Він VS Вона

Дивлячись на парад–алле кандидатів у президенти, неможливо не згадати булгаковське «як вигадливо тасується колода...» Ще якихось півтора місяця тому в тодішньої опозиції було три кандидати в президенти: Кличко, Яценюк i Тягнибок. Нині, коли опозиція стала владою, з трьох лишився всього один — Тягнибок, та й той втратив більше половини електоральної підтримки. Яценюк зійшов iз дистанції з цілком зрозумілої причини: лижню йому заступила Юлія Тимошенко. Що ж стосується Кличка — донедавна найбільш рейтингового кандидата — то його відмова балотуватися є чи не найдраматичнішим моментом президентської кампанії. Маючи наприкінці 2013–го рівень симпатій у 16,4% (дані КМІС) та понад 10% відриву від Януковича у другому турі (35,2% проти 21,6%), у березні поточного року Віталій зупинився на позначці у 8,9% (дані КМІС, СОЦІС, групи «Рейтинг» та Центру Разумкова). За таких умов лідер «УДАРу» відмовився від перегонів, підкинувши експертам тему для дискусії — силу чи слабкість явив чемпіон світу, приставши на таке рішення? Можливо — як би парадоксально це не звучало — і те, і друге, плюс далекоглядний розрахунок на майбутнє. Потихеньку підростаючи як політик, Кличко не втрачає шанс спробувати сили на наступних виборах. Йому нема куди поспішати, на відміну від Юлії Тимошенко. Хвилі нетерпіння, які випромінює ЮВТ, відчуваються буквально на фізичному рівні. Для неї ситуація виглядає як «зараз або ніколи», бо друга поспiль поразка на виборах ставить жирний хрест на кар’єрі Тимошенко, а також і на існуванні її партії.

«Батьківщина»: дорогу берегині

Хто де, а «Батьківщина» зібралася на партійний з’їзд в улюбленому, вже «намоленому» місці — Софійській площі. То був з’їзд просто неба, що мало надати йому, очевидно, ознак неформальності. Проте все йшло по шаблону. Присутність ієрархів церков, вітання від європейського істеблішменту, маленька дівчинка, яка вітає лідера, — всі ці акценти у канві дійства були і очікуваними, і банальними. В цілому антураж мав підкреслити: саме тут, під тисячолітніми стінами Софії, відбувається головний з’їзд країни. І висуває він не просто лідера партії, а Берегиню, рятівницю та надію нації.

Напередодні з’їзду Тимошенко провела прес–конференцію, де назвала причини, з яких саме вона має стати лідером країни. Частково програму–мінімум ЮВТ повторила й на Софійській площі: вона зуміє повернути Крим та пред’явити Росії матеріальні претензії, підтримає європрагнення України і дасть імпульс середньому класу, оголосить «персональну війну» олігархату. Різонуло вухо бажання «виліплювати нову людину» та звернена для глядачів репліка: «Я відчуваю вашу душу і я хочу її захистити». Роль деміурга, як і експлуатація теми загиблих на Майдані, віддавала несмаком. З приводу полеглих Тимошенко сказала так: «Моє звільнення з в’язниці відбулося одночасно зі звільненням України саме тому, що сини наші та брати пролили кров. Я ніколи в житті цього не забуду». Складалося враженя, що Небесна сотня віддала життя за можливість Юлії Володимирівни балотуватися в президенти.

Де грою на оголених нервах, а де натяком на свою божественну місію Юлія Тимошенко почала виборчу кампанію. Слід віддати їй належне: вона єдина з лідерів, хто минулої суботи апелював до спільноти в цілому, а не до делегатів партійного з’їзду. Мінус цієї тактики полягає в тому, що все це ми вже бачили, і неодноразово. Пафос, помножений на повтори, дратує навіть невибагливу публіку. А втім, дехто не зміг стримати сліз, слухаючи ЮВТ. У красиву телекартинку не потрапили непорозуміння Юлії Володимирівни з Арсенієм Яценюком та Олександром Турчиновим, котрий, як кажуть джерела, виріс iз коротких штанців «правої руки» й навчився зухвало відповідати ЮВТ, а також — невдоволення частини партійців висуванням Тимошенко в президенти тощо.

