Відсвяткували? Час для аналізу

Учорашній День театру деякі представники цього виду мистецтва відзначали особливо натхненно. Бо новенька статуетка премії «Київська пектораль» на поличці у власній квартирі, гримерці чи робочому кабінеті обов’язково додасть її власнику ще більш святкового настрою.

Найбільше клопотів із розставлянням статуеток цьогоріч — у Дмитра Богомазова, який зі своєю виставою Morituri te salutant став фіналістом у майже половині номінацій (краща драматична вистава, краща режисерська робота, краща чоловіча роль другого плану (тут були заявлені дві роботи, Василя Баші та Олександра Форманчука), сценографія, музичне оформлення, пластика...), а перемогу святкував у п’яти. Цей стильний, проникливий, багаторівневий за своїм емоційним та філософським наповненням спектакль можна переглядати знову і знову. Щоразу відкриваючи для себе нові грані таланту Василя Стефаника, з новел якого був складений сюжет інсценівки Дмитра Богомазова, який укотре довів, що є одним із найцікавіших режисерів сучасності, франківців Василя Баші, Олександра Форманчука, Тетяни Міхіної, Ксенії Вертинської, герої яких перебувають на сцені лише кілька хвилин, але цього часу акторам виявилося достатньо, щоб створити самобутні сценічні образи, які надовго залишаються в пам’яті глядачів.

Із–поміж 75 прем’єр минулого року експертам «Київської пекторалі» вдалося не оминути своєю увагою антрепризу Ірини Зільберман «Обіцянка на світанні». Цей спектакль не репертуарний, він був зіграний протягом року всього лише кілька разів, до того ж, на різних майданчиках, і саме з цієї причини пропустити його можна було елементарно. Добре, що експерти — народ відповідальний, а тому ті, хто подивилися «Обіцянку...» першими, наполегливо радили колегам не пропустити наступний показ. Як результат — вистава про безмежну материнську любов за участю франківця Олексія Богдановича та актриси Російської драми Надії Кондратовської опинилася серед лідерів «Київської пекторалі», а пані Кондратовську визнали кращою актрисою року. Інші фіналісти у цій номінації — франківки Ірина Дорошенко («Скляний звіринець») й Ксенія Баша–Довженко («Квітка Будяк») та ... Михайло Кукуюк з Театру драми і комедії, його відзначили за роль Анетти у спектаклі «Дві дамочки у бік півночі».

Кращим дитячим спектаклем став мюзикл «Принцеса Лебідь», який у Молодому театрі поставив Ілля Пелюк. Це дипломна робота Іллі, яка справді заслуговує на найвищу оцінку. Вона складається з півтора десятка вокально–хореографічних номерів, які були написані, поставлені й оформлені в єдине ціле в рекордно короткі терміни. Очевидний мінус «Принцеси...» з Молодого — незрозумілі костюми, які справляли враження зліплених нашвидкуруч із тканин, що дисгармоніювали як між собою, так і із загальним настроєм вистави. Перемогу в номінації «Кращий музичний спектакль» здобули Раду Поклітару та його «Лебедине озеро. Сучасна версія».

Найбільше суперечок виникло навколо номінації «Краща чоловіча роль», перемогу в якій цього року святкували відразу два актори — Олексій Вертинський («Загадкові варіації», Молодий театр) та Євген Нищук («Прекрасний звір у серці», театральна майстерня «Сузір’я»). Як пояснили в оргкомітеті, сталося це з волі експертів, голоси яких розділилися порівну. Така дабл–перемога породила чимало домислів та підозр. Як у світлі стрімкого злету кар’єри заслуженого артиста України Євгена Нищука, якого Майдан делегував в уряд на посаду міністра культури. (Як справедливо зауважила одна моя знайома, в усіх галузях життя — і театр не виняток — є люди, що безпомилково вміють визначати напрямок вітру...). Так і в контексті підготовчого етапу премії, коли Morituri te salutant після першого етапу голосування перекинули з номінації «Краща камерна вистава» у номінацію «Краща вистава», де змагаються спектаклі, що йдуть на великих сценах. Мовляв, так конкуренція для камерних вистав значно послабилася, тому «Прекрасний звір...» і переміг. Водночас важко пред’явити якісь претензії ініціаторам такої рокіровки, оскільки мала сцена «Сузір’я» на кілька десятків місць і Камерна сцена імені Данченка Театру Франка, розрахована на 240 глядачів, — це таки різні за своїм форматом театральні майданчики. У будь–якому разі, в майбутньому з такими нюансами оргкомітет має визначатися ще до початку висунення кандидатів на звання лауреата премії.