Вулиця Грушевського. Бійці Самооборони повертаються на Майдан із чергування біля Верховної Ради, яку вони охороняють. (УНІАН.)
Перше і найнагальніше питання, яке виникає кілька разів на день: що поїсти? «Від 22 лютого, відколи на Майдан у візку приїхала Тимошенко і Луценко всім подякував за гарну роботу, про нас забули. Немає ні продуктів харчування, ні дров. Розганяють волонтерів–медиків. Медикаменти з медпунктів Майдану вивозять на дальні склади. Тепер, щоб знайти ліки від печії чи головного болю, потрібно весь Хрещатик обійти, і то навряд чи знайду. Якби не кияни, ми б із голоду повмирали. Щодня люди нам приносять їжу. Дехто й дрова привозить. Інколи самі домовляємося з лісництвами», — розповідає Іван, який на Майдані живе з грудня.
Деякі кияни вибрали для себе кілька наметів, куди щовечора привозять готові страви в одноразовому посуді. Хлопці їм довіряють, тож пригощаються без зайвих запитань. Також на Майдані є кілька точок, де на вогнищах готують кашу чи борщ у казанах і роздають усім бажаючим — чи то боєць, чи жебрак. У чергах за революційними наїдками стоять здебільшого бомжі. Волонтери до всіх ставляться нарівні. «Прошу, пане, ваш чай», — дівчата у фартухах говорять кожному на польових кухнях. Туди можна приносити консерви, гречку, макарони. Минулого тижня «рай для бомжів» став меншим на один куточок. Польова кухня Мальтійської служби допомоги попрощалася з майданівцями і згорнула свій намет.
Проте щедрість киян не перестає дивувати. Одна літня жінка спекла пиріжки і принесла цілий кошик на Майдан. «Підійшла до мене бабуся з пирогами. Видно, що хороша людина. Але звідки я знаю, що її пиріжки такі ж хороші. Прошу скуштувати першій. Бо всяке буває. Бабуся подякувала мені, що я думаю про своїх хлопців і все перевіряю, з’їла два пиріжки першою і віддала нам цілу сумку домашньої випічки», — каже сотник Андрій зі Львова. Але не всі такі обережні. Випадки з отруєнням на Майдані не поодинокі. В КМДА одному бійцеві хтось на кухні в їжу підсипав наркотики. Чоловіка так скрутило, що довелося «швидку» викликати. Пролежав два дні в реанімації. Ледве відкачали. Лікарі сказали, що в їжі знайшли наркотичні речовини, які могли його вбити.
Майже на кожному кроці стоять скриньки для пожертв на Майдан. Просять то на сигарети і поповнення рахунку, то на поховання Небесної сотні. На жаль, не всі зібрані гроші йдуть на благо активістів. На Майдані є фінансова сотня Самооборони, яка підпорядковувалася коменданту Андрієві Парубію. Коли його призначили секретарем РНБО, Парубій поставив на своє місце політика Богдана Дубаса. Із 7 березня Дубас став першим заступником голови Київської міськдержадміністрації. Відтак він каже, що з 27 лютого не завжди встигає вирішувати проблеми Майдану. А з грошима якраз проблем найбільше. То якийсь чоловік прокрадається до сцени, забирає скриньку, в якій за день назбирали кілька тисяч гривень, виносить за межі Майдану і на машині зникає у невідомому напрямку. То волонтери збирають гроші на барикаді, а в той час бійці на варті сидять тижнями без чистих шкарпеток і взуття.
Хлопці з 34–ї сотні з Івано–Франківщини на барикаді на Грушевського розказали, що категорично проти скриньок для пожертв поруч із їхнім постом. Кажуть, що їм зі штабу Самооборони тільки цигарки видають, решту (їжу, чай, каву…) приносять безпосередньо на пост кияни. Але на днях комендатура дала розпорядження поставити скриньку. Хлопці висунули вимогу: або їм зі штабу, підконтрольному Дубасові, дають шкарпетки і нове взуття, або пішли подалі волонтери зі скринькою. В хлопців взуття все пропотіле, шкарпетки, камуфляж і рушники брудні. Живуть в Українському домі, умови не найкращі, але хоч не смердить. Штаб відразу виконав вимоги охоронців — виділив їм взуття і шкарпетки. Натомість встановив скриньку для пожертв.