Інтригуючим моментом з’їзду було те, як триматиметься Юрій Луценко, дізнавшись, що Віталій Кличко змінив курс iз президентського на мерське крісло. Посада столичного голови — за умови балотування Кличка — вислизала з Луценкових рук, проте екс–міністр МВС не виявив досади, лише злегка копнув супротивників Юлії Володимирівни (Порошенка та Кличка), натякнувши, що до влади вкотре рветься «бандитський режим». «Я буду там, де є шанс зламати хребет олігархії», — пообіцяв Луценко. «Там» у його випадку означає — в команді Тимошенко або поруч із такою командою. Юлія Володимирівна тепер у боргу у Юрія Віталійовича. А чи віддаватиме вона цей борг — покаже час.

«УДАР»: поступитися сильнішому

Однак бодай один iз політиків зробив над собою зусилля й законсервував власні амбіції до кращих часів. Кличко відмовився від президентства на користь Петра Порошенка — без видимого жалю й без словесної патоки. На з’їзді «УДАРу», де участь брали й Кличко, й Порошенко, перший зазначив таке: «Я завжди говорив: повинен йти кандидат, що має найвищі шанси на перемогу та отримає найвищу підтримку. Сьогодні це Петро Порошенко». Джерела кажуть, що Кличко прийняв остаточне рішення під час спільного з Порошенком візиту до Лондона. У столиці Британії обидва політики зустрічалися з тамтешнім прем’єром Девідом Кемероном, але тет–а–тет говорили, очевидно, не лише про євроінтеграцію України.

Утім, як зазначають поінформовані особи, відмова від президентського крісла далася Кличку тяжко. Згідно з останніми рейтингами чотирьох соціологічних фірм, Петро Порошенко вирвався вперед iз підтримкою у 24,9%, тоді як Кличку дісталися лише 8,9% (у Тимошенко — 8,2%). Теоретично лідер «УДАРу» міг вийти в другий тур разом із Порошенком, але свідомий програш навряд чи влаштовував би Кличка. Для нього він означав би упущені можливості як у президентських, так і в мерських перегонах. Зваживши все, Віталій обрав столичні вибори. Й, можливо, вчинив раціонально, але з невеликою поправкою: рейтинг претендентів на місце київського голови вже давно не складали, тож невідомо, чи зберігає Кличко лідерські позиції у цій номінації. Хіба що команда «УДАРу» замовляла для свого лідера непублічну соціологію, котра переконала його, що ризикнути таки варто.

Хай там як, а в цьогорічних виборах Президента Кличко участі не бере. Низовим організаціям «УДАРу» наказано роз’яснювати ситуацію так: іншого виходу у лідера не було. Але близьке оточення Кличка має спочатку переконати в цьому самих себе, адже дехто не приховує відвертого розчарування. Та процес уже пішов, і, за словами «ударівця» Павла Розенка, сторони уклали договір, згідно з яким вони об’єднують зусилля під час президентської і майбутньої парламентської кампанії, а також під час виборів до органів місцевого самоврядування. Сам Кличко зазначив, що про повне злиття партій («УДАРу» та порошенківської «Солідарності») поки не йдеться. Але взаємодія між сторонами передбачає те, що у розпорядженні Порошенка опиняється розгалужена мережа штабів «УДАРу» плюс підготовлені члени дільничих та окружних виборчих комісій.

Зиск від спільної гри для Петра Порошенка є очевидним. Він заявляє про те, що розраховує перемогти вже в першому турі (для цього йому треба набрати понад 50% голосів). Поки що це виглядає примарним, а втім, час для розкрутки своєї персони у Петра Олексійовича є. Найбільш актуальне питання полягає в тому, кому відійдуть майже 9% рейтингу Кличка? Певна річ, що Віталій закликав свій електорат підтримати Порошенка, проте не факт, що його симпатики саме так і вчинять. Теоретично вони можуть «дезертирувати» й до Тимошенко — на що вельми розраховують у Юлії Володимирівни. Команда Тимошенко вважає, що Порошенко вже досяг свого максимуму, тоді як у ЮВТ є простір для росту. Не в останню чергу прихильники Тимошенко розраховують на електорат Кличка, а ще — на 14% тих, хто досі не визначився з вибором. Але з тим самим успіхом на все зазначене може претендувати й Петро Порошенко.

