Як не перетворити «Укрпошту» в магазин

Квоти не можуть бути важливішими за професіоналізм

— Олександре Леонідовичу, як ви сприйняли призначення в.о. гендиректора «Укрпошти»? Як ставитесь до того, що державне підприємство очолив раніше виконавчий директор приватного підприємства, яке серед інших надає і поштові послуги?

— Зробимо невеликий екскурс у недавнє минуле. За перші чотири роки, відколи «Укрпошта» стала самостійною господарюючою одиницею, нам вдалося завершити будівництво і реконструкцію усіх поштових об’єктів довгобудів (які будувалися від 5 до 20 років) і практично жоден об’єкт не було приватизовано! Нами було придбано 600 автомобілів для доставки пошти, більшість із яких до цього часу працюють у поштовій мережі. «Укрпошта» вже з 1996 року мала комп’ютерну мережу до всіх районних вузлів зв’язку.

Із 1998 року розпочалося масове пограбування пошти. У той період левову частку послуг було втрачено з причини непрофесійного керівництва. Частину об’ємів надання поштових послуг перебрали приватні компанії DHL, «Поні–експрес» та кілька інших. Лобіювання інтересів «Нової пошти» посприяло тому, що «Укрпошта» стала перетворюватися на збиткове підприємство. Це у свою чергу спричинило скорочення персоналу працівників пошти і мережі відділень зв’язку по всій Україні.

Утім вінцем вимивання коштів стали останні 4 роки. Коли за рахунок «Укрпошти» накупили обладнання і комп’ютерних систем, так і не завершивши їхнього підключення. Але кошти на «відкати» були вилучені з бюджету «Укрпошти». Мільйонні кошти було спрямовано на «впровадження» сортувальних комплексів і комп’ютерної системи SAP. Фінансування приватного Дата–центру на «Петрівській алеї» у Києві, до будівництва якого «Укрпошта» не має жодного відношення, — це просто пограбування підприємства.

На нинішньому етапі стан «Укрпошти» є критичним. Тому подальші непрофесійні дії керівництва «Укрпошти» є неприпустимими, якщо в Україні мають за мету зберегти дієздатне і прибуткове державне підприємство поштового зв’язку.

Нещодавно призначений міністр інфраструктури Максим Бурбак (він у мене серед друзів у «Фейсбуці») швидко зреагував на мою письмову пропозицію зустрітися з групою професіоналів, які десятки років пропрацювали в системі пошти, щоб обговорити нагальні проблеми «Укрпошти». Під час зустрічі мене насторожила одна фраза: про те, що керівника «Укрпошти» можуть призначити за квотним принципом. А через кілька днів стало відомо, що в.о. гендиректора підприємства став Михайло Паньків. Думаю, на Євромайдані люди гинули не за те, щоб політичні сили, які прийшли до влади, цінували понад усе квоти, а не професіоналізм.

Особисто я Михайла Паньківа не знаю. Можливо, він професіонал. Утім призначення на керівну посаду у державне підприємство людини з конкуруючої приватної структури у наших умовах — це велика ймовірність того, що національного оператора зв’язку використовуватимуть для просування чужих інтересів. З одного боку, це можуть бути інтереси партії, за квотою якої прийшов керівник; а з іншого — підприємства–конкурента «Укрпошти», бо може таке статися, що після президентських та парламентських виборів нині іншому керівнику доведеться повернутися на попереднє місце роботи. Найперше, що може з’явитися, — це реклама та послуги цього приватного підприємства в усіх відділеннях зв’язку «Укрпошти», а їх більше 10 тисяч. Але чи буде вчорашній приватник відроджувати авторитет «Укрпошти»?! Із практики минулих років ми знаємо, що керівники через мережу відділень «Укрпошти» то ковбасу продають, то пральний порошок чи мило, щоб мати у власну кишеню прибутки, через афельовані підприємства, а в той час втрачаються об’єми основних послуг поштового зв’язку.

— На вашу думку, яким чином має відбуватися призначення керівника «Укрпошти»?

— Коли спрацьовує квотний принцип поділу портфелів, по суті, відбувається дерибан. Коли при владі були крадії, зрозуміло, вони — вороги. Але зараз, якщо біля керма уже начебто свої — їхні призначення мають бути прозорішими і відкритішими не лише на словах. Керувати таким величезним підприємством, на моє переконання, має людина з досвідом роботи саме у державній пошті, яка досконало знає галузь, роботу всіх підрозділів. Таких людей в Україні немало. Керівника можна обирати на конкурсній основі, визначивши чіткі вимоги для претендентів і як основну — професіоналізм.

До речі, щоб побачити, що людина може щось зробити, треба дати їй час попрацювати, сформувати професійну команду, а не звільняти через кілька місяців чи півроку. Якщо раніше працював принцип «украв, випив, завдяки корупційним зв’язкам у в’язницю не потрапив», то, звичайно, тоді головне — не працездатну галузь вибудовувати, а побільше вкрасти грошей державного підприємства.

Потрібно скорочувати керівний апарат, а не поштарів

— Своїм основним завданням Михайло Паньків вважає підвищення рентабельності «Укрпошти» — до 10 — 15%. (Цей показник за 2012 рік — лише 1 %). За рахунок чого можна досягти названих показників?