Якщо прийти в штаб Самооборони і попросити звітності за зібрані гроші, волонтери першим ділом називають зацікавлених «провокаторами». Інколи показують чеки. Але зазвичай виводять фінансових контролерів зі штабу і просять охорону більше їх не впускати.
Так склалося, що на Майдані зараз існують дві Самооборони. Одна — «офіційна», якою керує Дубас (тобто влада). Там є хороші хлопці, які брали участь у боях 18—20 лютого. Та слід зазначити, що жоден сотник, і Парубій у тому числі, не взяв на себе командування активістами під час кривавих подій. За попередньою версією, Парубія контузило ще зранку 18 лютого біля Верховної Ради і він ліг у лікарню. На Майдані з’явився лише пізно вночі 20 лютого, коли вбитих повивозили, а залишки згарищ прибрали з поля бою.
«У штабі були бронежилети. Нам їх не видавали. Коли я заходив на кухню, волонтери ходили у дуже крутих бронежилетах. Кажу, щоб дали мені на передову. А вони: «А якщо на нас нападуть?» Ось так працював штаб під час боїв. Кухня захищена, а ви хоч топіться у власній крові. А коли згоріли Профспілки, я на власні очі бачив сотні обгорілих бронежилетів. Пошкодували видати. Тримали на чорний день», — обурюється Костя.
Тож хлопці, які вижили після 20–го, не захотіли записуватися до лав Самооборони. На власному досвіді переконалися, що коли пахне вогнем і газом і на кожного з них чатує смерть, з армії Майдану немає ніякого толку. Тому бійці після кривавих подій згуртувалися та організували власні сотні, до яких входять лише ті, хто пліч–о–пліч ішов на «Беркут». Відповідно, зі штабу Самооборони самоорганізованим сотням нічим не допомагають, адже вони для них — самозванці. Але хлопці не впадають у відчай. Продовжують цілодобово стояти на варті на барикадах, не пропускають на площу п’яних і невідомих зі зброєю, стежать за порядком, займаються благоустроєм вулиць, встановлюють дубовий вирізьблений гуцульськими орнаментами хрест біля банку «Аркада», де загинуло найбільше людей. Чи мають вони право ставити свої скриньки для пожертв? Кожному з нас судити і допомагати, якщо справді хочемо змін на краще.
У березні ночі на Майдані стали неспокійними. Людей зі зброєю тут було більш ніж достатньо. З пістолетами по ночах юні хлопці, майже підлітки, грали у теніс, пили пиво і залицялися до дівчат. Хто їм дав зброю — невідомо. «Краще тобі не знати», — відповідали малолітні на Майдані. Інколи за допомогою зброї вони «вирішували питання». Так, у ніч на 9 березня біля барикад, що поруч із Головпоштамтом, почалася сутичка з пострілами у повітря і по людях. Карета швидкої допомоги забрала двох постраждалих: одного — пораненого вогнестрілом у ногу, іншого — в руку. Свідки події кажуть, що сутичка сталася між хлопцями з «Правого сектору» та Дубасової Самооборони.
У міліції підтвердили факт перестрілки. «На спецлінію «102» надійшло повідомлення лікаря про поранення чоловіка. Потерпіла особа 1982 року народження пояснила, що отримала поранення в праву ногу під час перебування на вулиці Хрещатик. Потерпіла особа після отримання медичної допомоги покинула лікарняний заклад. Слідчим відділом Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві за даним фактом розпочато кримінальне провадження за ч.4 ст. 296 Кримінального кодексу України «хуліганство», — пояснили «УМ» інцидент у міліції.
Капітан міліції Оксана Нечипорук переконувала «УМ», що на Майдані за громадським порядком стежать патрулі з числа столичних правоохоронців разом із представниками «Самооборони». «Щоденно на охорону громадського порядку заступають спільні патрулі з числа столичних правоохоронців та представників Самооборони. Зазначені патрулі в обов’язковому порядку проходять інструктаж. Після цього вони направляються на визначену територію адміністративного обслуговування з 21.00 до 7.00 години. Окрім цього, створено мобільну групу швидкого реагування у складі міліціонерів і представників громадських об’єднань», — повідомляють у міліції.
