Біженці у своїй країні

63–річний інженер Ігор Кірющенко та його дружина, теж науковець Олена Петрівна стали одними з перших біженців «з України в Україну». Вони покинули рідне місто Севастополь ще до його анексії Росією. На наступний день після організованого місцевими активістами мітингу до дня народження Шевченка до квартири Кірющенків постукали «самооборонiвці». Ігор Георгійович устиг потелефонувати київським колегам з Української республіканської партії і сказати коротку страшну фразу, від якої війнуло 1937–м роком: «Прощавайте. За мною прийшли». Утім подружжю дозволили втекти. Фактично їх нахабно, під погрозами розправи, виштовхали з Криму. На збори дали лічені хвилини. Довелося взяти тільки найнеобхідніше і з однією валізкою поспіхом тікати.

На «материку» у Кірющенків немає родичів. Усе майно та засоби до існування (навіть пенсія, яку глава сім’ї отримував у севастопольському відділенні зв’язку) залишилися там, на окупованій території. Тож перші дні це симпатичне інтелігентне подружжя мешкало в будинку КМДА, просто на підлозі. Після того як сюжет про Кірющенків з’явився на «1+1» та «Громадському ТБ», їм почали пропонувати допомогу люди з усієї України. Але держава Україна ще не встигла звернути увагу ні на цю сім’ю, яка, обстоюючи її, держави, інтереси, вимушено залишила рідну домівку, ні на інших біженців iз Криму.

«Нам сказали: забирайтеся з Криму, iнакше — порвемо»

— Ігоре Георгійовичу, розкажіть, що з вами відбулося 10 березня.

— Приблизно об 11–й годині пролунав дзвінок у двері. Відкриваю — повна сходова клітка людей iз білими пов’язками на рукавах: «Русскоє єдінство». «Ви такий–то?» — «Так». — «На Майдані були?» — «Був». — «Коли?» — «Тоді–то». — «Збирайтеся, ми вас повеземо на блок–пост, будемо вибивати дізнання». Почав збиратися. Раптом частина людей закричала: «Там ще двоє майданівців» — і побігли. А ті, що лишилися, кажуть: «Негайно збирайтеся і забирайтеся з Криму. Інакше — порвемо». Не дали часу на збори. Ми за кілька хвилин речі з вішалки зірвали, поклали в рюкзак, документи закинули — і через двір вийшли, сіли в автобус, поїхали.

— Може, на той час це був спосіб тільки залякати? Адже вам дали можливість утекти.

— Ці люди не граються. Тим більше, я там голова осередку УРП, член ради Майдану, а недавно ми зареєстрували громадську організацію «Майдан». На тих, хто підтримує ідею України, чинять тиск. Греко–католицького священика, до якого ми ходили, спершу «брали», потім відпускали, а врешті–решт таки захопили (йдеться про Миколу Квича, викраденого 15 березня просто з церкви Успіння Пресвятої Богородиці в Севастополі. За два дні пароха таки відпустили. — Ред.). Наша знайома, член «Просвіти», літня жінка, її весь час тероризують (вона і в лікарню через це потрапляла), допитуються, хто фінансує наш «Майдан», засобами не гребують — змушують онуків викрикувати: «Крим — це Росія».

— Ігоре Георгійовичу, що ви знаєте про «Самооборону Криму» (у вашому випадку — «Самооборону Севастополя»): хто ці люди, скільки поміж них місцевих і приїжджих iз Росії, де вони живуть, чи є скоординованими?

— Я не знаю деталей їх самоорганiзації, але точно знаю, що це не місцеві жителі. Ці люди люмпенізовані, агресивні, готові на все, до речі, здебільшого це незнайомці, раніше я не бачив їх у місті на проросійських акціях. Дивишся на них — не наші.

— За чим можна визначити, «наші» чи приїжджі?

