Чию армію годуватимемо?

У тій геополітичній ситуації, в якій опинилася Україна, питання, чи здатна наша армія дати відсіч агресору, вже перестало бути риторичним. Тому проблема фінансування військової сфери вперше за роки незалежності стала чи не головною на політичному порядку денному.

«Народ, який не годує свою армію, годуватиме армію окупанта. В умовах протистояння російській агресії бюджетні видатки на українську армію мають бути збільшені щонайменше утричі і становити 5% від ВВП України. Нині необхідно вживати достатньо рішучих дій, і нещодавнє збільшення бюджету Міноборони на 6,8 мільярда гривень є тільки першим кроком у цьому напрямi», — заявив напередодні Великодня лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок під час зустрічі з громадою Черкащини.

Він зауважує, що за роки свого президентства Віктор Янукович свідомо руйнував українську армію, залишаючи військо без необхідного фінансування: коштів надходило менше половини від фактичних потреб. Нагадаємо, що коли наприкінці 2013 року уряд Азарова оприлюднив проект держбюджету на наступний рік, громадськість обурило те, що витрати на Міноборони скоротилися і стали меншими за витрати на МВС, які навпаки збільшилися (14,5 млрд. проти 18,4 млрд. грн.). Тоді як Польща витрачає на оборону майже 10 млрд. доларів на рік, і це при тому, що питання власної безпеки наших сусідів регулюється членством у НАТО. А військовий бюджет Туреччини є більшим від українського майже у п’ять разів і становить близько 11 млрд. доларів! Звісно, з такими витратами на армію Туреччині легше виступати з впевненими заявами про захист кримськотатарського населення, які ми почули від офіційної Анкари на початку кримського конфлікту.

Показовим для України може бути й приклад Тайваню — держави, незалежність якої не визнає її грізний сусід Китай. Військовий бюджет Тайваню також є більшим за 10 млрд. доларів, хоча населення цієї країни становить 23 мільйони, що є меншим від українського удвічі. Саме завдяки логічним витратам на оборону Тайваню вдається зберігати незалежність, хоча зазвичай Китай не схильний до делікатних рішень у питаннях територій, які вважає своїми.

Варто зазначити, що військовий бюджет — це не лише витрати на зброю та технічне оснащення армії. Не менш важливим є соціальний аспект. Військовослужбовець — це людина, яка вирішила раз і назавжди пов’язати своє життя із захистом Батьківщини, і в цьому виборі він може покластися винятково на державу. Саме держава мусить забезпечити нормальні умови життя для наших військових. А це, насамперед, можливість отримати власне житло, в тому числі завдяки пільговим кредитам, аби не жити довгі роки цілими родинами у гуртожитках.

Цей аспект безпосередньо впливає на безпеку країни. Військовослужбовець, про якого дбає держава, у свою чергу, дбає про державу, тому значно менш вірогідними стають випадки саботажу під час військових операцій. Це підтверджує і політолог Олександр Палій: «Зараз головне — це гроші на армію. Всі фінансові ресурси мають бути витрачені на неї і на те, щоб у ній не було зрадників».

До речі, ідею Тягнибока так чи інакше підтримали інші лідери президентських перегонів. Петро Порошенко також обіцяє підвищити видатки на оборону, хоча не уточнює, на скільки саме. А от Юлія Тимошенко запропонувала прив’язати оборонний бюджет до ВВП у тому самому обсязі, що й «свободівці».

Із власних джерел «Україні молодій» стало відомо, що велика кількість об’єктів соціального житла для військовослужбовців, зведення яких фінансувалося з держбюджетів часів уряду Азарова, вже є збудованими на 80—90 відсотків. Чому будівництво зупинилося на такій пізній стадії — одна з типових загадок фінансової анархії, що була характерною для того уряду. Але фактом є те, що, за вмілого керівництва та прозорого використання коштів, проблему забезпечення власним житлом військових можна вирішити досить швидко та суттєво.