будинку Ющенка відібрала ті експонати, які вважала за потрібне. Хоча Віктор Андрійович наполягав, щоб у Софію Київську взяли побільше старожитностей, Лідія Лихач переконала його — розкіш не в кількості, а в якості.
Майже рік кураторка і музейники працювали над виставкою «Основи». Її відкриття планувалося ще 23 лютого 2014 року, до 60-річного ювілею Президента України (2005—2010). З огляду на політичну ситуацію урочиста презентація відбулася тільки тепер.
Відкрив захід Святійший патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет, нагородивши ювіляра орденом святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. «Тепер ми святкуємо воскресіння Христове. Ми всі радіємо, незважаючи на тяжкі події, які відбувалися в Криму і зараз на сході. Зараз важкі дні для України. Але не без промислу Божого все це відбувається. Ми є свідками того, який український народ роз’єднаний. Скільки партій, скільки всяких настроїв. Невипадково творець гімну «Боже великий єдиний» вставив слова «Боже, нам єдність подай». Тобто ми не здатні творити єдину могутню націю, тому звертаємося до Бога: «Боже, нам єдність подай». І Господь подає нам єдність. Подає через випробування, страждання. Здавалося б, яка користь українському народу від страждань на Майдані, на сході та півдні. А це для того, що український народ об’єднується. Зверніть увагу, об’явили збір коштів на армію, по 5 гривень. Відправили вже більше 100 млн. Скільки людей долучилися до цієї святої справи, — розповів патріарх Філарет. — «Старший брат» нам говорить, що є єдиний народ святої Русі. Це неправда, ще й яка неправда. Ця виставка свідчить про те, що український народ єдиний. Від заходу до сходу. Подивіться на всі ці предмети, які тут виставлені. Бог приведе нас до єдності і перемоги. Бо Бог iз правдою, а не з кривдою. Бог на боці жертви агресора».
Українські артефакти, які є свідченням того, що схід та захід, центр та південь України мають спільні ОСНОВИ, розташовані на двох поверхах виставкового залу «Хлібня». Тут представлено український культурний код, історію нашого краю — рушники з Сумщини, сорочки з Чернігівщини, дерев’яна скульптура з Галичини, ікони з Луганщини, кераміка та дерев’яні хрести з Карпат, писанки з усієї України. Родина Ющенків найбільше пишається тим, що на виставці є скриня, яку селяни з Буковини зробили у 1917 році «своєму цісареві». «Ми її нещодавно з Відня привезли і впросили кураторку взяти цю розкішну скриню на виставку. Адже як без неї можуть бути «Основи», — каже «УМ» Катерина Ющенко.
Відвідувачі найдовше зупиняються не біля скрині з Відня, а біля рожевощоких янголів. «Дивися, який він милий. Скульптор явно цього янгола зробив із першого парубка на селі. Не янгол, а кров із молоком», — кокетують двоє панянок у залі сакрального мистецтва. «Тут панує така затишна, тепла і родинна атмосфера, в якій хочеться жити і добра наживати», — ділиться враженнями молодий хлопець, оглядаючи кераміку і килими. І додає, що щасливий, бо скарби українського народу врятовані і відтепер доступні всім бажаючим. На виставці видно, що деякі скульптури хтось хотів спалити, деякі предмети жучки ледь не стеребили на порох. Але хранилеті старожитностей врятували код українського народу. Тепер, із знаннями минулого, український народ точно вартий на краще майбутнє.
Виставка постійно діюча. Вхід вільний.
ПРЯМА МОВА
«Я б дуже хотіла пару ікон і килимів вивісити вдома»
Катерина Ющенко прийшла на відкриття виставки «Основи» із синцем на обличчі і розбитими колінами. Зізналася, що впала з велосипеда. Добре, що надзвичайно красива сукня, зроблена під давню вишиту сорочку, приховала побиті коліна. «УМ» розпитала у пані Катерини про Музей на Гуцульщині, виставку «Основи» та її участь у колекціонуванні.
— На відкритті сказали, що це постійно діюча виставка. Тобто ви всі ці експонати подарували Софії Київській?
— Я перший раз чую про те, що тут буде постійно діюча виставка. Але я дуже рада, що ці речі знайдуть свій дім. Тут є пару експонатів, які я б дуже хотіла вдома поставити. Є пару ікон, які я дуже люблю. Примітивні, на дереві. Я дуже люблю картини Василя Єрмілова. Він робить портрети людей. Є пару килимів. На стінах я б їх тримала.
— Віктор Андрійович пожартував, що тримав старожитності в гаражі, а ви їх викинули і сказали забирати, куди хоче. Скільки експонатів залишилося вдома?
— Ми робимо музей у Татарові. Це дуже повільний процес. Усе робимо власними силами. Там планується Музей вишивки, Музей стародавнього інструмента. Збираємо ці всі речі, щоб потім виставити в музеї. І те, що в нас удома зараз є, теж буде у музеї. Мій чоловік їздить по всій Україні, купує інструменти, сорочки, ікони, привозить додому і залишає. А мені доводиться думати, куди їх поставити, як їх впорядкувати. Положиш експонат в одне місце, а там може міль поїсти. Сорочки купує часом дуже пожовтілі. Це треба прати. Хочу вiдбiлювачем, а не можна, щоб кольорову вишивку не пошкодити.
— Контактуєте з музейниками, які працюють над реставрацією сорочок?
— Так, деколи питаємо. Та жінки в селі більше знають, як справлятися з плямами на давніх сорочках, ніж у музеях.
— Ви теж купуєте старожитності, як і ваш чоловік?
— Дещо купую, але в основному цим займається мій чоловік. Мушу признатися, що був час, коли я купувала багато вишитих сорочок. Я їх страшенно люблю. Сорочки, які є на цій виставці, купував мій чоловік. Інколи привозить і каже: «Це остання. Я купив останню сорочку. Більше не буду». А наступного дня ще привозить. Він дуже любить старі інструменти. Питає друзів, журналістів, чи знають, для чого ті чи інші предмети. А тоді починає сміятися, бо ніхто не знає їх призначення.
— А ви знаєте, як використовувалися ці всі інструменти, які є на виставці «Основи»? Ось, наприклад, тарниці кінця ХІХ століття?
— Це як дерев’яне сідло, але щоб носити щось. Коли мій чоловік приносить щось перший раз додому, питає, що це таке. Тоді з моєї відповіді ще довго сміється, i потiм усім розказує, як я це назвала.
— Пані Катерино, ви дуже любите вишиті сорочки. Самі вишиваєте?
— Я пробувала. Коли була вагітна вперше, сіла і вишивала-вишивала. І тепер страшенно шаную тих жінок, що це роблять. Я думаю, вишивка дійсно заспокоює. Я б хотіла колись повернутися до цього. Трішки займалася батіком. Зараз багато перекладаю. Планую зайнятися перекладом книги «Недержавні таємниці» на англійську. А може, й перекладача візьмемо. Тоді в мене буде час на вишивку.