Скинути владну шкуру

Випускати з рук державний телеканал не хотіли 9 років

Перший канал почав трохи змінюватися. Але йому, разом з усіма обласними державними телерадіокомпаніями, за кілька найближчих років належить змінитися кардинально. Бо минулого тижня, 17 квітня, Верховна Рада врешті-решт ухвалила закон про суспільне телебачення і радіомовлення, днями він готувався на підпис. У парламенті відповідні законопроекти почергово «гуляли» з 2005 року. Змінилися 6 урядів, 4 парламенти, 3 президенти. І нарешті — не без тиску з боку громадськості — 243 народні депутати проголосували за створення на базі Національної телерадіокомпанії, каналу «Культура», УТР, всіх ОДТРК і трьох каналів національної радіокомпанії суспільного мовлення. «Виявилося, що повернути Межигір’я значно простіше, ніж випустити з рук державний телеканал», — так образно охарактеризував ситуацію з прийняттям закону про суспільне телебачення і радіомовлення нинішній керівник НТКУ Зураб Аласанія.

До речі, дуже яскраво ілюструє нинішніх депутатів голосування за перетворення на незалежний державного каналу, який іще недавно трубив про досягнення уряду Азарова й особисто Президента Януковича, бо керували ним можновладці через своїх ставлеників у ручному режимі. За виведення з-під диктаторської опіки влади мовника у класичному варіанті мали б голосувати представники опозиції. На засіданнях Верховної Ради керівник фракції Партії регіонів Олександр Єфремов б’є себе у груди і переконує, що це він і його однопартійці тепер опозиція. Ще такі, за формальними ознаками, у нинішньому парламенті — комуністи. І саме ці «опозиціонери» віддали 0 голосів за закон про суспільне телерадіомовлення. Напевно тому, що примарна надія через деякий час укріпитися у владі у них іще є. Але вони 100-відсотково впевнені, що громадянське суспільство, яке максимально намагатиметься впливати на наповнення ефірів уже суспільного мовника, після подій періоду Революції гідності не можна буде підкупити словоблуддям і пустопорожніми обіцянками.

Нинішній владі ухвалення закону про суспільне телебачення і радіомовлення варто зарахувати до перемог. (Навіть якщо першопричиною рішення перетворити державне ТБ і радіо на суспільне були прагматичні оцінки своїх шансів утриматися на владному олімпі). Втім прийняття закону — це лише передумова спроби отримати результат.

Складна реорганізація з масовими звільненнями

Щоб не порушувати процедурних моментів, депутатам довелося голосувати за проект закону про суспільне мовлення, який готував і подав наприкінці 2012 року ще Кабмін Азарова. Звичайно, у нього вносили правки і доповнення. Одне з головних положень ухваленого закону: Національна суспільна телерадіокомпанія України (НСТУ) не зобов’язана висвітлювати діяльність органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Ще упродовж 4 років суспільний мовник фінансуватиметься з держбюджету (0,2% від загального фонду держбюджету за попередній рік), а потім має перейти на самофінансування. Керівника призначатиме наглядова рада, до складу якої входитимуть представники від депутатських фракцій і громадських об’єднань. Саме вони мають стежити за тим, щоб інформаційна політика суспільного мовника була незалежною від влади.

Гендиректор НТКУ Зураб Аласанія впевнений, що перетворення державного мовлення на суспільне буде дуже складним. Перехідний період має тривати півроку. Реорганізовуватимуть усю систему державного мовлення. Донині не визначено остаточно, яким чином будуть функціонувати обласні телекомпанії і де показуватимуть їхні сюжети та програми. Учасники нещодавно проведеного у Києві «круглого столу» «Шляхи реформування ОДТРК в суспільних мовників», організованого громадськими організаціями «Телекритика» й Інститут медіа-права, пропонували два основні шляхи.Перший — децентралізований — створити 25 окремих регіональних каналів, які мовили би 24 години на добу. Другий — створити один канал суспільного мовлення (другий після загальнонаціонального), який би об’єднував контент із регіонів. На думку шеф-редактора «Телекритики» Наталії Лігачової, у процесі реформування ОДТРК варто взяти до уваги досвід Німеччини та Польщі, де регіональне суспільне мовлення створено місцевими громадами та в результаті об’єднується в один канал зі спільною сіткою.

Одне з найболючіших питань — кадрове. У системі Національної телекомпанії працює близько 1,5 тисячі людей; в ОДТРК — більше 5 тисяч. У процесі реорганізації значна частина цих людей залишиться без роботи. Показовим є те, що в НТКУ число заступників уже скоротили з дев’яти до чотирьох.

Як телеглядачам бути незалежними від товстосумів Фірташа й Ахметова

Українські глядачі не відчувають дефіциту телеканалів у кількісному вираженні. На думку багатьох експертів, у нас аж занадто багато «кнопок». Проблема вітчизняного телепростору в тому, що немає телеканалу, якому можна було б довіряти незважаючи на те, хто займає владні крісла і в яких стосунках власники каналів із можновладцями. Велика перевага українського медіа-простору над російським, наприклад, — і це продемонстрували недавні криваві протистояння між протестувальниками і владою януковичів-азарових-пшонок-захарченків — у тому, що телебачення контролює не одна особа. Але інтереси власників українських медіа-груп частіше не збігаються з інтересами громадянського суспільства, аніж навпаки. Тому відверто владно-пропагандистськими ставали канал «Інтер» Дмитра Фірташа й «Україна» — Ріната Ахметова у дні розстрілу людей у Києві у лютому. Об’єктивним був і майже лишається «5 канал» Петра Порошенка. «Майже» — бо з початку старту виборчої президентської кампанії в його ефірі дуже часто почав з’являтися власник-кандидат. Функціонування не залежного ні від держбюджету, ні від товстосумів повноцінного суспільного мовника, на наповнення ефіру якого постійно могла б впливати громадськість, — це одна зі складових контролю суспільства і над чиновниками, і над багатіями.

Сьогодні не всі задоволені післялютневими змінами, які відбуваються ще на державному Першому Національному. На рекламний майданчик кандидатів у президенти часто перетворюються ефіри Савіка Шустера. Ведуча «Громадського ТБ», спілкуючись із гостем, може не знати, що уже стартувала «Французька весна». У новиннєвому сюжеті про сепаратистів із різних регіонів текст про Харків може «закрити» відеоряд із Донецька. Депутат-медійник Микола Княжицький (якому десь рік тому підмочила репутацію зміна власника тоді опозиційного каналу ТВі) узагалі вважає проявом корупції присутність в ефірі Першого Національного за статутом неприбуткового «Громадського ТБ», яке називає приватним, і наполягає на конкурсному відборі програм від різних виробників. У багатьох залишилися питання про правильність призначення першим заступником гендиректора Національної телекомпанії колишнього спочатку міністра водного господарства Криму, а пізніше міністра курортів і туризму півострова Олександра Лієва.

Втім, варто враховувати, що будувати, як правило, простіше будь-що нове, аніж намагатися його створити на старій основі, яка місцями геть протрухла чи проіржавіла. А ще треба пам’ятати, що будівельники-ремонтники без контролю часто халтурять. Тож, щоб мати суспільний канал, який буде не владі прислуговувати, а об’єктивно інформувати і показувати не нудні суспільно важливі програми, — треба уважно пильнувати і відразу намагатися спільно, громадськими організаціями і рухами, впливати на незрозумілі або відверто неправильні рішення.