Мініатюрний Криволап

ОМинулого року на торгах аукціону Phillips у Лондоні картину Анатолія Криволапа «Кінь. Вечір» продали за 186 тисяч доларів. Відтоді майстра українського нефігурального живопису та пейзажу, який відлюдником живе в аскетичній садибі у селі Засупоївка Яготинського району на Київщині, називають найдорожчим художником України. Анатолій Криволап не носиться із цим визнанням як курка з яйцем. Він продовжує працювати наодинці з собою та уникає богемних імпрез. Тому, коли в мистецькій афіші з’являється прізвище Криволап, першим ділом хочеться потрапити саме на його виставку, зануритися в його кольори, почути його голос. Учора у столичній галереї «Триптих АРТ» на вулиці Десятинній Анатолій Криволап презентував персональну виставку «Пейзаж. Контрастний формат». Художник, як завжди, мало говорив, жартома підкреслював, що він — простий житель села з хорошою інтуїцією, пив червоне вино і з різних кутів галереї роздивлявся свої роботи.

Поціновувачі мистецтва звикли, що Криволап — це гігантські пейзажі із заходом сонця, маленькими хатинками, місяцем і конем у полі. В його насичені кольори хочеться пірнути з головою, наче в тепле озеро у спекотний день. Картини Криволапа не можна виставляти в будь–якій галереї. Формат не дозволяє. Розлогі полотна добре виглядають у «Мистецькому арсеналі» або ж у музеях–палацах. Криволап свого часу пояснював свою любов до великого масштабу наступним чином: «Це відповідає ідеї, яку пропагую. Поняття нового українського пейзажу пов’язане з тим, що раніше він був споглядальним, потім емоційним, тепер роблю його медитативним. Для медитативного входження в середовище потрібна велика площина кольору, вона більше притягує, магнетизує». За його словами, маленькі за розміром полотна не створюють потрібної аури. Тільки «велике полотно дією кольору охоплює і втягує в себе глядача і цим дає змогу проникати в його глибину», — розмірковував Криволап.

Але тільки покійник не змінює своїх поглядів. На виставці «Пейзаж. Контрастний формат» Криволап геть інший. Його роботи на мініатюрному, в порівнянні з попередніми картинами, полотні і маленьких шматках звичайної дошки відкрили глядачу досі невідомого Криволапа. На виставці представлені 20 нових пейзажів, які раніше не виставлялися. Два з них — великого формату, решта — формату книги чи кишенькового записника. Коли з вулиці заходиш у галерею, погляд зупиняється і на кілька хвилин застигає саме на маленьких роботах. Дивно, але масштабний пейзаж губиться серед мініатюр. «Ці роботи я писав рік тому, деякі — чотири роки тому. Лише одну написав у 2014–му. Вони маленькі за розміром, та в цьому їхня перевага. Це наче зріз емоцій. Надзвичайно насичені», — Анатолій Криволап показує рукою на пейзажі на дереві.

Один із фотографів, жартуючи, поділився враженнями: «Перше, що спало на думку, що економічна криза торкнулася і Криволапа. Я звик, що він не шкодує полотна і фарб. А тут маленькі роботи. Явно почав економити на матеріалі». «Та ні, Толя втомився працювати стоячи. Сів на стілець», — сміється художник Віктор Рижих. Криволап зiзнається, що політичні події та фінансова ситуація в країні на його творчість не мають впливу. «Я ніколи не працював під замовника і заради грошей. Для мене важливо абсолютно точно реалізовувати своє внутрішнє почуття, а не викидати найменші прояви емоцій на полотно і вважати його шедевром», — пояснює Криволап.

Як відомо, Анатолій Криволап багато років тому прийняв рішення не підписувати свої полотна. Його емоційні відтінки і тони упізнаються неозброєним оком. Але на останній виставці Криволап трішки занервував. «Подивись ось на ту картину в кутку. (На маленькій дощечці написане жовте сонячне небо і блакитна, майже синя, ріка. — Ред). По цій роботі ніколи не скажеш, що це Криволап», — підкреслює художник і поринає в роздуми. По пейзажах, де смужкою зображене море, а на задньому тлі піщані гори або ж море з рожевим пляжем на першому плані, теж важко упізнати Криволапа. До цього часу художник мав репутацію носія національної культури. За серію картин «Український мотив» Криволапу дали Шевченківську премію у 2012 році. Він завжди повторював, що пише сільські пейзажі, які запам’ятав із дитинства під час гостювання в бабусі, коли сам iшов у поля і споглядав природу. А тут Криволап презентував море. Здавалося б, у художника ностальгія за втраченим Кримом, але ні. «Це Шарм–ель–Шейх і Червоне море», — уточнює Криволап і продовжує вдивлятися у свої пейзажі у виставковому просторі «Триптих АРТу».