Про федералізацію, Крим і хімічно чисту проблему України

Для чого Путіну Крим і що буде зі Східною Україною

Коли Ющенко задумав відверто викласти власні думки, він почав шукати людину, яка буде готова «щодня випивати три літри крові. І це буде не день, не тиждень, а місяці». Таким «вампіром», а точніше «гестапо», як називав за надмірну допитливість свого літописця-інтерв’юера Ющенко, став історик і журналіст Олександр Зінченко. Саме він чи не щодня зустрічався з екс-Президентом і записував усе від самого початку. «Книга починається з мого народження, і навіть перед народженням є деякі секрети. Робота в банківській системі, потім праця в Національному банку, прем’єрство, політична діяльність, парламент, потім президентство. Повз мене за життя пройшло дуже багато цікавих людей. Я намагався їх усіх згадати. У мене з’явилося друге дихання, і я думаю, що з’явиться і друга книга. Бо в цій книзі я не зупинився детально на гуманітарній політиці, безпековій, зовнішній політиці, міждержавних стосунках», — зазначив екс-Президент.

Перше запитання, яке Ющенку поставили із залу, — чи відійде якась частина України до Росії. «Важливо зрозуміти, чому московський чобіт у Криму, яка мотивація та амбіції за цим стоять. Амбіція є одна. І вона береться з висловлювань царя Росії Путіна. Він свого часу сказав, що найбільша трагедія ХХ століття — розпад Радянського Союзу. Не загибель 10 мільйонів українців, 32 мільйонів у Другій світовій війні, Голодомор чи громадянська війна. Це багато про що говорить. У наступному інтерв’ю він говорить, що таке Радянський Союз. Це та ж Росія, тільки наклад більший. Відновлення імперії — єдина мотивація такої політики. У будь-який час для Росії — чи ми говоримо про Івана Грозного, чи про Петра І, Катерину ІІ, Леніна — на першому місці стояло українське питання. Не можна зробити неоімперію сьогодні без України. Не буває Тайожного союзу без України, не буває омріяного ними євроазійського простору без України. Для цього бажано сформувати політичний варіант, який би привів до влади в Києві таку людину, яка б кинула всю Україну під ноги Москві. Такого фігуранта важко шукати, хоча кандидати є... Тут виникає наступне питання. Якщо не можна кинути всю Україну, тоді треба розчленити. Одного політичного сюжету розчленування немає. Враховуючи глибоку русифікацію і традиції, можна автономією. Це модель для Криму. Але автономією не візьмеш Харків, Луганськ, Донецьк, Чернігів, мої Суми. Ця тема не пройде. Тому треба для цього клану робити другий політичний продукт — так звану федералізацію. Бо у федералізації є один момент: після першого параграфа передбачається легітимне право виходу із союзу. Для сходу України Путінський план федералізації — це омега того проекту, який розпочався у Криму. Треба зруйнувати східну частину України федералізацією, щоб потім половина України — 12 областей, які омріюють у Росії, якщо не відійдуть до Росії, то принаймні не до України. На мій погляд, дуже важливо, щоб у нашому серці не закрався сумнів, що ми втратили Крим. Треба розуміти, що «одноходовки», як повернути Крим, немає. Крим завжди був український, є і буде. Я переконаний, що ми пройдемо урок національної цілісності і після нього будемо сильніші», — пояснив Ющенко.

Україна після Майдану. Що далі?

Польська публіцистка Богуміла Бердиховська поцікавилася у автора книги, яким він бачить майбутнє України. «Я — оптиміст. Від того, що моя нація пережила за останні три-чотири місяці, ми стали більш цільними, ми більше шануємо стабільність і внутрішнє національне взаєморозуміння. Це те, чого нам довго бракувало. Коли я проводив свою політику, я на першому місці ставив політику національного відродження, демократії і свободи, євроінтеграції, — продовжив роздуми Ющенко. — Я думаю, що Майдан — це неперевершене явище людської моралі, чистоти і відданості тому, що ми називаємо європейськими вартостями. Це говорить про те, що ми маємо надзвичайно сильну націю. Я вважаю, що краще у нас попереду».

Він також згадав про Бухарестський саміт НАТО у 2008 році: «Тоді він володів сильною амбіцією. Саміт мав закінчитися позитивною резолюцією по Україні. Але прилетів Путін, і рішення щодо українського питання змінилося в негативний бік. Тоді вдалося «закласти перспективу членства України в НАТО і все». «Кожен раз, коли у мене відбуваються зустрічі з лідерами у Європi, ми повертаємося до цього питання як до гарного уроку, який треба засвоїти. Найважливіше для європейської сім’ї — це українське питання, а точніше політика Росії, яка несе загрози для світу та Європи», — наголосив В. Ю.

Найбільша трагедія останніх чотирьох місяців

Ющенка не оминуло й запитання щодо майбутніх кандидатів у президенти. Щоб нікого не образити, він відповів тезою: «Тимошенко — це стовідсоткова хімічно чиста проблема України. Далі я не хочу коментувати. Я знаю, що є люди, які її люблять, які будуть помирати з цим ім’ям. Я шаную почуття кожної людини».

Він наголосив, що «найбільшою трагедією останніх чотирьох місяців було те, як велика унікальна енергія Майдану, яка розпочалася 21 листопада від того, що Прем’єр не захотів iти в Європу, а 29-го переросла у те, що Президент не захотів йти в Європу, була підмінена пересічною боротьбою за владу».

«До влади прийшла одна політична сила. Як би поступила будь-яка країна в Європі, якби вона опинилася у такій кризі, як у нас. Сильна унітарна держава сформувала б уряд національної єдності. Слабша нація сформувала б уряд національного порозуміння. Якщо немає першого і другого, то прийняли б рішення щодо формування технократичного уряду, місія якого — попрацювати 2-4 місяці й виконати програму з 10 пунктів. Технократичний уряд — це не політичний уряд, він би представляв кожну частину України. Найкраще вийшов би з кризи саме технократичний уряд, який не йде на вибори, не формує адмінресурс, який не приводить через парламент закон, що працюватиме на одного кандидата, тому парламент може днями не приймати жодного закону. От у цьому була найбільша помилка внутрішньої політики останніх чотирьох місяців», — зазначив автор книги і додав, що «ми вперше міняємо геополітичного стратегічного партнера України і вибираємо Європу».