Сирітське щастя

Посеред львівських новобудов у внутрішньому дворику захований ошатний новенький двоповерховий будиночок. Саме тут розмістився новостворений, другий у Львові, дитячий будинок сімейного типу. Охайне подвір’я, яке з приходом весни зарясніє різнокольоровими квітами. Поруч із вхідними дверима бачу напис: «Бахіли». Ховаю свої черевики в одноразові бахіли і переступаю поріг будинку. Вражає стерильна чистота. Мама–вихователька Катерина разом із п’ятьма дітьми наповнює нове помешкання сімейною атмосферою і родинним теплом. А новостворена родина поки що звикає одне до одного і запроваджує свої правила співіснування.

Виховувати сиріт — спадкова справа

На відкриття дитячого будинку сімейного типу приїхав і міський голова Андрій Садовий. Він зізнався, що цей проект бюджету Львова обiйшовся у 2 мільйони гривень, з яких 1,8 мільйона було витрачено на придбання недобудови та 200 тисяч — на облаштування. Загальна площа будинку, який складається з шести кімнат та кухні, становить майже 300 кв.м. Також тут є півпідвал з гаражем.

Діти оточили міського голову та разом перерізають червону стрічку, аби відкрити вхід до вітальні на першому поверсі. Для юних мешканців ця урочиста мить ще й є символічним входом до нового життя. Простора кімната оформлена в пастельних тонах. Два величезні вікна, прикриті легким та прозорим тюлем, не стримують променів сонечка, що так тішить в ясну погоду. На підвіконнях та в куточку кімнати — вазони з квітами, а на столі в кришталевій вазі величаво вимальовується червона лілія. До речі, червона лілія — це символ квітучого ціпка Святого Йосипа. Одна ікона висить на стіні, інша — на столі із запаленою свічкою в очікуванні освячення нового помешкання.

Численнi ікони є в кожній кімнаті. Мама–вихователька Катерина Долгова — 38–річна монахиня, яка в Тернополі працювала в місцевому інтернаті. У новий дім вона привезла трьох своїх підопічних iз колишнього місця роботи, з якими мешкає вже рік, — 18–річного Михайла, 17–річну Андріану та 15–річного Степана. Всі вони — рідні між собою. Під опіку пані Катерини передали кілька тижнів тому ще двох рідних сестру та брата — 15–річну Марту та 11–річного Євгена. А за кілька місяців родину поповнять ще п’ятеро дітей.

Мама–вихователька успадкувала досвід своїх батьків, коли після трагедії вони взяли на виховання дитину родичів. «Я маю двох братів та старшу сестру. Так сталося, що мої батьки взяли її на виховання. Хоча вона й прийомна, але стала нам усім рідною. Виросла хорошою людиною», — згадує вона. Тепер для пані Катерини виховання чужих дітей стало її місією, сенсом життя. «Я замислилась: що можу зробити для суспільства, для Бога? В першу чергу — допомогти тим, хто цього потребує. Є вислів, що гріх — це коли ображають сироту чи вдову. Я подумала, що якщо Господь так оцінює образу, то варто щось гарне зробити для них. Діти для мене стали тією сім’єю, без якої я вже не можу. Не лише діти мене потребують, а й я потребую їхньої присутності не менше. Моє рішення, як і всі рішення по життю, підтримала мама», — розповідає жінка.

Батіг і пряник

На кухні, куди ми спускаємося після розмови, вражають ідеальна чистота та порядок. Цікавлюся, чи допомагають діти мамі? Пані Катерина каже, що мусять допомагати, адже приготування страв на велику родину потребує допомоги. Жінка зізнається, що любить приготувати щось смачненьке і знає усі смаки дітей. «Я з задоволенням печу і готую. Діти люблять домашні страви: вареники, деруни, відбивні тощо. Тому обрати якусь одну улюблену страву важко. Краще сказати, чого діти не люблять. Степан не любить всю рибу і погано їсть м’ясо. Натомість солодощів і фруктів може з’їсти дуже багато. Андріана любить м’ясо і все, що добре приготовлене. Міша не особливо перебірливий у харчах. Марта і Євген не люблять гороху, грибів, геркулес. У цих двох дітей є звичка із дитячого будинку: якщо Євген не доїсть, то Марта за ним доїдає. А солодощі люблять усі», — розповідає пані Катерина.

