Про особливості національної мобілізації

А ще — національної свідомості, патріотизму й — банально — мужності. Від слова «муж» (на противагу «баба»).

Днями в одній окремо взятій військовій частині мобілізованим, згідно з указом в.о. Президента та рішенням Верховної Ради про часткову мобілізацію, повідомили новину. Що замість «обіцяних» військкоматами 10 днів, на які їх призивали «поновити військові навички» і пригадати, як воно — бути готовим стати на захист Батьківщини, служити доведеться всі 45.

Заради справедливості відзначимо, що якщо у військкоматах на всі запитання мобілізованих узагалі не знали відповіді, то вже в частині командування з перших днів попереджало: де 10 днів, там може бути й ще тричі по 10, тож «готуйтеся до всякого».

Але до найгіршого (звісно, не у вигляді війни, а у вигляді цілих 45 днів відірваності від дому) ніхто готуватися не хотів.

Тож новину про зайвий місяць навчань зустріли без захвату. «Ганьба!» наш народ за останні роки навчився кричати громогласно, лаятися тринадцятиповерховими матами його і вчити не треба, а досвід Майданів та антимайданів спрацьовує вже на рефлекторному рівні.

Прокльони в одній окремо взятій частині лунали цілу ніч. І ріки горілки лилися зовсім не за здоров’я Головнокомандувача разом з усім Генштабом.

Кажете, армія, накази, дисципліна, гауптвахта? Це для строковиків і контрактників.

От вони хай і служать.

А у Василя — город, йому картоплю садити треба.

В Івана — кредит, безробітна дружина і двоє дітей.

У Степана — орендована квартира за 3 тис. грн. на місяць і синові півтора року.

А Петро просто чхати на всіх хотів, він служити ніколи не збирався, спати без постелі й матраца не звик і щодня хоче митися під гарячим душем, а не крижаною водою з умивальника. І, зрештою, він розуміє, що ніякий закон не завадить власнику підприємства звільнити його за такий довгий «прогул» із роботи, та ще й не виплатити чесно зароблену за попередній місяць зарплату — вона ж бо переважно «в конверті», й офіційно ніхто нікому нічого не винен...

А Микола ніби воювати й готовий, бо Путін — «психований виродок, Батьківщина — святе, а москалі вміють тільки бухати, господарки в них нема, забори розвалені, хати закинуті і взагалі, помилуй нас від такого, Боже».

Але в Миколи — теж город. Тож якби «ті розумники нагорі мали хоч трохи кебети», то втямили б, що втративши нагоду посадити картоплю вчасно, хоча насправді ніякої війни немає, Микола не пройметься любов’ю до такої нетямущої влади. Зате «от якби вони мене хоч до червня відпустили, то потім я сам прийду і добре служити буду».

Є, звісно, ще й Сашко, який готовий іти на супостата хоч голіруч, бо хто ж і захистить Батьківщину, як не він. Але навіть він розуміє, що так довго стовбичити на навчаннях, де насправді й на десять днів уже немає чим корисним зайнятися, не надто толково з практичної точки зору.

Особливо якщо врахувати, що, отримавши з «оружейки» свої «калаші», затьмарені люттю й ненавистю до «ідіотів, які не могли попередити про 45 днів одразу», усі дві з гаком тисячі іванів, степанів і петрів в якийсь момент можуть почати стріляти вже в тих, хто заважатиме їм вирватися до своєї картоплі й кредитів.

І це ще більшість із цих доблесних захисників Вітчизни не здогадується, що ворог уже активно зосереджує свої сили на кордоні.

Ах, то це саме через те їх там на додаткові 35 днів і залишають? Щоб захищали й тиснули на ворога кількістю? Когось чекає великий сюрприз.

А тим часом вулицями різних міст гасають загадкові хлопці в масках і з автоматами — має рацію Аваков, що герої зі зброєю зараз мають бути на кордоні, а не відтискати на замовлення чийсь бізнес.

І добровольці, готові прислужитися Збройним силам та без зайвого пафосу стати на захист України, марно щодня перевіряють свої поштові скриньки, чекаючи повістку.

І хтось звітує про виконання Указу про часткову мобілізацію...

Байдуже, що вона проходила навіть без медкомісії. І Василь Степанович, який уже десять років «безнадійний» гіпертонік, із другого ж дня служби загримів у госпіталь із тиском 220. А Юрій Іванович має зір –11 і не те що з автомата кудись вцілити — ключем у замкову шпарину влучити не може.

І ще: який сенс укомплектовувати частину, де зібрано ледве не чверть усіх наразі мобілізованих, на 95% боягузами з однієї області? З якої «висмоктали» всіх можливих призовників першої хвилі, тоді як областей у нас багато, і в кожній, хочеться вірити, є справді патріотичні й мужні чоловіки, готові без зайвих сопель виконати свій чоловічий обов’язок перед державою.

Війна, звичайно, не питає, чи посаджена картопля і чи виплачений кредит. Та от парадокс: війни–то ще немає. А вояків уже розлякали.

P.S. Охочим повчити нерозголошенню страшних військових таємниць раджу поїхати на Чернігівщину. Там зараз викладене тут у значно сильніших висловах обговорюють у кожному другому дворі.

P.P.S. Спеціально для ворога: у нашої армії є й добрі для нас новини. Новеньких танків і ракетно–зенітних комплексів принаймні на Чернігівщині більш ніж достатньо.