«Скучноє ліцо» Партії регіонів

Минулої суботи провідні політичні партії України проводили з’їзди, на яких висували кандидатів у президенти України. «УМ» побувала «в гостях» у Партії регіонів, де переконалася в тому, що свій власний шанс на успіх та докорінні зміни ця політична сила проґавила. З усіх партій ПР найдовше збиралася на з’їзд (захід тричі переносили) і найважче визначалася з кандидатом. По обіді в суботу, коли решта партій вже «відстрілялася» й оголосила імена кандидатів, ПР усе ще боролася сама із собою, обираючи між старим форматом і «вітром змін». У підсумку її члени припустили тієї самої помилки, що й колись ВО «Свобода»: вони «законсервували» себе у певних областях і тим самим проклали шлях на маргінес. Замість того, аби спробувати стати партією загальнодержавного значення, делегати з’їзду обрали «донецький варіант»: від ПР у президенти йтиме Михайло Добкін (який, до речі, формально перебуває під домашнім арештом). Як пишуть соцмережі, Добкін є другим Януковичем, хіба що молодшим і значно смішнішим та недолугішим за «папєрєдніка».

Щоправда, на відміну від Януковича, Добкін більше не закликає до сепаратизму. Навпаки: збирається повернути Крим Україні. Втім є низка обіцянок, які не озвучуються публічно. Ба навіть не озвучуються взагалі, адже їх мають на увазі «по замовчуванню». Експерти відзначають, що ставка на Добкіна забезпечує Рінату Ахметову збереження контролю над ПР. Мовляв, боротьба між старим донецьким та новим прогресивним крилом у цій партії завершилося на користь першого. Показове ж виключення з лав ПР Януковича, Азарова, а також колишнього міністра доходів і зборів Клименка, екс–нардепа Коновалюка, екс–голови Донецької ОДА Шишацького та інших аж ніяк не означає справжнього очищення.

«Чому ми дійшли до такого життя? Ми були боягузами і дозволили себе залякати», — з гіркотою зазначав «регіонал» Юлій Йоффе. Його колега Юрій Бойко назвав Партію регіонів «закритим акціонерним товариством», створеним донецьким осередком ПР. Але якою б гострою не була на з’їзді дискусія, «продонецькій» більшості вдалося повернути події у потрібне русло. Обраний виконавчим секретарем президії політради партії (ПР вирішила відмовитися від посади голови) Борис Колесніков фактично пролобіював висунення Добкіна кандидатом у президенти. «Хюндай переїхав Партію регіонів», — невесело жартували у кулуарах. Альтернатива Добкіну — Сергій Тігіпко — не знайшов підтримки у більшості делегатів з’їзду. Дарма що рейтинг Тігіпка складає 7,3 % проти 4,2% Михайла Добкіна.

Щоправда, сам Тігіпко напередодні з’їзду власноруч заніс документи до ЦВК — тож дехто дорікав політику фальстартом. Але подібні звинувачення виглядають радше спробою заретушувати справжні процеси всередині ПР. Тігіпко, безумовно, розраховував на підтримку з’їзду. Але, почувши його рішення, не виказав розчарування, зазначивши — слідом за Бойком — що нинішня ПР є скоріше «приватною компанією», а не політичною партією. Сам він не має наміру зніматися з виборів, а от щодо можливого виходу з партії — ще подумає. «Скільки міг, я боровся для того, аби зробити Партію регіонів більш прозорою, більш демократичною. Щоб рядові члени партії могли говорити вільно, щоб вона чула своїх виборців. На жаль, цього не сталося. А якщо партія недемократична, вона неодмінно виростить наступного Януковича», — зазначив Тігіпко.

...Термін висунення кандидатів у президенти України добіг кінця минулого тижня. До 5 квітня Центральна виборча комісія матиме час, щоб зареєструвати всіх пошукачів (або, в залежності від обставин, відмовити їм). Відтак ближче до кінця тижня ми знатимемо повний перелік тих, чиї імена будуть внесені до виборчого бюлетеня. А далі справа за малим — зробити гідний вибір. Адже за помилки інколи доводиться платити непомірну ціну — українці знають про це краще за інших. Наразі ліміт на промахи вичерпано, й права на них ми більше не маємо.

А ТИМ ЧАСОМ...

На відміну від «регіоналів», ВО «Свобода» провела з’їзд, від якого ніхто не чекав сенсацій. Жодних несподіванок: «Свобода» висунула кандидатом свого лідера Олега Тягнибока. Зрозуміло, що президентська посада є для Тягнибока лише амбітним наміром, а не перспективою на найближче майбутнє. Втім й у дореволюційні часи рейтинг Тягнибока не дозволяв йому розраховувати на перемогу. Але це слабка втіха для людини, чия партія у недалекому 2012–му взяла на виборах 10%, а півтора року по тому підтримка її лідера впала до 1,7%.

