«Не покажемо здатність воювати — російські танки будуть у Києві»

«Потрібно було знищувати «зелених чоловічків»

— Пане Валерію, анексія Криму Росією — уже доконаний факт. Але, якщо повернутися до перших днів вторгнення, як думаєте, чи все можливе зробила влада України, аби не допустити загарбання Криму?

— Почнемо з того, що в Україні двадцять років усі кричали про те, що в нас із Росією війни бути не може. Армія розвалювалася, а в України навіть не було військової доктрини. І навіть такий нюанс не враховувався, що у нас географічно перед Росією немає перешкод — аж до Дніпра. Якщо із Заходу у нас є Карпати, річки Збруч, Горинь, то від російського кордону танки можуть ставати на «нейтраль» і котитися аж до Києва. Ніхто на це не зважав — кричали про міфічну дружбу українського та російського народу. Це була не просто помилка, а злочин проти України. І зараз Крим це підтвердив.

Коли Путін заявив, що на Кримському півострові російських військових немає, треба було негайно вводити українські війська і знищувати «зелених чоловічків». Навіть найбільш помірковані генерали запевняють, що до 40 тисяч військових ми могли б протиставити. У перші дні російських військових було менше — 10–12 тисяч. Тільки в одному Криму наших було більше 20 тисяч військовослужбовців. У тому числі й елітні боєздатні частини, такі як морські піхотинці. Це дорослі хлопці, щоб ви розуміли, не призовники по 18 років. Ми могли придушити цю анексію у зародку.

Жодна країна світу, жоден трибунал не міг би нас звинуватити в розпалюванні війни. Будь–яка держава, на території якої з’являються озброєні військові без розпізнавальних знаків, буде боротися з ними, як з терористами.

«Дії військових суперечили навіть статуту охорони об’єктів»

— А військові у Криму самі готові були давати відсіч? Які до вас надходили сигнали?

— Я сам як людина військова знаю: війська повинні мати конкретні вказівки зверху. Наприклад, наказ роздати зброю і відкрити вогонь командир батальйону не має право віддати. Він має отримати такий наказ від керівництва. Але можна було б бодай віддати наказ виконувати статут караульної служби. Ось я стою на варті, якщо через паркан військової частини лізе будь–хто, я повинен вистрілити в повітря, а потім, якщо порушник не зупинився, — вбити його. І отримати 5 діб відпустки за пильність. Військових у Криму постійно «грузили»: не піддаватися на провокації, не відкривати вогонь. Тобто це суперечило навіть статуту охорони об’єктів. І це провина командування української армії. Хлопців у Криму просто «злили».

— У влади такий аргумент: зате не пролилася кров...

— ...Пригадується, хтось казав, що історію України не можна читати без сліз. «Кримську» сторінку теж не можна буде без сліз читати. Ми спочатку гордо верещали, що Україна — перша країна, яка відмовилася від ядерної зброї (перша й остання, бо таких дурнів більше не буде). Тепер ми кричимо, що не допустили жодного пострілу під час окупації Криму. І що ми виграли? Ми даємо козир Путіну: «Про яку окупацію українці говорять? Та нас же зустрічали майже з квітами, ми ж визволителі!» І хіба не так виглядає?

«Маємо війну на знищення України»

— І що ж тепер робити? Потрібно виводити наших військових iз Криму?

— Безперечно. Це війна, і наші війська опинилися в оточенні. Їх не можна підтримувати ні зброєю, ні набоями, ні продовольством, ми не зможемо евакуювати поранених. Залишатися там немає сенсу. Залишатися можна лише в тому разі, якщо буде масштабний наступ українських військ на Крим. А його не може бути. Ми технічно не потягнемо. І саме розташування Криму таке, що перевага Росії у флоті не дає нам жодного шансу провести військову операцію в Криму. Зараз там має працювати лише наша військова розвідка. У нас немає наразі сил вичистити Крим. Усі сили треба кинути на материкову Україну.

— Ось ми й підішли до питання: як же захиститися від подальших зазіхань на нашу державу?