— 10 відсотків добре, 15 — ще краще. Але, люди добрі, ви не з того починаєте. Спочатку, прийшовши на підприємство, в якому ви не працювали, треба розібратися, куди ви потрапили, потім створити професійну команду поштової галузі. Щонайперше розібратися з апаратом управління «Укрпошти», чисельність якого спочатку була близько 100 чоловік, а збільшилася десь до півтисячі. Зарплати цих людей дійсно європейські. Із преміями–доплатами — і до 7–10 тисяч сягають . Тоді як середня — навіть менша 1800 гривень, а поштарям узагалі інколи виплачують по 0,25 ставки. Втім найпростіше завжди підвищити рентабельність, скоротивши посади поштарів і спеціалістів, які забезпечують технологічний процес галузі, — щоб надути щоки через три місяці і рапортувати про «досягнення». Але скорочення низових ланок навіть у Києві призведе до того, що не можна буде швидко полагодити комп’ютер, що раптово вийшов із ладу. А клієнт не буде чекати, поки робота буде відновлена — піде до конкурента «Укрпошти», який надає аналогічні послуги.

Отже, потрібно провести реструктуризацію. Основний тягар фонду заробітної плати треба з апарату управління перенести на виробничі підрозділи.

Утім, ту саму реструктуризацію можна по–різному проводити. Зараз люди, заслані ще Януковичами, розпочали реструктуризацію Київської міської дирекції «Укрпошти». Є наказ про реорганізацію поштової мережі міста: ліквідують 4 поштамти, а створюють натомість 3 цехи. Це дурня, якої світ ще не бачив! (Назвали б ще поштампи забігайлівками. Поштампи в усьому світі є поштампами). Не можна перекроювати мережу, яка ефективно працює у тримільйонному місті. Крім того, у «Київпошті» намагаються роздерибанити сотні тисяч коштів, які спрямовуються на ремонт і підтримку в робочому стані технічних засобів, передавши цю роботу в приватні структури. Це спричинить скорочення технічного персоналу «Київпошти» та погіршить оперативність і якість обслуговування споживачів послуг.

— Чи варто акціонувати «Укрпошту»?

— Щоб прийшли інвестиції, щоб мати можливість повністю автоматизувати технологічний процес обробки пошти по всій країні, щоб можна було всюди створити сучасну інфраструктуру для надання послуг, — варто було б акціонувати підприємство: контрольний пакет акцій залишити державі, а решту — продати, але на відкритих тендерах, щоб залучити реальні кошти, а не навмисно занижені під «свого» («за квотою») покупця. Національний оператор зв’язку потребує автоматизації, полегшення праці листонош, сортувальників, операторів, бо працівники і зараз тягають посилки по 15–20 кг. Але, зважаючи на попередню практику, наприклад «Укртелекому», ніхто не може гарантувати, що й «Укрпошта» у результаті не перейде до рук «своїх» олігархів. Хочеться вірити, що після Майдану таке не станеться.

Поштар, що доходить до кожного двору, — як знахідка під час виборів

— Минулого року вже стара влада через внесення поправок у відповідні законодавчі акти хотіла надати право винятково «Укрпошті» доставляти періодичні видання і листи до 50 г. Було бажання просто мати більше прибутків на підконтрольному підприємстві? Чи національний оператор зв’язку залишається стратегічно–політичним об’єктом?

— Пошта — це від початку величезна структура, більша за будь–яке інше підприємство чи банк. Багато чого, на жаль, розвалено. Але поштар продовжує доходити до кожного двору. Це для будь–яких виборів — як знахідка. Якщо «Укрпошту» і ДП «Преса» «підім’яти» під себе, то можна лояльним виданням надавати пільги на послуги доставки, а бунтівним — виставити такі умови, щоб вони взагалі не змогли піднятися. Масове ефективне розповсюдження періодичних видань по всій Україні через інші мережі — справа наразі нереальна.

Якщо влада нечесна, для її представників пошта — це просто клондайк. Бо поштарю накидав агіток — і хай розносить за спасибі.

Що під час революції у першу чергу захоплювали? Пошту, телефон і телеграф. І донині вони лишаються головними. Звичайно, розгалужується останнім часом інтернет–мережа. Але 45 мільйонів мешканців України можна охопити тільки поштовими послугами.

— Щороку «Укрпошта» помітно підвищувала плату за доставку періодичних видань. Які реальні показники зростання тарифів, а не просто накручування вартості заради більших прибутків — користуючись становищем практично монополіста? (Через мережу «Укрпошти» за рік розповсюджується близько 10 тисяч найменувань періодики: близько 1 млрд. передплатних примірників плюс менше ста тисяч непередплатних).

— Якщо «Укрпошта» працюватиме чесно, а це раніше так і було, то оприлюднюються чітко прораховані тарифи, в яких відображають підвищення ціни на пальне, інші транспортні витрати, послуги суміжних організацій тощо. Також враховується індекс інфляції, який держава, яка чесно провадить економічні процеси, чесно його розраховує. Можливо, плюсуються додаткові галузеві витрати. Плюс поміркована рентабельність. Але у будь–якому випадку показуються аргументовані розрахунки. А не кажуть: ми збиралися підвищити на 100 відсотків, потім розглядали цифру 50, але погоджуємося на 28.

P.S. «Україна молода» на своїх сторінках щодо діяльності і розвитку «Укрпошти» готова подискутувати із новопризначеним в. о. гендиректора національного оператора зв’язку Михайлом Паньківим.