Підтвердження цим словам важко знайти в реальності. Лише після того, як прес–служба міліції Києва дала відповідь на журналістський запит «УМ» про хуліганства на Майдані, 18 березня, вперше за майже чотири місяці , на Майдані були помічені чоловіки у міліцейській формі. До того часу міліція під’їжджала на автомобілях із синьо–жовтими прапорцями під барикади. «Було таке, що на Лютеранській із міліцейської машини вийшов чоловік у цивільному, пішов на Майдан, набрав бутербродів і поніс своїм хлопцям у міліцейській формі, які сиділи в машині. Коли я запропонував їм піти самим у наш буфет, міліціянти аж поблідли зі страху», — каже активіст, який стоїть на охороні на Лютеранській.
Хоч війна нібито закінчилася, але вбивати на Майдані не перестали. 3 березня на світанку двірники між контейнерами біля ресторану «Макдональдз» виявили тіло чоловіка з вогнепальним пораненням. Коли «УМ» прийшла в офіцерський штаб «Правого сектору», який розмістився поруч у магазині «Алло», чоловіки сказали, що бачили вбитого, але він не з їхніх лав. За їхніми словами, чоловік був застрелений сьомим калібром у груди, перед тим його побили, вся спина була у гематомах. «Більше вам у міліції скажуть. Вони відразу прибули на місце злочину», — заявили у «Правому секторі». Міліція виявилася неговірка. Вони не знають, чи чоловіка поховали, не сказали, звідки він, і не назвали імені, вказали лише, що загиблому 24 роки і помер він від вогнепального поранення у голову.
У цю суботу протестувальники прощалися ще з одним хлопцем із «Залізної сотні». 17 березня зранку на Майдані чотири невідомі насмерть забили 20–річного Тимофія Стебльова. Хлопець родом із Луганської області, круглий сирота. Чи знайде міліція, яка так вправно «патрулює на Майдані», винних, — питання риторичне.
При всьому тому захисники громадського порядку в міліцейській формі запевняють, що в урядовому кварталі пересуватися і жити безпечно, вони тримають руку на пульсі. «Столичні правоохоронці спільно з громадськими активістами забезпечують безпеку громадян, які проживають в урядовому кварталі», — наголосили «УМ» у міліції. Коли хлопці з Майдану почули міліцейське пояснення, тільки розсміялися. «Я проводив дівчину додому. Живе недалеко від Майдану. Коли повертався назад на Майдан, побачив, що на тротуарі біля Банкової стоїть білий бус. Звідти вибігли хлопці в масках, почали бігти за мною, кинули мені вслід гранату. Добре, що бігаю добре. Ледве врятував шкуру», — ділиться пережитим Олег.
У міліції наголосили: «Правоохоронці перевіряють дозволи на право носіння зброї в установленому законом порядку. Наразі в столиці триває місячник добровільної здачі зброї. Нагадуємо, що громадяни, які добровільно звертаються до міліції з метою здачі зброї, боєприпасів, вибухових матеріалів та спеціальних засобів, звільняються від кримінальної відповідальності згідно зі статтею 263 КК України».
У неділю на віче чиновники та деякі громадські активісти в унісон із міліцією просили хлопців із Майдану добровільно здати зброю. Важко собі уявити, щоб хтось із майданівських бійців, які брали участь у боях із «Беркутом» 18—20 лютого, отримали поранення і поховали побратимів, а потім пройшли експертизу та отримали дозвіл на носіння і користування вогнепальною зброєю, добровільно здали своє «багатство» міліції. Ще важче уявити, щоб міліція прийшла на Майдан і обшукувала бійців. «Сюди вони не приходять, з нами не спілкуються. Вчора (17 березня) ми були на полігоні, поверталися на метро на Майдан. До нас уперше підійшли міліціянти та обшукали на наявність зброї. Нічого не виявили. Відпустили і на прощання потиснули руку», — розповідає майданівець, який із побратимами покинув Самооборону Дубаса, створив охоронну фірму та тепер щодня їздить на тренування, щоб у разі небезпеки дати гідну відсіч, а не бігти на ворога з палицями і коктейлями Молотова.
