Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Юрій Мушкетик.
У столичному Будинку вчителя на днях проходив ювілейний вечір класика української літератури Юрія Мушкетика до його 85–ліття. Хоча свій день народження письменник відзначав ще 21 березня, про ювіляра не забули. На творчий вечір Мушкетика прийшли чимало давніх знайомих і друзів, яким є що згадати.
Юрія Михайловича засипали квітами ще до того, як він вийшов на сцену. Ведучий заходу, голова Національної спілки письменників України Віктор Баранов розпочав вечір із вручення письменникові найвищої спілчанської нагороди — медалі «Почесна відзнака» за особливі досягнення у літературній творчості та за вагомий внесок у відродження духовності та культури українського народу. За його словами, це гідна нагорода за цілий материк прекрасних творів, адже письменник уже удостоєний Шевченківської премії (1980), звання Героя України (2009) та відзнаки «Золотий письменник України» (2012). Розповідаючи про непересічну постать письменника, ведучий зауважив, що Юрій Мушкетик 15 років очолював Спілку письменників.
Він нагадав історію святкування 70–річчя Юрія Мушкетика в Українському домі, коли на його честь лунало чимало привітань та похвал і до мікрофона підійшов Іван Драч. Він запитав, чи ювіляр, слухаючи стільки епітетів, хвалебних од геніальності, у все це вірить, на що почув відповідь: «Доживеш до 70 років — і ти повіриш!». Пожартувавши, ведучий зазначив, що цього вечора Юрій Мушкетик має більше говорити, аніж слухати, і передав йому слово.
«Наші тріумфи — вони такі жалюгідні. Всі ми трохи хворіємо славою», — відповів на той згаданий випадок Юрій Мушкетик. Він пригадав, як очолював журнал «Дніпро»: «Це були роки водночас і щасливі, і важкі — друкували тоді переважно дисидентів, коли їх уже ніхто не друкував. Під псевдонімами публікували Світличного, Стуса...» Письменнику тоді говорили, що тюрма за таке світить. Але його просто виставили з редакції. Тоді враз замовк удома телефон, перестали приходити в гості, навіть вітатися на вулиці... «А тепер думаєш із висоти років: збулося життя чи не збулося? — запитує Юрій Мушкетик і одразу ж відповідає. — А наші життя ж не збуваються, бо ми не знаємо, як саме вони мають збутися. Думаю, важливіше говорити про щастя».
Цю ідею підтримав академік Микола Жулинський: «Ви щаслива людина. Від написання у 1954 році на підвіконні в Київському національному університеті повісті «Семен Палій» до останнього на сьогодні (сподіваюсь, не останнього загалом) роману «Така її доля» — це шлях щастя. Романи Мушкетика — це дослідження невидимих світів людської душі». Мовець відзначив, що творчість Мушкетика має два крила — історію і сучасність: історія в його романах перехиляється і в наш день, навчаючи і застерігаючи від минулих помилок.
ДО СЛОВА
Найближча подія — презентація нової книжки Юрія Мушкетика «Час звіра» (видавництво «Ярославів вал») у столичній книгарні «Є» на Золотих воротах 10 квітня, де й можна буде побачити ювіляра, почути відповіді на запитання, поставлені раніше та нові.
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>