— За зовнішнім виглядом і характерною поведінкою, — підказує дружина, Олена Петрівна. — Найменший рух видає, що вони не місцеві. Хай там як, але севастопольці більш привітні. А в цих — насторожені погляди, недобрі, відчувається злоба, ходять групами. Їх видають незнання місцевості, підозріливість. Одного дня, коли я йшла до штабу ВМСУ, то чітко бачила, що блокують штаб кавказці, напевно, чеченці, одягнуті в чорне, я чула не російську мову. Можна часто чути, як вони до когось звертаються по телефону: «брат». Щодо злагодженості дій. Вони чітко координують свої дії біля українських військових частин. Так тричі було, коли блокували прикордонну заставу: приїздять російські військові — вони миттєво знімаються і зникають; тільки ті поїхали — вони знову з’являлися. Крім того, ми не раз бачили на вулицях великі туристичні автобуси з Росії.

«Не хочемо нiкому докучати, бо знаємо, що таке — гостi надовго»

— Проукраїнські активісти Криму — що буде з ними далі?

— Майже всі вони за межами Криму. А ті, що залишилися, принишкли, багато хто не спілкується ні через «Фейсбук», ні електронною поштою. Не знаю, що буде далі. Готується зміна документів. Хто прийме російське громадянство — до того, як обіцяють, ставитимуться лояльно, а хто не прийме — переслідуватимуть. У Криму вже зараз заявляють, що українські документи не дійсні. Люди втратили не лише громадянство, а й майно…

— Які матеріальні втрати вашої сім’ї?

— Квартира двокімнатна старої забудови у Балаклаві (власне, в Севастополі) і земельна ділянка. Якщо документи на цю власність будуть визнані недійсними, навіть не знаємо, що робити…

— Де і за що ви зараз живете?

— Побратими зустріли мене і дали спершу притулок у КМДА, а зараз друзі нам видiлили кімнатку, де є комп’ютер і навіть телевізор. Але все це тимчасово, тижнів два–три там можна пожити, потім ще кудись переселимося. Багато людей пропонують на таких же умовах притулок. Ми не хочемо нікому докучати, бо знаємо, що це таке — гості надовго, до нас, у Крим, приїздили, тож розуміємо, що важко і ходити на роботу, й обслуговувати гостей. На теплу пору нам пропонують дачу за межами міста. А далі — чекатимемо розв’язки подій у Криму, займатимемося громадською дiяльнiстю. Якщо дуже сутужно буде — поїдемо на Західну Україну, в нас там є знайома, яка мешкає сама, вона не проти нас прийняти. Щодо забезпечення необхідним, нам допомагають друзі. Зараз клопочемо перед Мінсоцполітики, щоб перевести мою пенсію сюди. У дружини пенсія надходить на картку, а мені зручно було отримувати на пошті, от ті виплати намагаюся перевести з Севастополя в Київ. Ще я мав зарплату в Морському гідрографічному інституті — я там провідний інженер, розробляю глибоководну апаратуру, у мене 25 винаходів. Головне — поновитися на роботі. Якщо зарплату платити не будуть, то хай хоч дадуть безстрокову відпустку. Наразі мені оформили чергову відпустку. Але якщо звільнять — вважатиму це порушенням прав, судитимуся.

— У науково–дослідному інституті працюють люди інтелігентні. Які настрої у колективі?

— Ми відносимося до Національної академії наук України. Тим більше здивувало, що однією з перших «соціальних ініціатив» після подій на Грушевського став збір коштів на допомогу «Беркуту». В інституті кілька людей займають проукраїнську позицію, решта — проросійську. Не розумію, як і чим співробітники інституту житимуть потім. Навряд чи наша установа затребувана в системі Російської академії наук. Також я певен, що всі розуміють, що Україна не відмовиться від Криму і певний час продовжуватиме перераховувати кошти. І частина людей, проголосувавши за Росію, не кліпнувши оком, користатиметься виплатами від України. Втім не всі ці гроші використовуватимуть за призначенням. Відомо, що після розблокування коштів Держказначейством України 11 млн. гривень пішли не на соціальні виплати, а на проведення заходів сепаратистів, на «референдум». І електроенергію використовують українську, зараз до неї під’єдналися російські військові. Це все підло.