«Подивися серіал «Життя і пригоди Міші Япончика». Можеш почати з четвертої серії. Там якраз ідеться про зміну влади і здачу зброї. Майже як на Майдані сьогодні», — пропонує ознайомитися з ситуацією в Україні через кіно хлопець, який минулого тижня одним із перших отримав дозвіл на носіння зброї.
З 18 березня на сцені Майдану замість плаката із зображенням Тараса Шевченка на цілу задню стіну розмістили велетенську рекламу Національної гвардії з портретом солдата: «Національна гвардія України запрошує усіх, хто має честь стати на захист Вітчизни!», внизу подаються контактні телефони, куди звертатися для запису. Хлопці на Майдані скептично ставляться до подібних пропозицій. На нарадах сотників через Національну гвардію майже щодня відбувається бунт.
«Вони повиходили з офісів, кажуть, що мають 42 сотні Самооборони. Я не сперечаюся, може, частина з них брали участь у боях, але за власним бажанням, а не під керівництвом сотників. Усі три дні і дві ночі я майже не відходив із передової, хіба що води попити і за потребами сходити. Я не бачив жодного сотника, який би керував боєм і казав, що робити. Був повний хаос. На Грушевського ми працювали більш організовано, там були командири. А на Майдані та Інститутській частина хлопців прийшли на передову вперше, вони не знали, як себе поводити, здригалися від кожного вибуху гранати, отримували безглузді поранення, яких можна було уникнути, якби був командир. А тепер, коли все мирно, на нараду сотників приходять чоловіки, які б’ють у груди і кажуть, що це вони прогнали «Беркут». І, що найцікавіше, саме вони агітують записуватися в ряди Національної гвардії і відмовитися від носіння зброї, здавати її в міліцію. Чи я дурний співпрацювати з силовиками, які ще недавно виконували наказ і стріляли в мене — без бронежилета, зброї, лише з палицею», — міркує Микола.
Його побратим додає: «Я колишній військовий. Служив у Національній гвардії, поки її не розпустили. Це була військова еліта. А зараз — клоунада. Ви бачили фільм «Поліцейська академія»? Зараз гвардія більше схожа на те, що відбувається у фільмі. Я думаю, що вони створили Національну гвардію не заради захисту Вітчизни. По–перше, таким чином влада хоче витурити людей із Майдану. По–друге, спонукає підписувати контракт, а це зобов’яже бійців дотримуватися закону і наказів. По–третє, звідки ми знаємо, що завтра та ж Національна гвардія не буде направлена на Майдан для «зачистки». Ми для влади — як більмо на оці, кістка в горлі. Вони й так роблять, що їм заманеться, і не слухають народ. Замінили одного змія іншим. А якщо Майдан розійдеться, дійде ще до більшого абсурду, ніж було при Януковичу. Ми пролили кров, хлопці кістками лягли тут, але нічого не добилися. Тому розходитися з Майдану не будемо, доки не змінимо систему влади, доки вони не навчаться поважати людей. Воля або смерть».
Сьогодні якщо прийти до штабу і написати скаргу, що в якійсь із будівель (КМДА, Жовтневий палац, Український дім, Будинок архітектора), в якій мешкають активісти, панує безлад, п’янство і проституція, і притому навести конкретні приклади, вказати імена, Самооборона не вживатиме ніяких заходів. У штабі пропонують написати звернення–скаргу на ім’я Дубаса, а він, якщо захоче, відповість, а якщо ні — проблема залишиться. «Виглядає так, що комендатуру влаштовує анархія і махновщина. Я вже не знаю, куди звертатися» — бідкається пенсіонер із Криму, який ночує у Жовтневому третій місяць. «Це друга хвиля революції, хочуть знищити нас ізсередини. Але ми вже надто багато разом пережили, щоб зараз здатися за крок до перемоги», — запевняють хлопці з барикад і додають, що із махновщиною самі поволі впораються — «п’яних, інтердівчат і неадекватних активістів відправляємо за власні кошти додому, але перед тим заставляємо вимити коридори і туалети».
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