Аналітики справедливо кажуть, що Петро Олексійович піднявся на розчаруванні людей у політиках доби Майдану (таких, як Кличко або Тягнибок) й на втомі від «старих облич» (на кшталт Тимошенко). Як він використає ці можливості — залежить тільки від нього самого.

ПРЯМА МОВА

Віталій Бала, директор Агентства моделювання ситуацій:

— Важко відповісти на питання, кому саме «перейдуть» відсотки Кличка. Я думаю, що ті, хто хотів перейти від нього до Порошенка, це вже зробив. Решта — залишились. Власне, на мою думку, Кличко припустився помилки, бо шанси всіх трьох лідерів були приблизно однакові (ще пару місяців тому в Кличка було 18%, а у Порошенка — 9%, тож й за два наступні місяці багато що може змінитися). Все залежитиме від того, як буде проведена виборча кампанія. З огляду на це я не виключаю, що голоси за Кличка можуть відійти й не до Порошенка з Тимошенко, а до інших осіб. Приміром, люди з Майдану можуть сказати: «Ми зовсім не за це стояли, ми хотіли нового лідера» та й піти проголосувати за Ольгу Богомолець... В цілому соціологічної картини я на сьогодні не бачу, а той емоційний стан, який зараз має місце в країні, ще більше цю картину викривлює. Приміром, 40% опитаних на сході нібито не хочуть iти голосувати, але уявіть собі, що вони таки підуть на вибори й комусь віддадуть голоси — наскільки це відразу змінить усі рейтинги... Для мене було б також цікаво дізнатись, а який відсоток людей відмовились відповідати на запитання соціологів? Ця цифра не фігурує, а між тим ті, хто відмовляється відповідати, ніколи не голосують за кандидатів, котрі посідають перші місця. На сьогодні ситуація виглядає так, що попереду — Порошенко, а за ним iде Тимошенко, але остаточно все розставить на свої місця вже 25 травня. В мирний час було б важко розраховувати на те, що хтось зможе їх обійти, але за нинішніх умов компромісна фігура Порошенка може меншою мірою задовольнити суспільство.

Кость Бондаренко, керівник Інституту української політики:

— У соціології діє так зване правило сиропу. Згідно з ним, склянка води і склянка цукру не дають у сумі дві склянки сиропу — дають лише півтори. Майже 25% Порошенка і майже 9% Кличка не дають Порошенкові понад 40%. Частина виборців може не голосувати за жодного кандидата вже навіть у першому турі, частина — обере Тимошенко чи навіть Зоряна Шкіряка. Так, Порошенко свій рейтинг дещо наростить, але не настільки, аби виграти вже у першому турі. З іншого боку, за Порошенка може проголосувати якийсь відсоток електорату Януковича, для якого цей кандидат є меншим злом, але частина януковичівських симпатиків може віддати свій голос Тимошенко з тієї причини, що ці люди орієнтуються на харизматичних лідерів, навіть якщо вони стоять на інших ідеологічних позиціях. Схід сьогодні розбалансований, він перебуває у невизначенності: хтось зі східняків голосуватиме за Тігіпка, Добкіна, Королевську тощо, але буде й велике поле, яке спробує забрати собі Симоненко. (Я, до речі, прогнозую ріст популярності КПУ, й не тільки на цих, а й на парламентських виборах також — особливо на тлі соціальних негараздів). Решту поділять між собою фаворити... А загалом ці вибори значною мірою визначатиме емоційна складова: от у Порошенка, наприклад, немає свого електорального ядра, його рейтинг формувався дуже стрімко, ситуативно, тож рейтинг цей може зазнати втрат від викиду компромату тощо. Якби Тимошенко бачила, що її справи безнадійні, вона б просто не балотувалася. Вочевидь, якийсь підступ вона вже приготувала — і для власних виборців, і для електорату в цілому.