— Якщо ми жорсто не придушимо сепаратизм, не покажемо, що ми здатні воювати, російські танки будуть у Києві і у Львові. Росіяни не задовольняться Кримом. Саме існування України для Росії — це нонсенс. Бо про яке ж тоді «тисячєлєтіє Рускай імпєрії» може бути мова? «Московскій улус татаро–монгольського ханства» — не більше.

Українцям потрібно констатувати: країна перебуває у стані війни. Ми зіткнулися з ворогом, який ставить під сумнів саме існування нашої держави. На окупованих територіях уже йде геноцид українського та кримськотатарського народу. За українську мову, вишиванку можуть і вбити. Маємо війну на знищення України. Ми повинні це визнати, оголосити військовий стан. Якщо не по всій країні, то хоча б на Сході та Півдні. Заборонити будь–які сепаратистські вияви, жорстоко придушити «п’яту колону». Іншого варіанта нема.

«Росіяни Крим перетворять на військово–морську базу»

— А як ви думаєте, Крим ми безнадійно втратили?

— Відповім на це епізодом із війни між Мексикою та США, у якій Мексика втратила половину своєї території. Американські війська вже стояли під Мехіко і заявили: «Ми захопили Каліфорнію, Техас. Добровільно віддайте нам півострів Південну Каліфорнію, ми вам навіть заплатимо відступні. А якщо ні — наші війська вже й так за вікном стоять». На що мексиканці відповіли: «Звичайно, ми не можемо зараз захиститися. Але ми ніколи не визнаємо, що ця земля ваша. І нехай не ми, а наші онуки чи правнуки, але все одно її відвоюють». Так–от ми ніколи не повинні визнавати Крим російською територією.

Зараз там буде багато відбуватися речей негативних для кримчан, і, перш за все, соціально–економічних. Росіяни обіцяють Криму стільки грошей, «сколька нада». Але нічого вони не дадуть. Усе це вже проходили і Абхазія, і Південна Осетія. І ось коли кримчани почнуть збирати по вулицях порожні пляшки, самі піднімуть там повстання і скажуть: «А бачите, в Херсонській області пенсія утричі більша. І нащо нам цей братній російський народ?» Тоді ми прийдемо їх рятувати.

— Думаєте, так буде?

— Упевнений. Тому що я був в Абхазії неодноразово, де абхази зустрічали російські війська і кричали: «Як нам буде добре тепер!». Їм повидавали російські паспорти, але навіть і з ними їх женуть iз Москви. Абхази перестали бути грузинами, але не стали росіянами. Сотні порожніх санаторіїв, у які ніхто не вкладає гроші. Абхазія перетворилася на військову російську базу і політичну та військову загрозу Грузії. Те ж саме з Південною Осетією. Там лишилося не більше 30% населення у порівнянні з довоєнним періодом. Людям немає на що жити.

Те ж саме чекає Крим. Він просто перетвориться на військово–морську базу Росії. А це означає, що п’ята частина населення працюватиме на обслуговування бази, а інші люди сидітимуть без роботи. Ніхто їх годувати не буде. Поїдьте в глибинку Росії — це ж щось страшне. То чому в Криму люди мають жити краще самих росіян?

Насправді мені шкода російський народ. Йому повісили ще одну цеглину на шию. Крім того, кожен росіянин, який приїжджає в іншу країну, тепер виглядатиме як загроза незалежності цієї держави. Бо приїдуть росіяни на танках і будуть захищати свого Ваню, який миє посуд у чеському ресторані.

— Але в Криму ще є фактор кримських татар. Ви ж не думаєте, що вони сидітимуть склавши руки?

— Нас із кримськими татарами сьогодні об’єднує спільний ворог. І я хотів би нагадати, що в Україні є тільки дві автохтонні нації — українці та кримські татари, у яких іншої Батьківщини немає. Нам нікуди відступати. І тому якщо у Криму почнеться партизанська війна (а це дуже ймовірно), українцям у жодному разі не варто відмежовуватися. Це має бути наша спільна війна. Більше того, думаю, суто кримськотатарські загони — це складність. Українці не відрізняються зовні від росіян. Так що нам легше розпалити визвольну боротьбу за Україну від Камчатки до Кенiгсберга (сміється). Там, де потрібна суворість, м’якість недоречна. М’якістю не зробиш із ворога друга. А тільки збільшиш його зазіхання.