Небезпека від ядра

Вже остаточно ясно, що РФ не виконала своїх обіцянок, зокрема Будапештського меморандуму 1994 року, з гарантування територіальної цілісності України взамін на добровільне вивезення арсеналів ядерної зброї. Іншими словами, Україна має повне право тепер почувати себе «кинутою» з боку РФ і вимагати захисту в інших гарантів — США, Великої Британії та країн, що приєдналися. Більше того: відтепер стало абсолютно очевидним, що жодному підпису Кремля вірити не можна, і ніхто в світі тепер не має морального права критикувати Україну за відмову від документів з РФ і за участі РФ.

Не вір, заощаджуй, реформуй!

Отже, Кремль є абсолютно ненадійною стороною будь–яких дво– і багатосторонніх угод, договорів, контрактів, у тому числі стосовно зброї чи ядерної енергії, чи газу. В нинішній фактично воєнній ситуації Україні насамперед цим слід керуватися і трактувати по–своєму будь–які угоди, договори контракти, до яких причетний Кремль. Нам, українцям, слід готуватися до найгіршого сценарію: військових дій з РФ і повної економічної ізоляції від РФ. Окрім тимчасової анексії частини української території в результаті збройної агресії з боку РФ у Крим, наймасштабніше Україна залежить від Кремля в галузі газу і ядерної енергетики.

За останні роки Україна протягом року споживає 50–60 мільярдів кубометрів природного газу. Приблизно 17–18 мільярдів безпосередньо споживають громадяни в газифікованих населених пунктах, ще приблизно 7–8 — генерація тепла та інших послуг для населення.

Отже, громадяни безпосередньо і опосередковано наразі споживають близько 25 мільярдів кубометрів газу (протягом 6–7 місяців безболісно, в нинішніх практично воєнних умовах можна скоротити це споживання загалом не більш як на 1 мільярд кубометрів, тобто мало — до 24 млрд. кубометрів, — без додаткового «тиску» на громадян).

Решту, приблизно 25–35 мільярдів кубометрів газу, споживає українська економіка. До найбільших споживачів зi сфери економіки слід віднести підприємства металургійної та хімічної галузей, продукція яких збувається здебільшого на міжнародних ринках, залежно від їх кон’юнктури.

Для порівняння цікаво навести приклад Польщі (ця країна співмірна з нашою державою за населенням і площею; колись була трохи подібна до УРСР за структурою економіки), яка за рік споживає вiд 14 до 16 млрд. кубометрів газу, маючи більш ніж утричі вищий ВВП, ніж Україна тепер.

Безумовно, основне завдання України, яке майже 23 роки практично не виконувалося, є скорочення споживання газу до розумних обсягів. А це можливо лише тоді, коли системно буде реформована вся українська економіка, структура якої на сьогодні, на жаль, в основному збереглася з часів УРСР. Безумовно, це треба Україні робити: модернізувати; перепрофільовувати окремі галузі, робітників, інженерів; відкривати і розвивати нові галузі української економіки. Але, відверто кажучи, на те, щоби суттєво скоротити споживання, потрібен час. Не 1–2 роки, а, на жаль, більше в рази! І чим раніше ми це втілимо, тим швидше у майбутньому можна буде говорити про повну відмову від імпорту взагалі.

Та нинішня тимчасова влада в Україні змушена вживати заходів уже зараз. Перебуваючи фактично в стані війни з РФ і через низку інших обставин, що цьому передували, Україні негайно треба цілком відмовитись від імпорту російського газу. Можна, звичайно, і не відмовлятися. Але це не значить, що РФ не створить особливих умов для України, які унеможливлять імпорт російського газу в той момент, коли ми цього не будемо очікувати.

Друге дихання реверсу

Утім, замість російського газу зі Сходу можна забезпечити повноцінну альтернативу із Заходу. А технічна можливість є. На даний час в Україні видобувається приблизно 20 мільярдів кубометрів газу. Ще до 5 технічно можливо імпортувати через Польщу та Угорщину (відповідні документи укладено). До 30 мільярдів кубометрів газу технічно можливо імпортувати через Словаччину (у цьому питанні оцінки розходяться: від 12, кажуть політики, до 30 млрд. кубометрів — на думку інженерів, які завжди більш об’єктивні, ніж політики).