Відрив Тягнибока від іншого правого кандидата — Дмитра Яроша — становить лише 0,8%, що дорівнює статистичній похибці. Поняття ж «статистичної похибки» передбачає те, що очільники «Свободи» та «Правого сектору» можуть мати однакову підтримку. Або — гіпотетично — навіть помінятися місцями, якщо рейтинг Яроша у дійсності перевищує популярність Тягнибока. За таку ситуацію лідер «Свободи» має подякувати як самому собі, так i найближчим соратникам. Якщо в часи Майдану Тягнибок не виявив себе як яскравий харизматичний лідер, то по завершеннi революції брак подій надолужували його однопартійці — чого вартий один лише інцидент iз главою НТКУ, де були задіяні депутати від «Свободи».

У зв’язку з цим показовою є заява Тягнибока про те, що на виборах він «не виключає домовленостей iз «Правим сектором». Що саме малося на увазі, лідер «Свободи» не уточнив, згадавши лише про «координацію дій». Як зреагув на таку пропозицію Ярош, наразі невідомо, зате відомі слова примітної «свободівки» Ірини Фаріон, яка не приховувала розчарування: «Якщо Тягнибок не виходить у другий тур, то якого чорта нам iти на вибори? За кого ми маємо голосувати у другому турі? За що клали життя «свободівці» і «несвободівці»? — запитувала Фаріон. Логіка «свободівської» «орлиці» неперевершена: вочевидь, якщо люди таки мають помирати, то неодмінно за чиєсь президентство.

ПЕРСОНАЛЬНИЙ СКЛАД

Станом на 30 березня 2014 року бажання спробувати сили у президентських перегонах виявили 46 осіб. Всі вони подали документи до ЦВК, однак значну частину (через неналежне оформлення паперів) Центрвиборчком відсіяв відразу. Лишилися ті претенденти, чиї документі взяті до розгляду, серед них, зокрема, такі особи:

Богомолець Ольга — громадська діячка, активістка Майдану; самовисування;

Бойко Юрій — колишній віце–прем’єр України, член ПР, самовисування;

Гриненко Андрій — підприємець, самовисування;

Гриценко Анатолій — депутат чинного скликання, лідер партії «Громадянська позиція», самовисування;

Добкін Михайло — колишній голова харківської ОДА, член ПР, висунутий Партією регіонів;

Клименко Олександр — голова Народної партії України, самовисування;

Коновалюк Валерій — екс–нардеп, екс–член ПР, самовисування;

Королевська Наталія — екс–міністр соціальної політики, лідер партії «Україна — вперед!», самовисування;

Кузьмін Ренат — колишній Генеральний прокурор України, самовисування;

Куйбіда Василь — екс–мер Львова, теперішній голова Народного руху, самовисування;

Ляшко Олег — нардеп чинного скликання, лідер Радикальної партії, самовисування;

Маломуж Микола — екс–голова Служби зовнішньої розвідки України; самовисування;

Порошенко Петро — екс–секретар РНБО, екс–міністр іноземних справ, самовисування;

Рабинович Вадим — бізнесмен, безпартійний, самовисування;

Саранов Володимир — директор «Інтерагроекспорту», самовисування;

Симоненко Петро — лідер КПУ, висунутий з’їздом цієї партії;

Тігіпко Сергій — екс–віце–прем’єр в урядах Лазаренка та Пустовойтенка, член ПР, самовисування;

Тимошенко Юлія — екс–Прем’єр міністр України, лідер партії «Батьківщина», висунута з’їздом цієї партії;

Тягнибок Олег — лідер ВО «Свобода», висунутий з’їздом цієї партії;

Царьов Олег — депутат чинного скликання, член ПР, самовисування;

Цушко Василь — екс–міністр МВС, самовисування;

Шкіряк Зорян — громадський діяч, екс–депутат Київради, самовисування;

Ярош Дмитро — лідер партії «Правий сектор», висунутий з’їздом цієї партії.

Документи та грошову заставу до ЦВК подала також людина на им’я Дарт Вейдер (так звали одного з героїв «Зіркових війн»). Цього достойника висунула iнтернет–партія України.

На момент, коли цей номер готувався до друку, Центрвиборчком офіційно зареєстрував кандидатами Бойка, Добкіна, Коновалюка, Кузьміна, Рабиновича, Саранова та Тігіпка.