Народний артист СРСР, кавалер орденів «За заслуги перед Вітчизною» трьох ступенів, Мужності, Дружби народів, повний кавалер українського ордена «За заслуги» і депутат сьогоднішньої Держдуми Російської Федерації Йосиф Кобзон уже давно є для Дніпропетровська особою культовою. Причому настільки, що донедавна його авторитет ніхто навіть теоретично не міг заперечувати. Не дивно ж, що ще у 1995 році Йосиф Давидович удостоївся звання «Почесний громадянин Дніпропетровська».
Тепер же перед Кобзоном вiдкрилася перспектива стати у місті на Дніпрі першим, кого цього звання можуть позбавити. Принаймні вже сформувалася група активістів, які офіційно висунули таку вимогу. Приводом для такої рішучості стали висловлювання Йосифа Давидовича стосовно нинішніх подій в Україні. І хоч під сумнозвісним зверненням діячів російської культури до президента Путіна він не підписався, але виявив готовність це зробити. За живе дніпропетровців він зачепив і своїми публічними одкровеннями. «Чому, коли захоплювали Норд–Ост, Путін не йшов ні на які домовленості з бойовиками. Западенці — не трудові люди, це бандерівці. Не можна з бандитами, з бандерівцями, з бойовиками і фашистами йти ні на які домовленості й поступки. Ви дасте їм палець, вони відхоплять руку по плече», — одне з висловлювань поки що «Почесного громадянина Дніпропетровська» Йосифа Кобзона.
Звісно, дніпропетровцям такої логіки мислення метра не збагнути за всього бажання. Бо мітинги проти російської окупації у місті на Дніпрі збирають небачену дотепер кількість людей, яка сягала, за повідомленнями ЗМІ, і 15 тисяч осіб. А на суботньому футбольному матчі «Дніпра» з «Севастополем» стадіон постійно вигукував «Слава Україні!», «Україна і Крим — разом» спільно з прибулими вболівальниками з кримського міста. Може, їх Кобзон теж вважає бойовиками і бандерiвцями?
Отож терпець дніпропетровців, які з усіх обласних центрів сходу і півдня України демонструють чи не найбільшу згуртованість у захисті завоювань Майдану, увірвався остаточно. Не так давно тут рішуче розправилися з пам’ятником Леніну в центрі міста. Тепер же під роздачу потрапив і Кобзон — невідомі в парку Тараса Шевченка безжалісно спиляли навіть платан, свого часу урочисто висаджений Йосифом Давидовичем.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