Недавно в.о. Прем’єр–міністра А. Яценюк заявив про можливість уже зараз поставляти газ із Заходу (в разі реверсу) не потрібних 30–40, а 25 млрд. кубометрів. Очевидно, що йдеться і про технічну можливість, і про наявний ресурс. Тут варто наголосити, що зараз в України є унікальна можливість досягти домовленостей на Заході про повний обсяг ресурсу. Але до переговорів необхідно приступити негайно, враховуючи, що «закачувальний» сезон починається у середині квітня! І до переговорної групи з українського боку необхідно залучити і фахівців, і дипломатів — аби не допускати помилок минулого.

Отже, в разі повної відмови від імпорту російського газу, за відсутності непередбачуваних погодних обставин, Україна в цілому може себе забезпечити природним газом за схемою реверсних постачань, повністю відмовившись від російського імпорту і (що дуже важливо!) не порушуючи транзиту. В разі непередбачуваних погодних катаклізмів, звичайно, може бракувати газу в окремі періоди. Але так само його може бракувати і при імпорті з РФ. Тоді виникають надзвичайні ситуації і вживаються заходи відповідно до ситуації. Певною мірою їх згладжують ПСГ. А ця інфраструктура в нас достатньо добре розвинута.

«Ядерна труба» з Москви

Існує ще одна, трохи призабута, сфера — ядерна енергетика. Вона, на жаль, також нині перебуває під контролем росіян. На сьогодні в Україні експлуатуються 15 реакторів. Всі 15 забезпечуються ядерним пальним з РФ. На двох iз них вже понад 6 років здійснюється так звана адаптація ядерного пального компанії «Вестінггаус» (Швеція, США і Японія) разом iз рідним, російським, пальним. З іншими реакторами ВВЕР–1000 ніхто ще не працював. А тому говорити про заміщення пального у них — смішно. Для заміщення в них російського ядерного пального на пальне «Вестінггаус» потрібні також роки експериментів. Про пальне для 4 реакторів ВВЕР–440 ніхто взагалі навіть не згадував!

Навіть таке поверхове узагальнення показує, що наша ядерна енергетика майже повністю залежить від Росії. А виробляється на українських АЕС майже 50 відсотків електроенергії!

Можна, звичайно, відмовитися від російського імпорту ядерного пального (адже з агресором не можна співпрацювати). Але ж треба тоді уявляти, що робити при браку 50 відсотків електроенергії. При цьому слід пам’ятати, що її можна замістити лише через кілька років. Справедливості заради варто зазначити, що робити пальне для реакторів ВВЕР на Заході можуть лише два підприємства: у Швеції (підприємство згаданої компанії Вестінггаус) та в Іспанії. З «Вестінггаузом» Україна співпрацює. Тоді як з Іспанією нема співпраці.

Отже, відмова від російського ядерного пального спонукала б зменшення майже на половину поставки електроенергії в нашій державі. А це, у свою чергу, може призвести до повного колапсу держави. І настати це може (у випадку повного перезавантаження всіх блоків свіжим пальним) максимум через рік після припинення поставок ядерного палива.

Беручи до уваги складну ситуацію в ядерній енергетиці, Україні невідкладно треба готуватися до найгіршого сценарію. При цьому слід мати на увазі, що повністю уникнути втрат за рік не вдасться, але пом’якшити їх реально можна з допомогою Заходу. Але з цією метою необхідно: терміново відновити комфортні умови для співпраці з компанією «Вестінггаус» (зокрема, розширити діяльність з адаптації їхнього ядерного пального на всі блоки українських АЕС); позбутися проросійської 5–ї колони у галузі; вести постійну грамотну роз’яснювальну роботу серед населення і вести активну роз’яснювальну роботу з усіма країнами і з власниками підприємств економіки; переглянути питання про будівництво заводу ядерного пального — слід би заново оголосити тендер.

За два–три роки можна подолати ці труднощі. Але в цей період треба бути готовим пережити труднощі, пов’язані з браком електроенергії.

Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ, екс–уповноважений Президента України з питань міжнародної енергетичної безпеки