За її словами, діти на день отримують по 10 гривень. В основному із цих грошей вони поповнюють рахунки на мобільних телефонах та можуть купити до свята подарунок другові. У такий спосіб пані Катерина вчить дітей керувати своїм бюджетом. На родинній нараді мама–вихователька з дітьми напрацьовує спільні правила поведінки, систему покарань та заохочень. Серед покарань для неслухняних — обмеження перегляду телевізора. Звісно, заохочення йдуть паралельно із покараннями. Приміром, якщо одна дитина не хоче прибирати місце спільного користування, то грошове заохочення передається тій дитині, яка виконала цю роботу.

Марта займається боротьбою, Степан вишиває

На другому поверсі будинку розташовуються чотири спальні. Облаштовані вони практично однаково, але кожна дитина по–своєму обживає простір. На поличках кожен розмістив найдорожчі для себе речі. Переважно це фото та м’які іграшки.

В одній iз кімнат бачу на поличці золотистий кубок із написом «XIX традиційний турнір iз вільної боротьби до Дня Святого Миколая. Пустомити–2012» і золоту медаль. Тут живуть Марта та її молодший братик Євген. Марта з восьми років займається вільною боротьбою. У 2011 році дівчина посіла друге призове місце на чемпіонаті України з вільної боротьби у своїй ваговій категорії.

Займатися боротьбою її змусило саме життя. Батьки — алкоголіки, тато взагалі відмовився від дітей. Якби час можна було повернути назад, каже Марта, то вона воліла б знову опинитися в бабуні, з якою дітки хоча й бідно, але щасливо жили. В дитячому будинку, куди потрапила пізніше, дівчинці довелося застосовувати свої бійцівські навички та твердий характер, захищаючи братика. Пояснює мені, що це вона мала народитися хлопчиком, а братик — дівчинкою. «Євген — лагідний, розумний, але не пристосований «до биття». Він займається флорболом — командний вид спорту для закритих приміщень. На відміну від хокею, використовується пластиковий м’яч, удари по якому наносять ключкою. Коли займаєшся спортом, то стаєш здоровішою, не хворієш. До того ж можна дати здачу за малого, — розповідає Марта і тут же виправдовується: — Я не часто б’юся». Марта мріє стати тренером і олімпійською чемпіонкою. Пишається своєю наставницею — олімпійською призеркою, чемпіонкою світу, триразовою чемпіонкою Європи з вільної боротьби Марією Стадник.

В іншій кімнаті все вільне місце на столі навколо комп’ютера викладене картинами ручної роботи. Тут і зайчик iз величезними голубими очима та яскравою червоною трояндою в руках, поруч — образ Христа, ще один зайчик, заспана сова на гілці, ведмедик коала. Степан, автор робіт, пояснює: «Спершу я наводжу контур фігури на фанері електровипалювачем. Потім розфарбовую різнокольоровою гуашшю та посипаю блискітками. В середньому на створення роботи витрачаю три години. Більшість своїх робіт я роздарував. А це вишита бісером ікона Богородиці. Вишивав місяцiв зо три». Вишиванням його захопила мама. «Почав вишивати бісером картину «Ісус стукає в двері». Знаєте, коли робиш iз душею, то все виходить гарно. Без душі нічого не зробиш, чи будеш старатися, чи ні», — каже Степан.

Молитва за сиріт

Пані Катерина розповідає, що вечорами вони збираються на спільну молитву за усіх діточок, позбавлених батьківського піклування і турботи. Розмірковуючи над побаченим, розумієш, що ніщо у світі не може дитині замінити рідних батьків та рідного дому. Звичайно, якщо батьки є люблячими, а домівка теплою. А цій родині потрібен ще час, аби звикнути та поріднитися по–справжньому. Найголовніше — аби ці діти, які опинилися в непростих життєвих обставинах, правильно оцінили уроки минулого, відкинули хибні вчинки батьків та зробили все необхідне, аби їхні власні діти зростали щасливими.

ОФІЦІЙНО

Сироти у Львові

Станом на 1 лютого 2014 року у Львові на обліку у відділах у справах дітей перебуває 614 дітей–сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Сімейними формами виховання (опіка, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу) охоплені 87,8% (539 дітей). «Ми собі поставили дуже амбітну мету: у Львові всі діти мають виховуватись у сім’ях. Адже якщо в сім’ї через якісь обставини сталася біда і діти залишилися самі, вони мають отримувати виховання в іншій сім’ї. Так було сто років тому. Маємо ще два проекти в роботі — подібні будинки сімейного типу», — не приховує своїх планів мер Львова Андрій Садовий.