Ім'я Ірини Шинкарук — перше українське ім'я, занесене в міжнародний музичний каталог Who is who in music — нечасто потрапляло на вершини хіт-парадів. Але саме Шинкарук першою з українських виконавців стала лауреатом Міжнародного фестивалю в Казахстані «Голос Азії» , де її пісню визнали кращою; окрім того, на її рахунку безліч гран-прі («Білостоцькі мальви» (Польща), «Море друзів» (Ялта), «Мелодія» (Львів). «Коли дивлюся на дискографію Іри, то думаю: як насправді багато зробило це дитя!» — говорить її колега по сцені. Сьогодні солістці Національного радіо України, викладачеві кафедри естрадного вокалу Київського унiверситету культури i мистецтв та телеведучій —25. З цієї нагоди Iрина Шинкарук влаштувала свято і для своїх шанувальників — презентувала новий альбом із 16 треками та 2 відеороботами «Відчуваю», свою другу поетичну збірку (перша — «Народження голосу» — вийшла у 2001) і подарувала можливість побачити себе в інтернеті — http://iryna.com.ua.
Вірші в Іри — романтичні, вона читає їх просто тут, перед усіма, закриваючи очі й стискаючи долоні, плаття у неї — бузкове, співачка кокетливо звертає на нього увагу присутніх, закликаючи оцінити мамину ідею, друзі Шинкарук — справжні, це видно по їхніх обличчях, коли співаються пісні, або згадують моменти з Іриного дитинства чи юності, чи коли вони складають кольорові троянди та гладіолуси трикутною гіркою на столі, за якою уже і самої співачки не видно.
Того дня столичний клуб «Бінго» приймав справді цікаву публіку: представники посольства Узбекистану та Ірині друзі з Індії, капітан команди КВН «Девчёнки из Житомира» Марина Поплавська, Алла Попова, Оксана Вояж та Петя Чорний із сином, колеги Шинкарук телерадіокомпанії «Київ», поети, спонсори, родичі та сім'я. Іра, притримуючи тюбетейку зі східного костюму, кланяється передусім батькам — якби не вони... «Якийсь час ми працювали з батьком як продюсер і співачка, але потім зрозуміли, що ніби заважаємо одне одному розвиватися творчо. Крім того, дуже хотілося зберегти теплу родинну атмосферу, тому от уже два роки я працюю з «броненосцем українського шоу-бізнесу» Олександром Потьомкіним», — героїня робить театральний жест і представляє свого продюсера у білому костюмі. Він написав музику та зробив аранжування до майже всіх пісень «Відчуваю». «Але це все лише сходинка, з якої ми будемо стрибати далі!» — запевняє Олександр. Каже, що пісень створили багато, але тут зібрані найкращі, вони записані на студії Perron. Окрім них, на компакті є бонус-треки — музичне відео пісень «Де ти, де я» та «Ти минаєш», останнє минулого року отримало приз від «Території А».
Стосовно надмірної серйозності, якою дорікають співачці, то в новому альбомі зiбрано різнопланові композиції. Про це — поетка Євгенія Чуприна: «До мене йшли тоді, коли потрібні були не розумні, а кумедні тексти». І ті, й інші Ірина виконує в «Бінго», її голос сильний, він пронизує — це помітно з перших нот навіть «немузикальним вухам», а особливо тим, що змучені щоденними порціями попси. Для мене тоді вона стала відкриттям. Чому Іра, справді талановита, українська та перспективна, не належить до зірок першого плану, її батько, Володимир Федорович Шинкарук, розповідає, що Іра ніколи не хотіла стати номером один, а просто робила свою роботу якісно. Та відповідає, що «коли в мене є один справжній прихильник, то він мені дорожчий, аніж ті сто, які завтра вже про мене не згадають». Хоча мені видається, що все ще попереду!
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
